47/51 Про відшкодування збитків завданих втратою вантажу у розмірі його вартості - 09.09.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2008р. у справі № 47/51 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Євротекс-Інвест" на користь ЗАТ "Новий Стиль" 230468,66 грн. збитків (вартість втраченого вантажу), 6514,50 грн. штрафу, 2369,83 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати повністю, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та невірного застосування норм матеріального права. Зокрема, відповідач зазначає, що основні обов'язки по перевезенню вантажу ним покладені на третю особу шляхом укладення з останньою договору транспортної експедиції № 46 від 24.09.2007р., в тому числі і обов'язок по охороні вантажу, а отже відповідач не є винним у втраті вантажу позивача та звільняється від відповідальності за втрату вантажу. Крім того, відповідач повідомляв позивача про факт крадіжки вантажу, про порушення кримінальної справи по факту викрадення товару, а отже вантаж не може вважатись втраченим відповідно до вимог п. 4.5 Договору про надання транспортно-експедиційних послуг на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 04122003/1 від 04.12.2003р. Також, на думку відповідача, безпідставними є вимоги позивача щодо стягнення штрафу за несвоєчасність доставки вантажу, оскільки органами досудового слідства був встановлений факт незаконного заволодіння третіми особами майном позивача, а отже згідно ст. 614, 617 Цивільного кодексу України відповідач звільняється від відповідальності у зв'язку з відсутністю його вини та внаслідок випадку. Крім того судом першої інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР № 401 (401-69-п) від 27.06.1969р.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він не погодився з доводами скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2008р. справу передано для здійснення апеляційного провадження колегії суддів під головуванням судді Пантелієнка В.О.

Ухвалою від 14.07.2008р. розгляд справи призначено на 21.07.2008р.

Ухвалою від 21.07.2008р. розгляд справи відкладено на 09.09.2008р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представників апелянта та третьої особи.

Відповідно до розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2008р. доручено здійснення апеляційного провадження у справі № 47/51 колегії суддів у складі головуючого судді Сотнікова С.В., суддів Дикунської С.Я., Дзюбка П.О.

09.09.2008р. представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки апеляційний суд не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

В судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду пов'язаної господарської справи № 18/70 Господарського суду Луганської області за позовом ТОВ "Євротекс-Інвест" до Приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення 240063,66 грн. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач надав копію ухвали Господарського суду Луганської області у справі № 18/70 про зупинення провадження у справі та надіслання матеріалів зазначеної справи до прокуратури Луганської області для організації перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України за фактом зникнення вантажу, зазначивши, що необхідні для розгляду даної справи факти можуть бути встановлені виключно вироком суду, який набрав законної сили.

Апеляційна колегія ухвалила відмовити у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі № 47/51, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження пов'язаності господарських справ № 47/51 та № 18/70. Колегія суддів зазначає, що предметом розгляду даної справи є стягнення збитків за договором № 04122003/1 від 04.12.2003р. про надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладеного між ЗАТ "Новий стиль" та ТОВ "Євротекс-Інвест".

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2003р. між Закритим акціонерним товариством "Новий стиль" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротекс-Інвест" (експедитор) укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 04122003/1, відповідно до умов якого предметом договору є надання експедитором замовнику експедиторських послуг, а також послуг по пошуку перевізника вантажів замовника в міжміських та міжнародних сполученнях та укладення договорів про надання транспортних послуг з перевізниками, тобто організація перевезення вантажів замовника найманим транспортом по маршруту, який вказаний в транспортній заявці.

Відповідно до пп. 2.8, 2.10 договору № 04122003/1 від 04.12.2003р. експедитор зокрема зобов'язався перевіряти кількість та стан вантажу при його завантаженні та розвантаженні, забезпечувати охорону вантажу на шляху проходження.

Згідно пп. 2.11 зазначеного договору всі права та обов'язки по угоді, укладеній експедитором з перевізником набуває сам експедитор, навіть якщо б замовник був вказаний в угоді або вступив з перевізником в безпосередні відносини по виконанню цієї угоди.

Відповідно до пп. 3.13 договору № 04122003/1 від 04.12.2003р. замовник зокрема зобов'язався оплатити експедитору винагороду і окремо компенсувати вартість перевезення сплачену експедитором перевізнику.

