02/5896 Про повернення матеріальних цінностей до державного матеріального резерву - 10.09.2008 Прийняття

06 грудня 2007 року Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Ветзоопромпостач"про зобов’язання повернути до державного матеріального резерву матеріальні цінності: дисковий аерозольний генератор ДАГ-2 –40 шт., струйний аерозольний генератор САГ-1 – 80 шт., турбулююча аерозольна насадка –6 шт., стягнення до Державного бюджету України на реєстраційний рахунок Державного комітету України з державного матеріального резерву 3 597 470, 85 грн. штрафних санкцій, у тому числі: 100 % штрафу на суму 3 480 008,64 грн. та 117 462,21 грн. пені.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 21 травня 2008 року у справі № 02/5896 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду Черкаської області, позивач звернувся до Київського міжобласного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Доводами апеляційного оскарження визначено порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Відповідач надав відзив, в якому проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає її необгрунтованою та безпідставною, а рішення прийняте місцевим господарським судом законним.

Ухвалою від 04.07.2008 року Київським міжобласним апеляційним господарським судом за апеляційною скаргою позивача порушено апеляційне провадження з перегляду рішення господарського суду Черкаської області.

Згідно з розпорядженням Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.07.2008р., розгляд справи здійснено у складі колегії суддів: головуючий суддя Зеленіна Н.І., судді Андрейцева Г.М., Чорногуз М.Г.

У судовому засідання, яке відбулось 10.09.2008 року, колегією суддів, за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши та перевіривши юридичну оцінку суду першої інстанції фактичних обставин справи, повноту їх встановлення, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено, що 13 вересня 2007 року на підставі наказу Держкомрезерву від 27.06.2007 року № 257/п головним спеціалістом контрольно-ревізійного відділу Західного регіону Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву України проведена планова ревізія наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву, що знаходяться на відповідальному зберіганні ВАТ "Ветзоопромпостач", за результатами якої складено Акт від 13.09.2007 року.

В Акті ревізії від 13.09.2007 року вказано, що ревізія проведена за період з 02.04.2002 року по 13.09.2007 року, що протягом 2002-2006 років підприємство подавало звіти форми 12-мр., за вказаний період відпуск матеріальних цінностей із мобілізаційного резерву та їх повернення, розбронювання, освіження не проводилось. Договір на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобрезерву між Черкаським ВАТ "Ветзоопромпостач" та Держкомрезервом України не укладений.

Крім того, ревізією встановлено, що будівля складу на пункті зберігання матеріальних цінностей мобрезерву, що розташований у с. Новодмитрівка Золотоніського району Черкаської області, потребує капітального ремонту, в зв'язку з відсутністю на підприємстві обігових коштів склад мобрезерву з 2003 року відключений від енергопостачання, з 2002 року позавідомчою охороною знята охоронна сигналізація складу мобрезерву, в подальшому на цьому складі зберігати матеріальні цінності неможливо.

В Акті ревізії також вказано, що відповідач не забезпечив збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по наступних позиціях: дискових аерозольних генераторів ДАГ-2 в кількості 17 штук, струнних аерозольних генераторів САГ-1 - 35 штук, турбулюючих аерозольних насадок - 6 штук та було зафіксовано і належним чином оформлено крадіжки ДАГ-2 в кількості 23 штуки і САГ-1 в кількості 45 штук - про що повідомлялося відповідачем у правоохоронні органи протягом 2006-2007 років. На час проведення поточної ревізії викрадені матеріальні цінності мобрезерву не повернуті.

Позивач посилаючись на копію наказу Державного агропромислового комітету УРСР від 26 вересня 1990 року № М-8с про затвердження номенклатури, розмірів і строків накопичення матеріалів у мобілізаційному резерві (а.с.8) та додаток до нього, в якому вказано, що на Черкаському обласному об'єднанні "Зооветпостач" було накопичено матеріальні цінності, у тому числі: дискові аерозольні генератори ДАГ-2 - 40 штук, струйні аерозольні генератори САГ-1 - 80 штук, турбулюючі аерозольні насадки ТАН - 30 штук, стверджує, що відповідач зобов’язаний повернути втрачені ним матеріальні цінності та сплатити штрафні санкції у заявленому розмірі.

