17/238 Про визнання незаконним рішення міської ради щодо віднесення нерухомого майна до комунальної власності - 18.09.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2008 року у справі№ 17/238 в позові Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі-позивач) до Севастопольської міської ради (далі-відповідач) про скасування п. 2 рішення № 2837 від 15.03.2005 року відмовлено повністю.

Повернуто з Державного бюджету України на користь позивача зайве сплачене мито в розмірі 20 грн., перераховане платіжною квитанцією № 144 від 25.04.2008 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2008 року, та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2008 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.09.2008 року.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач суду не надав.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а відповідач просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2008 року у справі № 17/238 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду першої інстанції скасуванню, а провадження у справі припиненню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 30.12.2003 року між Севастопольською міською державною адміністрацією, Головним управлінням економіки Севастопольської міської державної адміністрації та Приватним підприємцем ОСОБА_1був укладений договір № 45 про надання фінансової допомоги на реалізацію проекту "Створення мініаквапарку, альпінарію на базі реконструкції скверу по вул. Новікова-Крестовського, з наступним будівництвом на його території об'єктів соціально-культурного призначення та відпочинку для підлітків та молоді".

Відповідно до умов цього Договору Севастопольська міська державна адміністрація зобов'язалась надати отримувачу допомоги - позивачеві - безповоротну фінансову допомогу в сумі 179 600 грн. згідно з розділом 10 Регіональної програми розвитку малого підприємництва в м. Севастополі на 2003-2004 р., затвердженої рішенням міської ради від 11.03.2003 №718 та розпорядження міської держадміністрації від 30.12.2003 року № 2125-р. в тому числі за рахунок коштів місцевого бюджету, для реалізації позивачем проекту "Створення мініаквапарку, альпінарію на базі реконструкції скверу по вул. Новікова-Крестовського, з наступним будівництвом на його території об'єктів соціально-культурного призначення та відпочинку для підлітків та молоді".

10.06.2004 року сторонами був складений та підписаний Акт здачі-прийому робіт, що свідчить про повне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

03.11.2004 року позивач звернувся до Управління з питань комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації з заявою про видачу свідоцтва про право приватної власності на об'єкт нерухомого майна - "Кафе з дитячими атракціонами" по вул. Новікова,2-а в Балаклавському районі м. Севастополя.

В задоволенні цієї заяви позивачеві було відмовлено з тих підстав, що відповідно до п. 2 рішення 16-ої сесії Севастопольської міської ради 24 скликання від 15.03.2005 року доручено Севастопольській міській державній адміністрації після здачі в експлуатацію побудованого будинку та інших капітальних споруд за адресою вул. Новікова,2-а приватного підприємця ОСОБА_1 здійснити закріплення за комунальною власністю частки майна в даному об'єкті вартістю не менше розміру наданої фінансової допомоги.

Позивач вважає викладений пункт 2 рішення Севастопольської міської ради № 2837 від 15.03.2005 незаконним, оскільки зазначеним пунктом фактично вносяться зміни до умов договору №45 від 30.12.2003 року про надання фінансової допомоги в частині щодо безповоротності наданої відповідачем фінансової допомоги, та просить суд його скасувати.

Крім того, на думку позивача п. 2 рішення 16-ої сесії Севастопольської міської ради 24 скликання від 15.03.2005 року не носить обов'язкового характеру для позивача, втім перешкоджає у визнанні за позивачем права власності на об'єкт нерухомого майна, а тому вказаний спір не має ознак спору адміністративної юрисдикції і повинен бути вирішений господарським судом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення правовідносини сторін за договором № 45 закінчилися і будь-які зміни цих правовідносин є неможливими. Крім того, позивачем не доведено незаконність оскаржуваного ним пункту 2 рішення Севастопольської міської ради №2837 від 15.03.2005, оскільки оскаржуваний пункт не суперечить повноваження, наданим Севастопольській міській раді законодавством, яке було чинним на момент прийняття оспорюваного рішення, безпосередньо ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції, чинної станом на 15.03.2005 року, згідно якої міська рада уповноважена приймати рішення з питань затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування, затвердження у встановленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Апеляційним судом встановлено, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про скасування п. 2 рішення 16-ої сесії Севастопольської міської ради 24 скликання № 2837 від 15.03.2005 року.

В статті 12 ГПК України зазначено вичерпний перелік справ, які підвідомчі господарським судам. Зокрема, господарським судам підвідомчі:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

- спорів про приватизацію державного житлового фонду;

- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

- справи про банкрутство;

- справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

- справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше господарських відносин, врегульованих ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) , іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спорку судом іншої юрисдикції.

Справи про визнання акта недійсним або визнання частини акту недійсним будуть підвідомчі господарському суду в тому випадку, коли суб'єктний склад учасників відповідатиме ст. 1 ГПК України, а правовідносини, які породжує, змінює або припиняє оспорюваний акт, мають господарський характер.

В статті 2 ГК України зазначено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що відносини, які виникли між позивачем та відповідачем у даній справі, не мають господарського характеру з огляду на наступне.

Позивач просить скасувати п. 2 рішення 16-ої сесії Севастопольської міської ради 24 склакання № 2837 від 15.03.2005 року, відповідно до якого вирішено доручити Севастопольській міській державній адміністрації згідно з даним рішенням після введення в експлуатацію будівлі та інших капітальних споруд за адресою: вул. Новікова,2-а, Приватного підприємця ОСОБА_1 закріпити за комунальною власністю частку майна в даному об'єкті вартістю не менше розміру наданої фінансової допомоги.

Частиною 2 статті 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів, зокрема, поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Відповідно до п. 1 ст. 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відтак, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Таким чином, від справ господарської юрисдикції за участю суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

При цьому колегія суддів зауважує, що в даному випадку відповідач - Севастопольська міська рада - приймаючи спірне рішення в межах повноважень, наданих їй ЗУ "Про місцеве самоврядування", діяла як суб'єкт владних повноважень. Окрім того, предметом позову є не право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме рішення, ухвалене Севастопольською міською радою, що є суб'єктом владних повноважень, в розумінні ст. 3 КАС України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що даний спір за предметним критерієм та суб'єктним складом є справою адміністративної юрисдикції та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Тому, на думку, колегії суддів, господарським судом міста Києва було помилково порушено провадження у справі № 17/328 за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Севастопольської міської ради про скасування п. 2 рішення № 2837 від 15.03.2005 року, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу відповідача, скасовує рішення господарського суду першої інстанції та припиняє провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки даний спір не підлягає розгляду в господарських судах України.