Згідно пп. 4.1 договору визначено, що експедитор несе відповідальність за своєчасність доставки, а також за зіпсування або пошкодження вантажу.

Підпунктом 4.5 договору № 04122003/1 від 04.12.2003р. встановлено, що у випадку втрати або пошкодження вантажу експедитор зобов'язаний відшкодувати замовнику в повному обсязі збитки, які спричинені таким пошкодженням або втратою замовнику, в тому числі вартість втраченого (пошкодженого) вантажу, митні збори та мито, а також всі інші витрати, пов'язані з перевезенням вантажу. Також, у випадку втрати вантажу експедитор повертає замовнику суму внесеної попередньої оплати і замовник звільняється від сплати решти перевізної плати за конкретне перевезення. Замовник має право, без надання інших доказів, вважати вантаж втраченим, якщо він не був поставлений протягом 30 діб з моменту спливу встановленого строку для доставки.

Згідно пп. 4.6. договору № 04122003/1 від 04.12.2003р. при відшкодуванні збитків на підставі пп. 4.4, 4.5 за основу приймається вартість вантажу, яка вказана в товарно-транспортній накладній або міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR).

Відповідно до пп. 4.7 у випадку несвоєчасної доставки вантажу замовнику, експедитор сплачує замовнику штраф у розмірі 10% від вартості перевезення за кожен день прострочення але не більше 60% такої вартості.

Підпунктом 4.8 договору № 04122003/1 від 04.12.2003р. встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати експедитором збитків, які підлягають відшкодуванню замовнику та які спричинені втратою або пошкодженням вантажу, з дня, який слідує за тим днем, коли експедитор повинен відшкодувати спричинені замовнику збитки, вказані в претензії до експедитора, експедитор повинен сплатити пеню у розмірі 5% від суми збитків за кожен день прострочення його сплати.

Відповідно до пп. 6.4 зазначеного договору, приймання-передача наданих послуг здійснюється на підставі звіту про виконання доручення та підтверджується актом, підписаним обома сторонами.

Підпунктом 7.2 договору встановлено, що претензії, які можуть виникнути при перевезенні вантажів, повинні бути пред'явлені протягом 6 місяців після виникнення підстави для їх пред'явлення.

Згідно з пп. 7.3 договору № 04122003/1 від 04.12.2003р. датою пред'явлення претензії вважається дата штемпелю поштової установи про прийняття листа. Сторона, яка отримала претензію, зобов'язана розглянути її та відповісти по суті (підтвердити згоду на повне або часткове її задоволення або повідомити про повну або часткову відмову в її задоволенні) не пізніше 1 місяця з дати отримання претензії.

Відповідно до заявки ЗАТ "Новий стиль" від 21.09.2007р., останнє просило відповідача прийняти до розгляду заявку на транспорт, дата завантаження 25.09.2007р. - м. Пясечно, Польща, 26.09.2007р. - м. Мазовецьки, Польща, вантажоотримувач - ЗАТ "Новий стиль" - м. Харків, Україна.

Згідно підтвердження замовлення №64/09-07 від 24.04.2007р., відповідачем заявка позивача була прийнята до виконання, визначено державний номерний знак автопотягу, водій ОСОБА_2, дату та місце завантаження, а саме: 25.09.2007р. - Пясечно, Польща, 26.09.2007р. - м. Мазовецьки, Польща, строк доставки - 02.10.2007р., вантажоотримувач ЗАТ "Новий стиль" м. Харків, Україна, рід вантажу: скоби у блоках та текстильні вироби в рулонах, сума фрахту складала - 2 150 у.о. + печатки, умови оплати: 5 днів з моменту розвантаження, визначено прикордонний перехід - Шегіні.

Відповідно до контрактів № 20041125 від 25.11.2004р. та № 20041229 від 29.12.2004р., що укладені між ЗАТ "Новий Стиль" та іноземними постачальниками товару, умова поставки "Франко-Завод" згідно "Інкотермс-2000" - Польща (місце поставки - м. Пясечно, м. Мазовецькі).

Відповідно до протоколу комісійного завантаження скоб від 25.09.2007р. постачальник позивача відповідно до умов контракту №20041125 від 2 5.11.2004р. передав представнику перевізника вантаж для позивача в місці завантаження - м. Пясечно, Республіка Польща.

