42/97 Про зобов'язання укласти договір на транспортування природного газу - 10.09.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2008р. у справі № 42/98 задоволено позов Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Відкритого акціонерного товариства "Кременчукгаз" про зобов’язання укласти договір; зобов’язано Відкрите акціонерне товариство "Кременчукгаз" укласти з Дочірньою компанією "Укртарнасгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" договір № 117Н-632 на транспортування природного газу для потреб населення від 24 грудня 2007р. в редакції листа Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" № 16206/11-004 від 24 грудня 2007р.

Відкрите акціонерне товариство "Кременчукгаз", не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким позов залишити без задоволення.

Скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права. Скаржник зазначає, що місцевий господарський суд при вирішенні спору не врахував наступні обставини:

- застосування передбаченої положеннями пункту 11.2 спірного договору матеріальної відповідальності постачальника необґрунтоване, оскільки згідно Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджених наказом Державного комітету України по нафті і газу від 01.11.1994р. № 355 (z0281-94) кількість постачання природного газу комунально-побутовим споживачам, в тому числі для населення у І, ІІ, ІV кварталах, встановлюється по місцях з урахуванням ресурсів, кліматичних умов та пропускної спроможності газопроводів;

- у випадку одержання від постачальника повідомлення про зменшення обсягів поставки газу в порядку пункту 3.10 спірного договору Відкрите акціонерне товариство "Кременчукгаз" не має можливості для вжиття заходів по подачі газу населенню в межах скоригованих обсягів у зв’язку з відсутністю технічної можливості та неможливістю встановлення межі споживання природного газу споживачами;

- договір потребує положення про те, що розрахунки за природний газ, які проводяться централізовано, в частині фінансування пільг та субсидій населенню, проводяться згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2008р. № 11 (11-2008-п) та затвердженого розподілу коштів, які надходять від централізованих розрахунків НАК "нафтобаз Україна";

- та обставина, що умовами договору про транспортування природного газу неможливо передбачити строк проведення розрахунків за фактично поставлений газ, унеможливлює включення до цього договору умов про нарахування пені.

Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Відкритого акціонерного товариства "Кременчукгаз" висловився за задоволення апеляційної скарги, представник Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - за її відхилення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі по тексту – позивач) пред’явлено позов про зобов’язання Відкритого акціонерного товариства "Кременчукгаз" (далі по тексту – відповідач) укласти договір на транспортування природного газу для населення в 2008р. в редакції згідно листа Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" № 16206/11-004 від 24 грудня 2007р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час укладення сторонами названого договору виникли розбіжності, обумовлені наявністю заперечень відповідача з приводу недоцільності включення до договору умов, передбачених пунктами 2.1, 3.10, 6.2, 7.3 проекту договору, запропонованого позивачем.

Викладені обставини позивач розглядає як підставу застосування до спірних відносин сторін статті 231 Господарського кодексу України, частиною 5 якої передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов’язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Задовольняючи позовні вимоги про спонукання відповідача укласти договір на транспортування природного газу у запропонованій редакції позивача, місцевий господарський суд встановив, що позивач здійснює транспортування магістральними трубопроводами природного газу. В подальшому, природний газ постачається відповідачем для забезпечення потреб населення, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, тощо.

Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення 29.12.2007р. (а.с. 14) відповідач отримав лист позивача від 24.12.2007р. № 16206/11-004 (а.с. 13) з пропозицією укласти доданий у двох примірниках проект договору від 24 грудня 2007р. № 117Н-632 на транспортування природного газу для забезпечення потреб населення у 2008 році (далі по тексту – Договір) (а.с. 15-18), один з них повернувши позивачу.

13.02.2008р. позивач одержав разом з супровідним листом відповідача від 12.02.2008р. № 21/553 (а.с. 19) протокол розбіжностей (а.с. 20-21) до запропонованого до укладення договору на транспортування природного газу для забезпечення потреб населення у 2008 році.

Листом від 18.02.2008р. № 2096/11-004 (а.с. 22) позивач повідомив відповідача про те, що не погоджується із зазначеними у протоколі розбіжностей позиціями по пунктах 2.1, 3.10, 6.2, 7.2, 7.3.

В контексті викладеного, враховуючи ту обставину, що умови спірних положень договору відповідають чинному законодавству та не порушують прав відповідача, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 3 Закону України "Про нафту і газ" від 12 липня 2001 року N 2665-IIIвідносини, пов'язані з користуванням нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, регулюються Кодексом України про надра (132/94-ВР) , Законом України "Про трубопровідний транспорт" (192/96-ВР) , Законом України "Про угоди про розподіл продукції" (1039-14) , іншими нормативно-правовими актами, а також цим Законом з питань, пов'язаних з особливостями нафтогазової галузі.

