640/34546/21 Про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь особи середнього заробітку за час затримки виконаннярішення суду - 01.08.2023 Прийняття

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора ( далі - Офіс Генерального прокурора, відповідач), в якому просив:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду від 28.01.2021 у справі № 640/22934/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 за період з 29 січня 2021 року по день винесення судового рішення у даній справі.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за період з 28.01.21 по 04.07.22 в сумі 766885,98 грн 98 коп.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2021року у справі №640/22934/19 Офісом Генерального прокурора, в порушення вимог чинного законодавства, негайно не виконано, що свідчить про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки його виконання у період з 28 січня 2021 року по 04 липня 2022 року включно, у сумі 766 885, 98 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВІВ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

11 листопада 2022 року на адресу суду касаційної інстанції від Офісу Генерального прокурора ( далі - Офіс Генерального прокурора, скаржник) надійшла касаційна скарга, в якій, посилаючись на неправомірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, скаржник просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 04 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилась постанова Верховного Суду від 23 вересня 2022 року у справі № 640/22934/19, якою скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі №640/22934/19, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вказав, що середній заробіток за затримку виконання рішення стягується лише у разі поновлення на роботі працівника, якого звільнено незаконно, тоді як постановою Верховного Суду від 23 вересня 2022 року у справі № 640/22934/19 вказано про передчасність визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача з органів прокуратури, що апріорі унеможливлює застосування ст. 236 Кодексу законів про працю України ( далі - КЗпП України (322-08) ).

Також зазначив, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений ч.5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України (2747-15) ), з посиланням на правову позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, у постанові від 28 травня 2021 року у справі № 380/2355/20.

Наголосив, що у разі затримки виконання судового рішення, період затримки необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі по дату видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, тобто розрахунок має здійснюватися з 29 січня 2021 року, а не з 28 січня 2021 року.

Водночас зауважив, що наказ Генерального прокурора про поновлення ОСОБА_1 на посаді не видавався, що унеможливлює здійснення розрахунку належних до стягнення сум.

Крім того вказав, що позивач має адвокатське свідоцтво, дані про зупинення якого відступні, тоді як особа, яка перебуває на посаді прокурора, не може займатися адвокатською діяльністю.

Також зазначив, що позивачем не подавалося жодної заяви про поновлення на посаді в Офісі Генерального прокурора, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді.

09 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі №640/34546/21.

09 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду заяву Офісу Генерального прокурора задоволено. Зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року у справі №640/34546/ щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі № 640/22934/19 за період з 28 січня 2021 року 04 липня 2022 року у сумі 766 885,98 грн до закінчення перегляду їх в касаційному порядку.

23 січня 2023 року на адресу суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року - без змін.

12 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку та призначено справу до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

22.10.2019 наказом Генерального прокурора №1173ц, керуючись ст. 9, п. 2 ч.2 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII ( далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ), пп.1 п.19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX (113-20) ( далі - Закон № 113-IX (113-20) ) ОСОБА_1 звільнено з посади начальника четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону № 1697-VII з 23.10.2019.

28.01.2021 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №640/22934/19 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 22.10.2019 №1173ц.

Судовим рішенням вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді начальника четвертого відділу з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 373 263,98 грн.;

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді начальника четвертого відділу з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

05.02.2021 Окружним адміністративним судом м. Києва видано виконавчі листи в частині негайного виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2021 у справі №640/22934/19.

02.06.2021 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №640/22934/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року змінено, та викладено абзац 4 резолютивної частини у наступній редакції:

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 169 341,18 грн.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі №640/22934/19 залишено без змін.

Не погоджуючись із затримкою виконання судового рішення у межах справи №640/22934/19, та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч.1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються постанови суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Частиною 2 ст. 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

За приписами положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняття органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Відповідно ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно зі ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (100-95-п) затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок КМУ № 100).

Згідно з п. 5 Порядку КМУ № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку КМУ № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

За змістом п. 10 Порядку КМУ № 100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог касаційної скарги, виходячи з наступного.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18.

Суд зазначає, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.09.2021 у справі №640/755/19.

Як встановлено судами попередніх інстанцій рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2021 року у справі №640/22934/19 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 22 жовтня 2019 року №1173ц.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді начальника четвертого відділу з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 373 263,98 грн.

Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді начальника четвертого відділу з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Верховний Суд наголошує, що існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується самим відповідачем, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2021 року у справі №640/22934/19 ним не виконано.

Враховуючи наведені вище правові положення, а також беручи до уваги те, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2021 року у справі №640/22934/19 відповідачем не виконано, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанції про затримку з боку Офісу Генерального прокурора виконання цього рішення, а відтак і про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час такої затримки.

Водночас Суд зауважує, що початком періоду затримки є день, наступний за днем після ухвалення рішення про поновлення на роботі, тобто 29.01.2021, а не 28.01.2021, як помилково зазначено судами попередніх інстанцій, та про що слушно зауважено скаржником.