Місцевий господарський суд визнав необгрунтованою вимогу позивача про повернення матеріальних цінностей та вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій і пені відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) , оскільки факт підписання посадовими особами ВАТ "Ветзоопромпостач"Акта ревізії від 13.09.2007 року та подавання звітів не може змінювати правової природи правовідносин, що склалися, і не може замінити договір на зберігання матеріальних цінностей мобрезерву, обов'язковість якого встановлена спеціальним Законом.

В суді апеляційної інстанції позивач стверджував, що судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального права. На думку позивача підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства. Позивач стверджує про те, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих причин, що відсутній договір відповідального зберігання, оскільки відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається вчиненим, якщо його зміст зафіксовано в одному або декількох документах, у листі, телеграмах, якими обмінялися сторони. На думку позивача відповідач засвідчив факт існування зобов’язань по відповідальному зберіганню, надсилаючи щорічно звіти по формі 12 мр на адресу позивача.

Проте, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду вважає доводи апеляційного оскарження хибними а рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства України. При цьому колегією суддів враховано наступне.

В преамбулі Закону України від 24.01.1997 року № 51/97-ВР "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) (далі –ЗУ № 51/97-ВР), який є спеціальним у сфері даних правовідносин вказано, що він визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву і регулює відносини в цій сфері.

Відповідно до ЗУ № 51/97-ВР (51/97-ВР) та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву"від 08.06.2006 № 810 (810-2006-п) , Державний комітет України з державного матеріального резерву є центральним органом виконавчої влади, основним завданням якого є управління державним резервом.

Згідно з ст.2 ЗУ "Про державний матеріальний резерв"відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву; закладення матеріальних цінностей до державного резерву - прийняття матеріальних цінностей для зберігання в державному резерві.

Тобто, задля для того, щоб ВАТ "Ветзоопромпостач"мало статус відповідального зберігача матеріальних цінностей державного резерву, між позивачем та відповідачем повинен бути укладений Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву по формі згідно з додатком № 1 до Порядку відшкодування підприємствами, установами та організаціями витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 532 від 12.04.2002 (532-2002-п) року.

Відповідно до частини 5 статті 4 ЗУ № 51/97-ВР підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що виконують згідно з договором з центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, не входять до системи державного резерву.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) та Постанови Кабінету Міністрів № 532 від 12.04.2002 року (532-2002-п) , договір на відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву повинен бути укладений в письмовій формі, в якому повинні бути зазначені його суттєві умови: як саме матеріальні цінності державного резерву та в якій кількості будуть передані на зберігання відповідальному зберігачу, на який саме термін, в якому порядку та в які строки буде проходити освіження запасів, порядок відшкодування витрат відповідального зберігача, подання звітності тощо.

В Акті ревізії чітко зазначено, що Договір на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобрезерву між зберігачем і Держкомрезервом відсутній.

Статтею 11 ЗУ "Про державний матеріальний резерв"визначено: Запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочини можуть вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами, правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Спеціальним законом у даному випадку ЗУ "Про державний матеріальний резерв"розміщення матеріальних цінностей державного резерву передбачено саме на договірних умовах.

Крім того, п.5 ст.11 ЗУ "Про державний матеріальний резерв"передбачено відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядком відшкодування підприємствами, установами та організаціями витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Постановою КМУ № 532 від 12.04.2002 року (532-2002-п) запроваджено механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач ні у суді першої інстанції ні під час апеляційного провадження у даній справі не надав доказів проведення будь-якого відшкодування відповідачу витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням.