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) на текстильні вироби № 0300876 від 26.09.2007р. постачальник позивача відповідно до умов контракту № 20041229 від 29.12.2004р. передав представнику перевізника вантаж для позивача в місці завантаження - м. Мазовецьки, Республіка Польща.

Згідно виставлених постачальниками експортних фактур та розрахунку позивача, вартість вантажу складає 230468,66 грн. (вартість скоб у розмірі 105537,37 грн. + вартість текстильних виробів у розмірі 124931,29 грн.).

Як зазначає позивач, вищеназваний вантаж позивачем не отриманий, в м. Харків на митний термінал не прибув, доказів зворотного відповідачем не надано.

08.10.2007р. позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №2007/1439, яка була відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення отримана відповідачем 12.10.2007р. з вимогою про відшкодування вартості втраченого вантажу і штрафних санкцій.

Відповідач у відповіді на претензію позивача №18/10-07 від 18.10.2007р. задовольнити претензію позивача відмовився, а також посилався на наявність у нього документів, що підтверджують завантаження автомобіля товаром позивача у Польщі 25 та 26 вересня 2007р., його замитнення і перетин кордону 28.09.2007р. в пункті пропуску "Шегіні" за попередніми митними деклараціям № 800000003/7/303898 та № 800000003/7/303899.

Відповідно до умов Інкотермс "Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати", в редакції 2000 року (988_007) термін ЕХW (ЕХ WORKS (named place)) ФРАНКО-ЗАВОД (назва місця) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.

Відповідно до умов статей A.4 "Поставка", А.5 "Перехід ризиків" продавець зокрема зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів. Якщо сторони не узгодили конкретної точки в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього точок, продавець може вибрати таку точку в межах місця поставки, яка найбільш відповідає його цілям.

Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.5, нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.

Згідно статей Б.1, Б.4, Б.5 розділу "ФРАНКО-ЗАВОД" Інкотермс-2000 (988_007) до обов'язків покупця зокрема відноситься сплата ціни товару у відповідності з договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний прийняти поставку товару, як тільки її здійснено, також покупець зобов'язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару: - з моменту, коли він є поставленим, покупець зобов'язаний сплатити: всі витрати, пов'язані з товаром, з моменту здійснення його поставки тощо.

Статтею 334 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Згідно статей 316 Господарського кодексу України та 929 Цивільного кодексу України (435-15) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Статтею 932 Цивільного кодексу України встановлено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Згідно ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 Цивільного кодексу України (435-15) .

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 225 Господарського кодексу України визначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Відповідно до статей 526, 610, 611 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема такі як відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно ст. 618 Цивільного кодексу України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Згідно ст. 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР № 401 (401-69-п) від 27.06.1969р., автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок:

а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача);

б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться;

в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі;

г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні;

д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

Відповідно до ст. 136 Статуту автомобільного транспорту УРСР, автотранспортні підприємства або організації відшкодовують збитки, заподіяні при перевезенні вантажів, у таких розмірах:

а) за втрату або недостачу вантажу - в розмірі дійсної вартості втраченого або

невистачаючого вантажу;

б) за пошкодження або псування вантажу - в розмірі тієї суми, на яку знизилася його вартість;

в) за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі

оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона нижча його справжньої вартості.

Автотранспортні підприємства і організації поряд з відшкодуванням встановленого збитку, зв'язаного з втратою, недостачею, псуванням або пошкодженням вантажу, що перевозиться, повертають провізну плату, стягнену за перевезення втраченого, невистачаючого, зіпсованого або пошкодженого вантажу, якщо ця плата не входить в ціну вантажу. В разі використання автотранспортним підприємством або організацією для своїх потреб будь-яких вантажів, прийнятих до перевезення, особи, винні в цьому, притягаються в установленому порядку до відповідальності, а автотранспортне підприємство або організація відшкодовують вартість вантажу в подвійному розмірі.

