6/141 Про стягнення коштів за договором поставки - 23.09.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду м.Києва від21.04.2008р. у справі №6/141 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 235069251,04грн. основного боргу, 6266057,67грн. пені, 25466,85грн. державного мита та 117,85грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що рішення прийняте господарським судом першої інстанції з порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються наступним.

При призначенні справи до розгляду судом першої інстанції не враховано великий обсяг документів, які подані та повинні бути досліджені в якості доказів, суму, заявлену позивачем до відшкодування, категорію і складність справи, та призначено справу до розгляду суддею одноособово, чим не дотримано вимоги ч.1 ст. 46 ГПК України.

В рішенні господарський суд першої інстанції посилається на акти приймання-передачі нафтопродуктів, роблячи при цьому висновок про несплату відповідачем поставлених нафтопродуктів. Однак, акти приймання-передачі доводять лише факт поставки продукції, який не заперечує й відповідач, та не є доказами того, що поставлений товар не оплачений відповідачем. Проте суд не викликав ні посадових осіб підприємств, ані осіб, які відповідають за вказаний напрямок діяльності, навіть не витребував їх пояснень, чим не дотримався вимог ч.3 ст. 65 ГПК України.

Крім того, господарський суд першої інстанції не врахував, що з’ясування факту заборгованості та, при наявності такої, визначення її суми потребує спеціальних знань, і не вирішив питання щодо призначення по справі бухгалтерської експертизи, чим порушив вимоги ч.5 ст. 65 ГПК України.

Також, господарським судом першої інстанції не досліджені подані позивачем в якості доказів копії платіжних доручень. На вказаних копіях відсутні підписи директора та відтиски печатки відповідача. Розрахунки між сторонами проводилися за електронною системою"Клієнт-Банк", яка не передбачає наявності навіть оригіналів платіжних доручень. Таким чином, суд, при ухваленні рішення по справі, прийняв до уваги в якості доказів неіснуючі документи, що є неналежними та недопустимими. Цими діями суд порушив положення ст. 34 ГПК України.

В судовому засіданні судом не прийнято жодних дій щодо встановлення ступеню виконання зобов’язання відповідачем; майнового стану сторін, які беруть участь у зобов’язанні не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу. Господарським судом м.Києва не дотримано положень ст. 233 ГК України.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення з підстав зазначених у рішенні господарського суду першої інстанції.

Крім того, відповідач зазначає, що господарським судом першої інстанції було враховано умови договору, відповідно до якого оплата здійснюється протягом 10 банківських, а не календарних днів і обґрунтовано зменшено суму пені.

В судовому засіданні 23.09.2008р. представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі у зв’язку з тим, що позивачем подана до Київського апеляційного господарського суду апеляційна скарга на рішення Господарського суду м.Києва від04.09.2008р. у справі №32/1 за позовом Генеральної прокуратури України до ЗАТ ТФПНК"Укртатнафта", яким державну реєстрацію ЗАТ ТФПНК"Укртатнафта" скасовано.

Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання представника відповідача.

Апеляційний господарський суд, розглянувши клопотання представника відповідача, дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки в обґрунтування поданого клопотання представник відповідача не надав доказів прийняття Київським апеляційним господарським судом до розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду м.Києва від04.09.2008р. у справі №32/1, а відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Згідно із ч.2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Позивач подав до господарського суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 241644440,88грн., що складається з 235069251,04грн. основного боргу та 6575189,84грн. пені.

Рішенням господарського суду першої інстанції позов задоволено частково.

Дослідивши всі матеріали справи, з’ясувавши всі обставини, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вказаного рішення господарського суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.09.2007р. між сторонами у справі було укладено договір №2213/2/2118 поставки нафтопродуктів (далі договір №2213/2/2118), за умовами якого позивач, як постачальник, зобов’язався поставити відповідачу, як покупцю, нафтопродукти, а відповідач зобов’язався їх прийняти і оплатити в асортименті та кількості згідно із таблицею1 (п.1.1. договору №2213/2/2118).

Згідно із таблицею1, що зазначена в договорі, позивач зобов’язався поставити відповідачу: бензин автомобільний А-76 ДСТУ 4063-2001 в кількості 10700тонн; бензин автомобільний А-92 ДСТУ 4063-2001 в кількості 14200тонн; бензин автомобільний А-95 ДСТУ 4063-2001 в кількості 18000тонн; пальне дизельне Л-0,20-62 ДСТУ 3868-99 в кількості 40500тонн.

Відповідно до п.3.1 договору №2213/2/2118 базис поставки – ЕХW (франко-резервуар АТ"Укртатнафта", м.Кременчук, вул.Свіштовська,3), згідно з правилами Інкотермс-2000.

Передача товару здійснюється на підставі актів приймання-передачі нафтопродуктів, підписаних уповноваженими представниками сторін (п.3.2. договору №2213/2/2118).

Строк передачі – вересень 2007року - жовтень 2007року (п.3.3. договору №2213/2/2118).