На підставі статті 12 Закону України "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 року N 192/96-ВР підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів.

Абзацом другим пункту 10 Порядку забезпечення галузей національної економіки, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. № 1729 (1729-2001-п) , визначено обов’язок постачальників природного газу у разі постачання природного газу населенню укладати з газотранспортними підприємствами НАК "Нафтогаз України" та суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на розподіл природного і нафтового газу, договори про транспортування природного газу.

У розумінні наведених норм чинного законодавства договір, який є предметом даного переддоговірного спору, є обов’язковим для укладення сторонами.

Порядок укладення договорів, що породжують майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання, регулюється Господарським кодексом України (436-15) . Господарським кодексом України (436-15) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. При цьому підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (стаття 67).

Згідно положень названого кодексу укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частина 3 статті 179); господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179); спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом (частина 1 статті 187).

Згідно визначеного статтею 181 Господарського кодексу України порядку укладення господарських договорів проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін; у разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Як встановлено місцевим господарським судом, розбіжності сторін відносно змісту пункту 2.1 Договору стосуються умови про необхідність складання сторонами графіків при нерівномірній подачі газу.

Відповідно до пунктів 2.1, 8.2 Правил подачі та використання природного га народному господарстві України, затверджених наказом Державного комітету України по нафті і газу від 1 листопада 1994 р. № 355 (z0281-94) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 листопада 1994 р. за N 281/491 (z0281-94) , кількість постачання природного газу комунально-побутовим споживачам в тому числі для населення у I, II і IV кварталах року встановлюються Кабінетом Міністрів України нерівномірно по місяцях з урахуванням ресурсів, кліматичних умов і пропускної спроможності газопроводів. Газопостачальні і газозбутові організації повинні подавати споживачам природний газ рівномірно протягом місяця у межах середньодобової норми споживання згідно з договором та узгодженими між сторонами диспетчерськими графіками.

Враховуючи ту обставину, що позивач не наділений компетенцією самостійно встановлювати нерівномірно на місцях розподіл обсягів транспортування природного газу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відповідність вимогам законодавства положень третього абзацу пункту 2.1 Договору.

Доцільність включення до тексту Договору пункту 3.10 про порядок зменшення обсягів надання послуг за договором в залежності від обсягів природного газу, переданого відповідачу постачальником, обумовлена тією обставиною, що природний газ, транспортування якого здійснюється згідно Договору, газотранспортній організації не належать.

Як встановлено місцевим господарським судом, розбіжності сторін відносно змісту пункту 6.2 Договору виникли у зв’язку з визначенням строку оплати наданих за Договором послуг, відносно пункту 7.3 – у зв’язку з включенням до умов Договору положень про відповідальність за несвоєчасну оплату транспортних послугу у вигляді пені.

Запропонований позивачем проект договору містить положення, згідно якого остаточний розрахунок за фактично надані послуги по транспортуванню газу здійснюється замовником (відповідачем по справі) протягом місяця, наступного за звітним місяцем, в якому здійснювалось транспортування газу.

Відповідач вважає за необхідне виключити наведене положення Договору, залишивши положення, згідно якого замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу шляхом щоденного зарахування коштів на поточний рахунок виконавця в порядку, встановленому в алгоритмом розподілу коштів, затвердженим Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Враховуючи ту обставину, що запропонована позивачем редакція положень Договору, передбачених пунктами 6.2, 7.3 відповідає статтям 511, 526, 530, 549 Цивільного кодексу України, пунктам 12, 13 Порядку забезпечення споживачів природним газом, забезпеченим постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" від 27 грудня 2001р. № 1729 (1729-2001-п) , пункту 2.6 Правил подачі та використання природного га народному господарстві України, затверджених наказом Державного комітету України по нафті і газу від 1 листопада 1994 р. № 355 (z0281-94) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 листопада 1994 р. за N 281/491 (z0281-94) , постанові Кабінету Міністрів України та Національного банку України "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" від 13 листопада 1998р. № 1785 (1785-98-п) , колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відповідність вимогам законодавства положень пунктів 6.2, 7.3 Договору.

За наслідками аналізу наведених норм чинного законодавства, з огляду на фактичні обставини справи колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про зобов’язання відповідача укласти Договір в редакції позивача.

Викладені в апеляційній скарзі доводи правильності позиції суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2008р. у справі № 42/97 постановлено при повному з’ясуванні обставин справи, порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі відсутні, а мотиви з яких подано апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.