Верховний Суд України у складі:

головуючого

Маринченка В.Л.,

суддів:

Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г., –

при секретарі судового засідання Бурнишевій О.Е.,

за участю представника Генеральної прокуратури України – Капшученка Ю.М., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора міста Коростеня Житомирської області (далі – Прокурор) до відділу державної виконавчої служби Коростенського міськрайонного управління юстиції Житомирської області (далі – відділ ДВС, ДВС відповідно) про зобов’язання вчинити дії,

У травні 2007 року Прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов’язати начальника відділу ДВС надати для ознайомлення виконавчі провадження, відкриті відповідачем за виконавчими листами у кримінальних справах про стягнення штрафів, конфіскацію майна як видів кримінального покарання та судових витрат на користь держави, які надійшли на виконання і перебували у провадженні державних виконавців у період з листопада 2006 року по квітень 2007 року.

Обґрунтовуючи позов посилався на те, що відповідно до статті 121 Конституції України, статті 44 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру" (далі – Закон № 1789-XII (1789-12) ) та статті 22 Кримінально-виконавчого кодексу України органи прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

На виконання зазначеного обов’язку та у зв’язку з проведенням перевірки дотримання законодавства при виконанні кримінальних покарань прокуратурою міста Коростеня 20 квітня 2007 року начальнику відділу ДВС направлено вимогу про надання для ознайомлення вищезгаданих виконавчих проваджень. Однак останній вимог прокурора не виконав та листом від 26 квітня 2007 року відмовив у наданні виконавчих проваджень, посилаючись при цьому на положення статей 8, 8-1 Закону України від 21 квітня1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі – Закон № 606-XIV (606-14) ).

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області постановою від 26 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2009 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 11 лютого 2010 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове – про відмову у задоволенні позову.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, заступник Генерального прокурора України просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2010 року та направити справу на новий касаційний розгляд. На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2006 року та 7 липня 2009 року.

Заслухавши пояснення представника Генеральної прокуратури України та перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 статті 121 Основного Закону України на прокуратуру України покладається нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Предметом такого нагляду, згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1789-XII, є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов’язків.

Крім того, за правилами статті 22 Кримінально-виконавчого кодексу України прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) в органах і установах виконання покарань, тоді як ДВС не належить до органів і установ виконання покарань, перелік яких визначений у частинах першій, другій статті 11 названого Кодексу.

Порядок здійснення контролю за законністю виконавчого провадження та виключний перелік осіб і державних органів, які мають право проводити перевірку виконавчого провадження та витребовувати їх з відповідного органу ДВС, закріплено у статтях 8, 8-1, 8-2, 8-3 Закону № 606-XIV. Частина четверта статті 8 зазначеного Закону також забороняє втручання інших державних або недержавних органів та їх посадових осіб у виконавче провадження, крім випадків, передбачених цим Законом, та встановлює, що виїмка чи вилучення документа виконавчого провадження здійснюється лише за рішенням суду.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що чинним законодавством до повноважень прокуратури України не віднесено нагляд за законністю виконавчого провадження у кримінальних справах, відкритого за виконавчими листами про стягнення штрафів, конфіскацію майна як видів кримінального покарання та судових витрат на користь держави. Такий нагляд поширюється лише на виконання судових рішень у кримінальних справах, які пов’язані із обмеженням особистої свободи громадян.

Слід також зазначити, що у Законі № 606-XIV (606-14) поняття "виконавче провадження" розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1). Наведене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) названий суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

При цьому Закон № 1789-XII (1789-12) , як і інші джерела національного законодавства України, не наділяє прокуратуру повноваженнями щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів у ході судового провадження.

Таким чином, висновок касаційного суду про безпідставність вимог Прокурора щодо надання для перевірки відділом ДВС зазначених вище виконавчих проваджень ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З урахуванням наведеного та керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви Генеральної прокуратури України відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.