17-6-10/02-6499 Про оскарження дій відділу примусового виконання рішень ДВС - 16.09.2008 Прийняття

ТОВ "Зовнішньоекономічна компанія "Консул" звернулось у місцевий господарський суд Одеської області зі скаргою на дії органу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області на постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС від 05 лютого 2008 року про повернення виконавчого документа - наказу №17-6-10/02-6499 від 06.11.2002р. господарського суду Одеської області про стягнення з ДП "Чорноморсько–Азовське виробничо–експлуатаційне Управління морських шляхів" 412 648 грн., 1700 грн. держмита і 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Подана скарга Стягувачем мотивована тим, що зазначена постанова державного виконавця є незаконною і необґрунтованою, оскільки підстав для її прийняття не було.

Також у поданій скарзі Стягувач заявив клопотання про відновлення йому строку для оскарження постанови від 05.02.2008р., посилаючись на поважність причин його пропуску.

Ухвалою місцевого господарського суду від 12.03.2008р. (суддя Лєсогоров В.М.) було відмовлено Стягувачеві у прийнятті його скарги на постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 05.02.2008р., у зв'язку з тим, що підрозділ не може бути суб’єктом оскарження, оскільки таким органом, згідно ЗУ "Про державну виконавчу службу" є Відділ державної виконавчої служби.

Після виправлення допущеної помилки, при повторному звернені скарга прийнята до провадження ухвалою суду від 27.03.2008р.

У запереченнях на скаргу Стягувача, ВДВС її не визнав, вважаючи дії державного виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови від 05.02.2008р. про повернення виконавчого документа (наказу) Господарського суду від 06.11.2002р. правомірними.

Ухвалою місцевого господарського суду від 22.05.2008 року (суддя Лєсогоров В.М.) відновлено процесуальний 10-денний строк на подання скарги в порядку ст. 121-2 ГПК України на підставі ст. 53 ГПК України, а оскаржену постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області про повернення Стягувачу виконавчого документа (на наказу) від 06.11.2002р. у справі №17-6-10/02-6499 визнано недійсною.

Визнаючи недійсною зазначену постанову ВДВС, суд першої інстанції обґрунтував свій висновок тим, що державний виконавець, приймаючи постанову про повернення виконавчого документа Стягувачу в порушення ст.ст. 5 і 42 Закону України "Про виконавче провадження" не оголосив розшук майна Боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду, Головне управління юстиції в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить цю ухвалу скасувати та відмовити ТОВ "Зовнішньоекономічна компанія "Консул" у задоволенні скарги на дії органу державної виконавчої служби, посилаючись при цьому на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, ст. 42 та інших статей Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

ТОВ ЗЕК "Консул" заявою від 11.09.08р. просив розглянути апеляційну скаргу без його представника. Відзивом на апеляційну скаргу стягувач пояснив, що ухвала суду є обґрунтованою та прийнята судом без будь-яких порушень норм матеріального та процесуального права, тоді як апеляційна скарга подана в порушення ст.3 ЗУ "Про державну виконавчу службу".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, що стосуються виконавчого провадження у цій справі, надавши правової оцінки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

У зв’язку з набранням законної сили рішенням господарського суду від 06.08.2002р. та одержанням наказу від 6.11.02р. про стягнення з відповідача на користь позивача (ТОВ "Зовнішньоекономічна компанія "Консул") 412 648 грн., 1700 грн. держмита і 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, Стягувач звернувся із заявою від 28.11.2002р. до виконавчої служби на підставі ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої 09.12.2002р. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с.106 т.1) та приєднано її до зведеного виконавчого провадження №1-741 на суму 803251,05 грн. (а.с.106 т.1).

На підставі ухвали господарського суду Одеської області від 20.12.2005р. у справі №2/268-05-11729 "про банкрутство ДП "Чоразморшлях" постановою заступника начальника ДВС від 12.01.2006р. виконавче провадження щодо боржника зупинено, про що листом 17.01.2006р. були повідомлені учасники виконавчого провадження.

У зв'язку з припиненням 15.01.2008р. справи №2/268-05-11729 про банкрутство Боржника, постановою державного виконавця від 05.02.2008р. виконавче провадження по виконанню наказу суду від 06.11.2002р. у цій справі було поновлено та одночасно прийнято Постанову (а.с. 124) про повернення виконавчого документу (наказ) №17-6-10/02-66499 від 06.11.2002р. стягувачу. Підставою для прийняття вказаної постанови державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень ВДВС зазначено, що у ДП "Чоразморшлях" відсутні кошти для задоволення всіх вимог стягувачів зведеного виконавчого провадження відповідно до ст.ст. 43, 44 ЗУ "Про виконавче провадження", у зв'язку з тим, що на виконанні у виконавчої служби перебуває 372 рішення на суму 8443680 грн.