За оцінкою колегії суддів апеляційної інстанції номенклатуру накопичення від 29.09.1990 року не можна вважати мобілізаційним чи іншим спеціальним завданням у розумінні Закону України від 24.01.1997 року № 51/97-ВР "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) , оскільки відповідно до частини 1 статті 5 Закону номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення, в тому числі незнижуваного запасу, затверджуються Кабінетом Міністрів України; суду не подано доказів включення відповідача та вказаних позивачем у позовній заяві матеріальних цінностей до номенклатури, затвердженої Кабінетом Міністрів України відповідно до припису вказаної статті Закону; у самому Законі відсутні будь-які посилання на те, що матеріальні цінності, які були закладені до набрання чинності Законом, вважаються автоматично включеними до такої Номенклатури.

Крім цього, відповідач заперечує факт доведення йому позивачем у встановленому порядку "Номенклатури накопичення матеріальних цінностей", яка затверджена наказом Держагропрому УРСР від 26.09.1990 року № М-8С. Той факт, що вказана Номенклатура не доводилася до відповідача та відповідних установ Черкаської області, відповідач підтвердив також відповідними довідками Черкаської облдержадміністрації від 19.12.2007 року № М-104 ДСК та головного управління агропромислового розвитку Черкаської облдержадміністрації від 13.12.2007 року № М-17-6/59-ДСК.

Позивач вказаного вище твердження ні у суді першої інстанції ні під час апеляційного перегляду справи не спростував.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції доречно зауважив на тому, що відповідно до поданих відповідачем паспортів на вказані матеріальні цінності (дискові аерозольні генератори ДАГ-2, струйні аерозольні генератори САГ-1, турбулюючі аерозольні насадки) їх строк експлуатації обмежений, строк експлуатації САГ- 1 —12 місяців, ДАГ-2 - 1,5 року, і він закінчився задовго до набрання чинності Законом України від 24.01.1997 року № 51/97-ВР "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

На переконання колегії суду апеляційної інстанції суд першої інстанції вірно визнав доводи позивача необгрунтованими про необов'язковість в даному випадку договору як окремого документа та про встановлення мобілізаційного завдання адміністративним актом, виходячи із того, що обов'язковість укладення договору встановлена самим Законом і не потребує доведення; ні річні звіти, ні підпис посадової особи на акті ревізії не можуть заміняти договір, який слід вважати укладеним лише після досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов для договорів певного виду; відсутність договору та врегулювання всіх істотних умов є однією з причин виникнення даного спору.

Оскільки матеріальні цінності були накопичені у об'єднання "Зооветпостач" у 1990 році, договір не був укладений та інше не визначено нормативно-правовими актами, тому суд першої інстанції вірно зазначив, що в об'єднання виникли зобов'язання по схову матеріальних цінностей - дискових аерозольних генераторів ДАГ-2-40 штук, струнних аерозольних генераторів САГ-1 - 80 штук, турбулюючих аерозольних насадок ТАН - 30 штук, які врегульовувалися приписами глави 36 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , який діяв у той час.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) , далі - ГК України (436-15) , та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , прийнятого 16.01.2003р., далі - ЦК України (435-15) , до прав і обов'язків сторін по даних господарських відносинах застосовуються відповідні положення вказаних Кодексів.

Таким чином, у відповідача продовжували існувати зобов'язання по збереженню цінностей, що регулюється главою 66 Цивільного кодексу України (435-15) .

За статтею 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи із його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про ії повернення. Отже, відповідач повинен був зберігати цінності до отримання вимоги про їх повернення.

Згідно з ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно до статті 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Закон не дає перелік таких властивостей, які повинні враховуватися при поверненні речі.

Місцевим господарським судом вірно зазначено, що в даній ситуації повинно враховуватися те, що у 1990 році державному об'єднанню були передані цінності, термін придатності яких до експлуатації закінчився у 1992 році.

Як встановлено господарським судом, відсутні договір чи інший документ, у яких було б вказано для відповідача порядок заміни вказаних цінностей на придатні для експлуатації.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач не забезпечив зберігання цінностей і вони були викрадені. Однак, позивачем не подано доказів сприяння відповідачу у збереженні цінностей. Зокрема, суду не подано доказів виконання пункту 4.1. наказу Державного агропромислового комітету УРСР від 26 вересня 1990 року № М-8с, в якому вказано на необхідність передбачати в планах економічного і соціального розвитку підприємств будівництво і ремонт складських приміщень для забезпечення якісної схоронності матеріалів мобрезерву.

