34/166 Про стягнення заборгованості за договором підряду - 23.09.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.06.2008 у справі № 34/166 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Експрес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмедіа – Київ" про стягнення 37185, 28 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмедіа – Київ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Експрес" 6762, 91 грн. 3% річних, 30422, 37 грн. інфляційних втрат, 371, 85 грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що судом апеляційної інстанції у справі № 43/384-24/235 встановлений факт прострочення відповідачем сплати боргу за Договором № 04/06 на суму 79499, 63 грн., який відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує повторного доведення. У вищезазначеній справі 3% річних стягнуті за період станом на 15 червня 2005 року, а інфляційні втрати – станом на травень 2005 року. Таким чином, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за період червень 2005 – лютий 2008 та 3%річних за період з 16 червня 2005 року по 15 квітня 2008 року підлягають задоволенню. Також суд посилається на рішення Конституційного суду України, яким встановлено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Експрес" відмовити.

Скаржник зазначає, що Господарським судом м. Києва рішення було прийняте з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що недотриманий досудовий порядок врегулювання спорів, як це передбачено пунктом 7.1. Договору, а саме, що всі суперечки між сторонами вирішуються шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди шляхом переговорів, суперечки вирішуються в судовому порядку і пунктом 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Також апелянт не погоджується з розміром збитків, який визначений позивачем, оскільки, яв вважає відповідач, позивач враховує у своїх розрахунках і час судового розгляду справи № 43/384-24/235.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 138).

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегією суддів встановлено наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Експрес" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмедіа – Київ" про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в сумі 37185, 28 грн.

Позов мотивований тим, що Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 у справі № 43/384-24/235, яка залишена без змін Постановою Вищого господарського суду від 12.02.2008, постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмедіа – Київ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Експрес" 79499, 63 грн. основного боргу, 3447, 59 грн. інфляційних втрат, 842, 30 грн. 3% річних, 5053, 74 грн. пені, 894, 60 грн. державного мита, 118, 00 грн. витрат на інформаційно – технічного забезпечення судового процесу.

Інфляційні втрати на суму основного боргу було нараховано станом на травень 2005 року, 3% річних на суму основного боргу – станом на 15 червня 2005 року, що підтверджується вищевказаним рішенням. Станом на 22 квітня 2008 року (день подачі позову до суду) вказані кошти боржником не оплачені.

Постановами Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 та Вищого господарського суду України від 12.02.2008 встановлено, що:

- 25.06.2004 між відповідачем (замовник) та позивачем (підрядник) було укладено Договір підряду № 04/06 (далі – Договір), відповідно до якого підрядник бере на себе зобов’язання з виконання робіт з виготовлення друкованої поліграфічної продукції (газети, журнали, брошури, буклети та ін.) і надання пов’язаних з цим послуг згідно з поданим замовником листом – замовленням та підписаними сторонами додатками, які становлять невід’ємну частину Договору і в яких зазначаються тираж, технічні умови, графіки чи строки виконання робіт, ці, умови доставки, строки здійснення розрахунків та інші умови за згодою сторін.

- 03.12.2004 сторонами було підписано Додаток № 5 (далі – Додаток № 5) до Договору, згідно з яким підрядник бере на себе зобов’язання по виконанню для замовника робіт з виготовлення газети "Місто плюс передмістя" і надання пов’язаних з цим послуг, а замовник зобов’язується прийняти і оплатити виконані роботи і надані послуги відповідно до Договору № 04/06, поданого замовником листа – замовлення і згідно умов та строків, вказаних у цій додатковій угоді.

- Відповідно до пункту 4 Додатку № 5 відповідач мав здійснити 100%-ну оплату вартості замовлення за один календарний день до початку виготовлення продукції.

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмедіа – Київ" просило позивача виготовити газету "Місто плюс передмістя" № 50 тиражем 549300 примірників, вартістю 0, 1104 грн. (з ПДВ) за один, а всього на суму 40128, 35 грн., що підтверджується листом – замовленням від 27.12.2004 № 167.

- 27.12.2004 позивач виставив відповідачу рахунок № ВГ-0002610 на оплату виготовленої продукції на суму 40128, 35 грн., "відповідно до якого відповідач зобов’язується оплатити замовлення протягом 7 календарних днів", який останнім не був оплачений.

- 15.02.2005 сторони підписали Додаток № 6 до Договору, згідно з яким підрядник бере на себе зобов’язання з виконання робіт з виготовлення газети "Місто плюс передмістя" і надання пов’язаних з цим послуг, а замовник зобов’язується прийняти і оплатити виконані роботи і надані послуги відповідно до Договору, поданого замовником листа – замовлення і згідно умов та строків, вказаних у цій додатковій угоді.

- Відповідно до пункту 4 Додатку № 6 до Договору відповідач мав здійснити 100%-ну оплату вартості замовлення протягом 6 календарних днів від дати відвантаження виготовленої продукції.

- На підставі Договору та Додатку № 6 до Договору відповідач отримав партію газети "Місто плюс передмістя" в кількості 250100 примірників на загальну суму 33163, 26 грн. та 346300 примірників на суму 45919, 38 грн., а всього на суму 79082, 64 грн., що підтверджується товарно – транспортними накладними від 28.12.2004 № 02АААШ992426, від 16.03.2005 № 000150 та від 16.03.2005 № 000152.

- 15.03.2005 позивач виставив відповідачеві рахунок № ВГ-0000324 на оплату виготовленої продукції на суму 79082, 64 грн., відповідно до якого відповідач зобов’язується оплатити замовлення протягом 7 календарних днів.

- Відповідачем отриманий товар був оплачений частково на суму 39082, 64 грн.

- Пунктом 6.3 .1 Договору за несвоєчасну оплату виконаних робіт передбачено сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

- Згідно уточненого розрахунку позивача, неоплачена сума боргу за Договором та додатками до нього склала 79499, 63 грн., 5053, 74 грн. пені, 3447, 59 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 842, 30 грн.

Так як, відповідачем вказані кошти не були сплачені, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва за захистом свого порушеного права та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 16.06.2005 по 15.04.2008 в сумі 6762, 91 грн. та інфляційні втрати за 2005-2008 роки в сумі 30422, 37 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Експрес" виходячи з наступного:

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи вищевикладене, судом апеляційної інстанції у справі № 43/384-24/235 встановлений факт прострочення відповідачем сплати боргу за Договором № 04/06 на суму 79499, 63 грн. основного боргу, який відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує повторного доведення.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилання скаржника на те, що позивач враховує у своїх розрахунках і час судового розгляду справи № 43/384-24/235 судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки підстави припинення зобов’язання регулюється Главою 50 Цивільного кодексу України (435-15) , а вказаною главою не передбачено, що розгляд справи в суді є підставою для зупинення чи припинення зобов’язання.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 16.06.2005 по 15.04.2008 є законним та обґрунтованим.

Посилання відповідача на те, що судом недотриманий досудовий порядок врегулювання спорів судова колегія не приймає до уваги, виходячи з наступного:

В рішенні Конституційного суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 (v015p710-02) зазначено, що для забезпечення судового захисту Конституція України (254к/96-ВР) у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб’єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб’єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України (254к/96-ВР) , не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Враховуючи викладене, колегія вважає рішення Господарського суду м. Києва від 11.06.2008 по справі № 34/166 обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.