Як свідчать складені та підписані сторонами акти приймання-передачі нафтопродуктів: №1/09 від29.09.2007р. на суму 2280656,19грн. (а.с.11); №2/09 від30.09.2007р. на суму 969319,32грн. (а.с.12); №1/10 від01.10.2007р. на суму 69762392,57грн. (а.с.13); №2/10 від02.10.2007р. на суму 41703888,98грн. (а.с.19); №3/10 від03.10.2007р. на суму 24318814,67грн. (а.с.23); №4/10 від04.10.2007р. на суму 24164851,47грн. (а.с.26); №5/10 від05.10.2007р. на суму 27337614,37грн. (а.с.29); №6/10 від06.10.2007р. на суму 22233426,68грн. (а.с.32); №7/10 від07.10.2007р. на суму 19899813,87грн. (а.с.35); №8/10 від08.10.2007р. на суму 10792941,03грн. (а.с.38); №9/10 від09.10.2007р. на суму 17205368,92грн. (а.с.40); №10/10 від10.10.2007р. на суму 22668917,47грн. (а.с.43); №11/10 від11.10.2007р. на суму 34497708,57грн. (а.с.46); №12/10 від12.10.2007р. на суму 21412837,83грн. (а.с.50); №13/10 від13.10.2007р. на суму 18541011,90грн. (а.с.53); №14/10 від14.10.2007р. на суму 9277999,28грн. (а.с.56); №15/10 від16.10.2007р. на суму 1773358,50грн. (а.с.58); №16/10 від17.10.2007р. на суму 434404,03грн. (а.с.59), позивач, на виконання умов договору №2213/2/2118, поставив відповідачу нафтопродукти на загальну суму 369275325,65грн., проти чого відповідач не заперечував.

Відповідно до п.4.5. договору №2213/2/2118 строк оплати – протягом 10-ти банківських днів з моменту передачі товару.

Оплата поставленого товару здійснюється відповідачем на підставі рахунку позивача шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача (п.4.6. договору №2213/2/2118).

Наявні в матеріалах справи платіжні доручення: №2428 від12.10.2007р. на суму 3249975,51грн. (а.с.60); №2444 від15.10.2007р. на суму 69762392,57грн. (а.с.61); №2462 від16.10.2007р. на суму 41703888,98грн. (а.с.62); №2471 від17.10.2007р. на суму 24318814,67грн. (а.с.63); №2483 від18.10.2007р. на суму 24164851,47грн. (а.с.64); №2587 від31.10.2007р. на суму 18380880,00грн. (а.с.65), та витяги з особового рахунку позивача №2596 від02.11.2007р. на суму 5043835,06грн. (а.с.66); №2604 від05.11.2007р. на суму 20432300,00грн. (а.с.67); №2610 від06.11.2007р. на суму 20432300,00грн. (а.с.68) свідчать про те, що відповідач за отримані нафтопродукти перерахував на рахунок позивача лише грошові кошти в загальному розмірі 227489238,26грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отримані за договором №2213/2/2118 нафтопродукти складає 141786087,39грн. (369275325,65грн.–227489238,26грн.).

Документи, які б свідчили про cплату відповідачем позивачу грошових коштів в розмірі 141786087,39грн. в матеріалах справи відсутні, не надав їх відповідач і в ході розгляду апеляційної скарги.

Як вбачається із матеріалів справи, 11.10.2007р. між сторонами у справі було укладено договір №2315/2/2118 поставки нафтопродуктів (далі договір №2315/2/2118), за умовами якого позивач, як постачальник, зобов’язався поставити відповідачу, як покупцю, нафтопродукти, а відповідач зобов’язався їх прийняти і оплатити в асортименті та кількості згідно із таблицею1 (п.1.1. договору №2315/2/2118).

Згідно із таблицею1, що зазначена в договорі, позивач зобов’язався поставити відповідачу: бензин автомобільний А-76 ДСТУ 4063-2001 в кількості 10700тонн; бензин автомобільний А-92 ДСТУ 4063-2001 в кількості 14200тонн; бензин автомобільний А-95 ДСТУ 4063-2001 в кількості 17600тонн; пальне дизельне Л-0,20-62 ДСТУ 3868-99 в кількості 40000тонн.

Відповідно до п.3.1 договору №2315/2/2118 базис поставки – ЕХW (франко-резервуар АТ"Укртатнафта", м.Кременчук, вул.Свіштовська,3), згідно з правилами Інкотермс-2000.

Передача товару здійснюється на підставі актів приймання-передачі нафтопродуктів, підписаних уповноваженими представниками сторін (п.3.2. договору №2315/2/2118).

Строк передачі – жовтень 2007року – листопад 2007року (п.3.3. договору №2315/2/2118).