Відповідно до статті 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Місцевим господарським судом встановлено, що на момент проведення ревізії позивачу було відомо про відсутність у відповідача речей, які знаходилися у нього на зберіганні більше 16-ти років. Факти відсутності у відповідача вказаних матеріальних цінностей підтверджені відповідачем у судових засіданнях. Оскільки між сторонами відсутній письмовий договір, відсутні умови заміни вказаних виробів, статтею 936 ЦК України встановлено повернення речей, які отримувалися на зберігання, а судом встановлено факт відсутності їх у відповідача, тому місцевий господарський суд вважає необгрунтованою вимогу позивача про зобов'язання відповідача повернути дисковий аерозольний генератор ДАГ-2 - 40 штук, струйний аерозольний генератор САГ-1 - 80 штук, турбулююча аерозольна насадка - 6 штук, оскільки неможливо повернути те, чого немає в натурі.

Місцевим господарським судом вірно зазначено, що доводи представників позивача про те, що відповідач зобов'язаний придбати такі ж цінності і повернути їх позивачу, є необгрунтованими, оскільки такий обов'язок ніде не виписаний, відсутнє чітке визначення того, які саме вироби повинен придбати відповідач, якого виробника, тим більше, не виписаний обов'язок придбавати вироби іноземного виробництва. Крім цього, ТОВ "Ветінструмент"(правонаступник заводу-виробника ДАГ-2) у листі від 13.12.2007 року № 112 вказав, що прилад ДАГ-2 не виготовляється підприємством із 1989 року.

Згідно з ст. 19 Конституції України особа не може бути примушена робити те, що не передбачено законодавством.

За оцінкою колегії суддів господарським судом Черкаської області вірно встановлено, що факт підписання посадовими особами ВАТ "Ветзоопромпостач"Акта ревізії від 13.09.2007 року та подавання звітів не може змінювати правової природи правовідносин, що склалися, і не може замінити договір на зберігання матеріальних цінностей мобрезерву, обов'язковість якого встановлена спеціальним Законом.

Згідно з Актом ревізії від 13.09.2007 року, відповідачем подавалася у пояснювальних записках до річних звітів інформація в Держкомрезерв України про причини незабезпечення своєчасного освіження матеріальних цінностей, у яких закінчився термін їх зберігання, однак, ні позивачем ні іншими державними органами не були вжиті заходи по приведенню фактичних правовідносин відповідно до вимог чинного законодавства, суду не подано доказів звернення позивача до суду із позовом про спонукання відповідача до укладення договору.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність та необгрунтованість вимоги позивача про стягнення із відповідача штрафних санкцій і пені відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) , оскільки Закон України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) прийнято набагато пізніше, ніж було передано цінності об'єднанню "Зооветпостач", а договір відповідно до Закону не укладений, тому суд вважає, що відповідальність, встановлена у Законі, не може поширюватися на даний випадок.

Указ Президента України №1039/95 від 14.11.1995 р. (1039/95) "Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України (на який посилається позивач), визначає, що підприємства, установи, організації всіх форм власності в разі зміни форми власності, власника, організаційної форми підприємницької діяльності чи підпорядкованості виконують раніше визначене їм мобілізаційне завдання, однак, він не може підтверджувати право позивача на стягнення із відповідача штрафних санкцій та пені, не може заміняти договір чи заперечувати обов'язковість його укладення.

Особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобілізаційного резерву, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29січня 1998 року № 100-03, та постанова КМУ № 532 від 12.04.2002 року (532-2002-п) , на які посилається позивач, також прийняті після прийняття цінностей об'єднанням і після закінчення всіх термінів їх зберігання.

Таким чином, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що виходячи із приписів Закону України від 24.01.1997 року № 51/97-ВР "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) останнім встановлено обов'язкове укладення договору підприємства та Держкомрезерву на відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Доводи апеляційного оскарження колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом у повному обсязі досліджено обставини господарської справи та надана їм належна правова оцінка, підстав для зміни чи скасування рішення не вбачає.