Крім того, державний виконавець послався на те, що Боржник (ДП"Управління "Чоразморшлях") засновано на державній формі власності, а згідно з постановою КМУ "Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" і Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (2864-14) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та заборонено звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику в зв’язку з трудовими відносинами.

Судова колегія зазначає що, зазначені вище обставини в постанові державного виконавця від 05.02.2008р. не є підставою для повернення виконавчого документа без виконання згідно п.2 ч.1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно з ч.2 ст.4 ЗУ "Про державну виконавчу службу" - державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому цим законом. Зокрема, згідно ст. 25 ЗУ "Про виконавче провадження" - державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

В матеріалах справи відсутні докази щодо здійснення державним виконавцем по справі виконавчих дій в термін, встановлений законом.

ЗУ "Про виконавче провадження" (ст.40) передбачає виключні підстави для повернення виконавчого документа, зокрема:

- за письмовою заявою стягувача;

- якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

- у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснює авансування витрат на проведення виконавчих дій, якщо їх авансування передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

- якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи;

- якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Про наявність цих обставин державний виконавець складає акт.

Жодного доказу щодо виявлених підстав, встановлених цією статтею, в матеріалах справи немає і ДВС, відповідно до ст.33 ГПКУ, їх не надано для підтвердження своїх доводів. Посилання представника скаржника на акт державного виконавця від 5.02.08р. (а.с.123 т.1) не заслуговує на увагу, оскільки текст цього акту є ідентичним із текстом постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві.

Констатація державним виконавцем у "постанові про повернення виконавчого документу стягувачеві" факту заснування ДП Управління ЧАМШ на державній власності та Перелік майна підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави - не є вчиненням виконавчих дій. Фактично, державний виконавець ухилився від обов'язків, покладених на нього виконавчим законодавством.

Згідно ч.2 ст.4 ЗУ "Про державну виконавчу службу" державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених Іменем України у порядку передбаченому законом.

У разі оскарження дій чи бездіяльності органів ДВС відповідно до ст. 121-2 ГПКУ, в господарському суді представляють державну виконавчу службу органи, визначені ст.3 ЗУ "Про державну виконавчу службу".

Згідно з Положенням про відділ державної виконавчої служби ГУЮ в Одеській області (а.с.43 т.2) - відділ ДВС є структурним підрозділом Головного управління юстиції.

ТОВ "Зовнішньоекономічна компанія "Консул", оскаржуючи дії державного виконавця зазначила суб'єктом оскарження Відділ державної виконавчої служби. В судовому засіданні 24.04.08р. господарський суд розглядав скаргу стягувача за участю Василенко А.О. - представника ВДВС (протокол а.с.133), якому Головним управлінням юстиції в Одеській області видано довіреність №03-2499 від 15.04.08р. (а.с.11 т.2).

У разі встановлення факту, що суб'єкт оскарження не є юридичною особою, а участь у справі приймає представник від юридичної особи, суд першої інстанції мав обов'язок замінити неналежну сторону оскарження належною.

Щодо доводів скаржника про безпідставність посилання місцевим судом на положення ч.5 ст.42 ЗУ "Про виконавче провадження", слід зазначити, що оскаржувана постанова ґрунтується на висновках про порушення державним виконавцем положень ст.40 ЗУ "Про виконавче провадження", а посилання на ст.42 цього закону слід розуміти як на необхідність здійснення виконавчих дій щодо встановлення майна боржника шляхом оголошення розшуку, проте, колегія суддів вважає, що посилання суду першої інстанції на ст.42 ЗУ "Про виконавче провадження" не спростовує висновків про безпідставність повернення виконавчого документу.

На підставі викладеного,

Керуючись ст.ст. 99, 101- 106, 121-2 ГПК України,

1. Замінити в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали неналежного суб'єкта оскарження ВДВС - структурний підрозділ Головного управління юстиції на належного - Головне управління юстиції в Одеській області.

2. Ухвалу господарського суду Одеської області від 22 травня 2008 року у справі №17-6-10/02-6499 - залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.