Як свідчать складені та підписані сторонами акти приймання-передачі нафтопродуктів: №1/10 від12.10.2007р. на суму 5987598,02грн. (а.с.72); №2/10 від13.10.2007р. на суму 10625825,04грн. (а.с.74); №3/10 від14.10.2007р. на суму 24452868,49грн. (а.с.76); №4/10 від15.10.2007р. на суму 11695650,65грн. (а.с.79); №5/10 від16.10.2007р. на суму 24783981,49грн. (а.с.81); №6/10 від17.10.2007р. на суму 5623095,38грн. (а.с.84); №7/10 від18.10.2007р. на суму 1489237,53грн. (а.с.86); №8/10 від19.10.2007р. на суму 5541069,71грн. (а.с.87); №9/10 від20.10.2007р. на суму 3083837,34грн. (а.с.89) позивач, на виконання умов договору №2315/2/2118, поставив відповідачу нафтопродукти на загальну суму 93283163,65грн., проти чого відповідач не заперечував.

Відповідно до п.4.5. договору №2315/2/2118 строк оплати – протягом 10-ти банківських днів з моменту передачі товару.

Документи, які б свідчили про cплату відповідачем позивачу грошових коштів в розмірі 93283163,65грн. в матеріалах справи відсутні, не надав їх відповідач і в ході розгляду апеляційної скарги

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за отримані нафтопродукти становить 235069251,04грн. (141786087,39грн. (заборгованість за договором №2213/2/2118)+93283163,65грн. (заборгованість за договором №2315/2/2118)).

Згідно із ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 265 ГК України передбачений обов’язок постачальника передати товар покупцю в обумовлені строки та обов’язок покупця прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а згідно із ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач свого обов’язку щодо оплати поставлених позивачем нафтопродуктів не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 235069251,04грн. за договорами №2213/2/2118 та №2315/2/2118, доказів про погашення заборгованості відповідач не надав, то господарський суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 235069251,04грн.

За несвоєчасну оплату послуг позивача по поставці нафтопродуктів позивач відповідно до п.6.2. договору №2213/2/2118 та п.6.2. договору №2315/2/2118 нарахував до сплати відповідачу пеню в розмірі відповідно 4039932,35грн. за період з 28.10.2007р. по 31.12.2007р. та 2235257,49грн. за період з 31.10.2007р. по 31.12.2007р.

Згідно із п.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п.6.2. договору №2213/2/2118 та договору №2315/2/2118 у випадку порушення умов оплати, обумовлених п.4.5. даного договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки платежу.

Відповідно до п.п.4.5. договорів №2213/2/2118 та №2315/2/2118 строк оплати – протягом 10-ти банківських днів з моменту передачі товару.

Як вбачається із розрахунків позивача, наведених у позовній заяві, останній нараховуючи відповідачу пеню за договорами №2213/2/2118 та №2315/2/2118 не врахував того, що п.п.4.5. вказаних договорів сторонами передбачено строк оплати відповідачем за отримані від позивача нафтопродукти протягом 10-ти банківських днів з моменту передачі товару, а розрахунки позивача свідчать, що останній, нараховуючи відповідачу до сплати пеню, відраховував з моменту передачі товару 10 календарних днів, а не 10 банківських днів, з чим погодився і відповідач у відзиві на апеляційну скаргу.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції з відповідача на корить позивача підлягає стягненню пеня за договором №2213/2/2118 в розмірі 3853473,93грн., за договором №2315/2/2118 в розмірі 2412583,74грн.

Загальна сума пені за договорами №2213/2/2118 та №2315/2/2118 становить 6266057,67грн. (3853473,93грн. + 2412583,74грн.), яку господарський суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано стягнув з відповідача.

Твердження відповідача про те, що при призначенні справи до розгляду судом першої інстанції не враховано великий обсяг документів, які подані та повинні бути досліджені в якості доказів, суму, заявлену позивачем до відшкодування, категорію і складність справи, та призначено справу до розгляду суддею одноособово, чим не дотримано вимоги ч.1 ст. 46 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідач, вважаючи, що дану справу потрібно було розглядати колегіально у складі трьох суддів не позбавлений був права відповідно до ст. 22 ГПК України подати відповідне клопотання про колегіальний розгляд даної справи.

Відносно тверджень відповідача про те, що акти приймання-передачі нафтопродуктів доводять лише факт поставки продукції, який не заперечує й відповідач, та не є доказами того, що поставлений товар не оплачений відповідачем, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього саме відповідач повинен був довести, що він сплатив за отримані від позивача нафтопродукти більшу суму, ніж стверджував позивач, чого відповідач не зробив.

Посилання відповідача на те, що господарським судом першої інстанції не досліджені подані позивачем в якості доказів копії платіжних доручень, чим порушено положення ст. 34 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначає сам відповідач, розрахунки між сторонами проводилися за електронною системою"Клієнт-Банк", яка не передбачає підпису директора та відтиску печатки відповідача. Крім того, як вбачається із наданих позивачем платіжних доручень на них міститься відтиск банку позивача.

Твердження відповідача про те, що господарський суд першої інстанції не з’ясував факту заборгованості та, при наявності такої, визначення її суми потребує спеціальних знань, і не вирішив питання про призначення по справі бухгалтерської експертизи, чим порушив вимоги ч.5 ст. 65 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими, оскільки відсутні підстави для призначення такої експертизи.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно було прийняте у повній відповідності з матеріалам справи, з дотриманням вимог процесуального та матеріального права.