4/67-08-1740 Про спонукання укласти договір оренди цілісного майнового комплексу - 23.09.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду від 11.06.2008 р. (суддя Літвінов С.В.) позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничо-будівельне підприємство" (далі - ТОВ "Гірничо-будівельне підприємство") про спонукання Управління обласної ради з майнових відносин (далі - Управління) укласти договір оренди цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 48-а задоволено, оскільки суд дійшов висновку, що незалежно від раніше реалізованого позивачем переважного права на укладення договору оренди, ТОВ "Гірничо-будівельне підприємство" має право вимагати укладення з ним договору оренди цілісного майнового комплексу на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон про оренду), так як мотиви відмови позивачу в укладені договору оренди, викладені в листі № 01-03/933 від 08.04.2008 р. не передбачені п. 7 ч. 4 ст. 9 вищевказаного закону. Разом з тим, суд першої інстанції погодився з посиланням відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин ч. 4 ст. 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки ТОВ "Гірничо-будівельне підприємство" раніше вже скористалося своїм переважним правом на укладення договору оренди цілісного майнового комплексу, реалізувавши його під час укладення договору оренди від 01.11.2003 р.

Також, суд першої інстанції не застосував до спірних відносин, зазначене відповідачем у запереченні на позовну заяву положення п. 2 ч. 1 ст. 777 ЦК України, оскільки суб'єктом правовідносин, про які йдеться у вказаній статті, є орендар, який бажає укласти договір оренди на новий строк за певних умов, а в даній справі позивач, який хоч і був раніше орендарем, просить укласти новий договір оренди на підставі ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Управління обласної ради з майнових відносин звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його (рішення) скасувати і прийняти нове, відмовивши у задоволенні позовних вимог. При цьому скаржник вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки суд залишив поза увагою ту обставину, що відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; Рада не має наміру надавати цілісний майновий комплекс щодо якого виник спір в оренду. Крім того, скаржник зазначає, що судом незаконно та безпідставно застосовано положення п. 7 ч. 4 ст. 9 Закону про оренду, так як пунктом 2 ч. 3 ст. 9 згаданого закону передбачена необхідність отримання згоди Ради щодо надання майна в оренду.

Одночасно скаржник зазначає, що рішенням Обласної ради від 01.11.2003 р. № 232-ХХІV позивачу було надано в оренду цілісний майновий комплекс обласного комунального гірничо-будівельного підрядного спеціалізованого підприємства строком на 3 роки, тому на даний час це рішення Обласної ради є виконаним, відповідний договір оренди був укладений та строк його дії вже закінчився, а інших рішень щодо оренди цього майна Рада не приймала і воно на даний час забезпечує потреби комунального підприємства обласного підпорядкування.

Також, скаржник вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції самостійно змінив позовні вимоги, оскільки ТОВ "Гірничо-будівельне підприємство" просило суд спонукати Управління укласти договір оренди, а суд, задовольняючи позовні вимоги зазначив у резолютивній частині рішення: "Вважати укладеним договір оренди".

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Гірничо-будівельне підприємство" з доводами скаржника не погоджується, так як вважає, що посилання Управління не ґрунтуються на законодавстві, на яке посилається апелянт, просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Управління без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.

Згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що 02.04.2008 р. ТОВ "Гірничо-будівельне підприємство"звернулося до Управління обласної ради з майнових відносинз заявою № 902 (а. с. 25) про укладення договору оренди цілісного майнового комплексу, розташованого по вул. Дальницькій, 48-а, в м. Одесіна умовах, що були викладені в доданому до заяви проекті цього договору.

Листом № 01-03/933 від 08.04.2008 (а. с. 30) Управління обласної ради з майнових відносин відмовило ТОВ "Гірничо-будівельне підприємство" в укладені нового договору оренди, оскільки строк дії договору оренди від 01.11.2003 р. закінчився 28.02.2007 р., Управління до закінчення строку дії договору оренди 21.02.2007 р. повідомило орендаря про недоцільність продовження договору оренди, а постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2007 р. по справі № 30/77-07-2161 та ухвалою Верховного Суду України від 17.01.2008 р. по тій же справі ТОВ "Гірничо-будівельне підприємство" зобов'язанозвільнити цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 48-а, повернувши його Управлінню за актом приймання-передачі.