Як наслідок, період затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2021 року у справі №640/22934/19 про поновлення ОСОБА_1 на роботі складає 356 робочих днів, а не 357 робочих днів, а середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді становить 764 737,84 грн (2148,14 грн ( середньоденна заробітна плата) * 356 робочих днів ), а не 766 885,98 грн, як помилково розраховано судами попередніх інстанцій.

Щодо посилання Офісу Генерального прокурора на постанову Верховного Суду від 23 вересня 2022 року у справі № 640/22934/19, якою скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі №640/22934/19, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва, Суд зазначає таке.

Аналіз статей 235, 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися та результатів його оскарження в апеляційному чи касаційному порядках .

Імперативними приписами ч.8 статті 235 КЗпП України та п. 3 ч. 1 статті 371 КАС України визначено, що прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним, зокрема, з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

При цьому, незгода Офісу Генерального прокурора із рішенням суду першої інстанції у справі №640/22934/19 та подальше його оскарження в апеляційному порядку чи касаційному порядках не є підставою для невиконання цього рішення, яке в силу імперативних приписів частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України підлягає негайному виконанню в частині поновлення працівника на роботі/посаді.

У цьому аспекті варто зауважити, що у разі, якщо таке судове рішення буде скасоване в означеній частині в апеляційному чи касаційному порядку, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідною заявою в порядку статті 361 КАС України про його перегляд за нововиявленими обставинами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 460/9512/21.

Посилання скаржника на ненадання судом апеляційної інстанції оцінки постанові Верховного Суду від 23 вересня 2022 року у справі № 640/22934/19 є слушними, однак Суд зазначає, що таке неврахування з боку суду апеляційної інстанції не вплинуло на правильність його висновків за результатами апеляційного перегляду.

Доводи скаржника про те, що наказ Генерального прокурора про поновлення ОСОБА_1 на посаді не видався, що унеможливлює здійснення розрахунку належних до стягнення сум, Суд відхиляє та зазначає, що Закон пов`язує право на отримання відповідних сум із фактом самої затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яка настає на день, наступний після ухвалення рішення про поновлення на роботі. У випадку невидання роботодавцем наказу про поновлення на роботі кінцевим днем періоду затримки є день ухвалення рішення у справі.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 280/5734/21.

Суд наголошує, що положення ст. 236 КЗпП України не містить як обов`язкову підставу для її застосування - факт поновлення особи на роботі, а передбачає лише факт затримки виконання судового рішення. Такий факт встановлений судами попередніх інстанцій у цій справі. Водночас спірний у цій справі період затримки виконання судового рішення для стягнення середнього заробітку, зокрема кінцева дата, самостійно визначена позивачем як належний спосіб захисту його права.

Подібна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №823/1507/18.

Суд також відхиляє посилання скаржника на наявність у позивача свідоцтва адвоката та зазначає, що позивач не обмежений у строках подання заяви про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, а отже, міг реалізувати таке право в будь-який день, зокрема, у день видання Офісом Генерального прокурора на виконання рішення суду наказу про його поновлення на посаді.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.07.2022 у справі №640/2806/21.

Крім того, аналізуючи наведені норми права у контексті ст. 235 КЗпП України та ст. 370- 372 КАС України, Верховний Суд зазначає, що негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.05.2022 у справі №280/4402/21.

Щодо твердження скаржника про те, що позивачем не подавалося жодної заяви про поновлення на посаді в Офісі Генерального прокурора, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді, Верховний Суд зазначає, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 05.02.2022 у справі №280/4402/21.

Суд також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, відповідно до яких приписи ч.8 ст. 235 КЗпП України і приписи п 3 ч.1 ст. 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, визначеного ч.5 ст. 122 КАС України, та зазначає, що спір про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.2 ст. 233 КЗпП України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка не передбачає будь-яких обмежень щодо строку звернення до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у постанові від 26.05.2022 у справі №420/10861/21.

Пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій неправильно розраховано період затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2021 року у справі №640/22934/19 (357 робочих днів, а не 356 робочих днів) та, як наслідок, суму середнього заробітку за цей період (766 885,98 грн, а не 764 737,84 грн) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року підлягають зміні в частині періоду затримки виконання рішення у справі та розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до приписів ст. 375 КАС України Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Тому, враховуючи наслідки касаційного перегляду, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року у справі № 640/34546/21, з урахуванням відповідних змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Змінити резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року у справі № 640/34546/21, замінивши період затримки виконання рішення про поновлення на посаді з "з 28.01.21р. по 04.07.22р." на " з 29 січня 2021 року по 04 липня 2022 року", а також суму стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 з " 766 885,98 грн" на " 764 737,84 грн".

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року у справі №640/34546/21 залишити без змін.

Поновити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року у справі №640/34546/21 в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за період з 29 січня 2021 року по 04 липня 2022 року в сумі 764 737,84 грн.