Отримавши зазначений вище лист про відмову, позивач скористався приписами ч. 8 ст. 9 Закону про оренду та звернувся до господарського суду з даним позовом, в якому посилається на те, що:за приписами ч. 4 ст. 8, ч. 6 ст. 9 Закону про оренду, створене членами трудового колективу господарське товариство, яким являється позивач, має переважне перед іншими фізичними та юридичними особами право на укладення договору оренди майна того підприємства, структурного підрозділу, де створене це товариство, укладення договору оренди з іншими особами здійснюється лише за умови відсутності заяви господарського товариства, створеного трудовим колективом підприємства; лист Управління про відмову не містить підстав такої відмови, які передбачені ч. 4 ст. 9 Закону про оренду; наявність судових рішень по іншому спору не може бути підставою для відмови укладення нового договору оренди; направлений Управлінню договір оренди містить всі передбачені ст. 10 Закону про оренду умови. Відтак, позивач вважає, що його позовні вимоги повинні бути задоволеними.

Суд першої інстанції цілком погодився з доводами позивача, задовольнивши позовні вимоги з підстав, що наведені вище в описовій частині даної постанови.

Судова колегія вважає, що рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, а тому підстави для його скасування чи зміни відсутні. Доводи скаржника слід відхилити з огляду на таке.

Як вбачається з витребуваних судовою колегією в Управління та залучених до матеріалів справи доказів рішенням № 109-У від 10.11.2006 р. Одеська обласна рада скористалась своїм правом, наданим їй Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , та затвердила Положення про управління обласної ради з майнових відносин (далі –Положення), в п. 1 якого зазначила, що Управління утворюється нею (Радою) саме для реалізації її (Ради) повноважень щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області з метою ефективного і раціонального використання майна, а п. 5.7 делегувала Управлінню свої повноваження щодо передачі зазначеного в п. 1 Положення майна в оренду і т. і. Відповідно до п. 9.3.12 наданого Управлінням переліку об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області станом на 01.09.2006 р., який є додатком до рішення Ради від 22.09.2006 р. № 73-У, предмет оренди по спірному договору у даній справі відноситься до об’єктів такої спільної власності.

Відтак, враховуючи наведені вище положення, в першу чергу, щодо делегування Радою своїх повноважень Управлінню, судова колегія приходить до висновку про безпідставність посилань скаржника на приписи абзацу 2 ч. 3 ст. 9 Закону про оренду щодо необхідності отримання ним (Управлінням) будь-якої згоди Ради для передачі майна за спірним договором в оренду. Отже безпідставними являються і посилання скаржника про необхідність прийняття саме Радою рішення на передачу майна за спірним договором в оренду. Як не підтверджене документально і посилання щодо відсутності наміру на передачу майна за спірним договором будь-кому в оренду. При цьому, Управління, відмовляючи листом № 01-03/933 укласти договір, взагалі не посилалось на таку підставу відмови, як небажання взагалі передавати майно в оренду. Наразі, на думку судової колегії, одночасні посилання скаржника в апеляційній скарзі і на відсутність наміру щодо передачі майна в оренду і на необхідність отримання згоди Ради для передачі цього майна в оренду являються взаємовиключними.

Відсутні в матеріалах справи і будь-які докази існування передбачених ч. 3 ст. 9 Закону про оренду пропозицій з боку місцевої держаної адміністрації або органу місцевого самоврядування. При цьому, Управління а ні суду першої інстанції, а ні апеляційній інстанції, всупереч вимогам чинного господарського процесуального законодавства, такі пропозиції не надало, як відсутні будь-які посилання на ці пропозиції і в зазначеному вище листі Управління № 01-03/933, яким позивачу відмовлено укласти договір.

На думку судової колегії, не заслуговують на увагу і посилання скаржника на неправомірність застосування позивачем до спірних правовідносин приписів ч. 1 ст. 777 ЦК України, оскільки господарський суд відхилив під час розгляду справи згадані доводи позивача, про що детально зазначено вище в описовій частині цієї постанови.

Також судова колегія не знаходить порушень судом першої інстанції вимог господарського процесуального законодавства та відхиляє посилання скаржника щодо самостійної зміни судом позовних вимог. Наразі, ч. 3 ст. 84 ГПК України, законодавець передбачив, що у спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення зазначаються умови, на яких сторони саме зобов’язаніукласти такий договір з посиланням на поданий позивачем проект договору. При цьому, згідно п. 24 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (v_482600-08) резолютивна частина рішення про спонукання укласти договір може орієнтовно мати такий вигляд :"Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору". Таким чином резолютивну частину оскаржуваного судового рішення не можна вважати зміною судом позовних вимог або виходом суду за межі таких позовних вимог.

Відтак, апеляційна інстанція відмовляє Управлінню в задоволенні його апеляційної скарги повністю.

Судова колегія вважає, що господарський суд повно, всебічно і об’єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надав належну правову оцінку всім наявнім в матеріалах справи доказам, а тому оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.