Статтею 137 Статуту автомобільного транспорту УРСР встановлено, що вартість вантажу визначається виходячи з загальної суми рахунку вантажовідправника. Автотранспортне підприємство або організація відшкодовують вантажовідправнику (вантажоодержувачу) по претензіях вартість втрачених, невистачаючих, зіпсованих або пошкоджених вантажів на підставі рахунку вантажовідправника, а в тих випадках, коли розрахунки за вантаж через банк не провадяться, - на підставі іншого документа, який замінює рахунок. Якщо по втраченому, невистачаючому, зіпсованому або пошкодженому вантажу вантажовідправник (вантажоодержувач) зобов'язаний сплатити податок з обороту, а рахунок вантажовідправника виписано по цінах без податку, до суми рахунку заявником претензії додається відповідна сума податку з обороту, підтверджена довідкою фінансового органу.

Главою IV "Відповідальність транспортера" Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (995_234) від 19 травня 1956 року, що набула чинності для України згідно Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 1 серпня 2006 року № 57-V (57-16) , встановлена відповідальність перевізника.

Так згідно ст. 17 Конвенції (мовою оригіналу) "Транспортер несет ответственность за полную или частичную потерю груза или за его повреждение, происшедшее в промежуток времени между принятием груза к перевозке и его сдачей, а также за просрочку доставки.

Транспортер освобождается от этой ответственности, если потеря груза, его повреждение или просрочка с доставкой произошли по вине правомочного по договору лица, вследствие приказа последнего, не вызванного какой-либо виной транспортера, каким-либо дефектам самого груза или обстоятельствами, избегнуть которых транспортер не мог и последствия которых он не мог предотвратить".

Відповідно до п. 4 ст. 17 Конвенції "С соблюдением постановлений, содержащихся в пункте 2 и 5 статьи 18, транспортер освобождается от лежащей на нем ответственности, когда потеря или повреждение груза являются следствием особого риска, неразрывно связанного с одним или несколькими из перечисленных ниже обстоятельств:

a) с пользованием открытыми или покрытыми брезентом автомобилями, если такое пользование было определенно договорено и об этом упомянуто в накладной;

b) с отсутствием или неисправностью упаковки грузов, по своей природе подверженных порче и повреждению без упаковки или при неудовлетворительной упаковке их;

c) с перемещением, нагрузкой, размещением или выгрузкой груза отправителем или получателем, или лицами, действующими от имени отправителя или грузополучателя;

d) с характером некоторых грузов, подверженным по свойствам, обусловленным таким характеров их, полной или частичной гибели или повреждению от поломки, ржавления, внезапного гниения, усушки, убыли, нормальной утечки или действия паразитов и грызунов;

e) с недостаточностью или неудовлетворительностью разметки или нумерации грузовых мест;

f) с перевозкой живых животных".

Статтею 18 Конвенції встановлено, що "На транспортере лежит бремя доказательства, что потеря груза, его повреждение или просрочка в доставке вызваны обстоятельствами, указанными в пункте 2 статьи 17.

Если транспортер докажет, что при создавшихся обстоятельствах потеря груза или его повреждение могли явиться следствием одного или нескольких особых рисков, указанных в пункте 4 статьи 17, допускается презумпция, что таковые произошли вследствие этого".

Згідно п. 1 ст. 20 Конвенції "Правомочное по договору лицо может, без обязательного представления иных доказательств, считать груз потерянным, если он не был доставлен в течение тридцати дней по прошествии установленного предельного срока или, когда такового установлено не было, в течение шестидесяти дней со дня принятия груза транспортером".

З врахуванням вищевикладеного, апеляційна колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що експедитор (відповідач) у разі залучення ним до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб, відповідає перед замовником (позивачем) за порушення договору.

Визначальними та достатніми підставами для відшкодування збитків чинне законодавство визнає наявність вини порушника договірного зобов'язання у заподіянні збитків, доведеність їх розміру і наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями порушника та понесенням збитків кредитором.

Доводи апелянта про те, що він має бути звільнений від відповідальності у зв'язку з наявністю такої обставини як крадіжка вантажу чи заволодіння вантажем шляхом вчинення шахрайських дій третьою особою є безпідставними, оскільки норми як Господарського кодексу України (436-15) , так і Цивільного кодексу України (435-15) , в правовому регулюванні перевезення вантажів не передбачають поняття "крадіжка", а лише -"втрата", "нестача" вантажу.

Також, як було зазначено вище, відповідно до п. 4.5. договору № 04122003/1 від 04.12.2003р., позивач може вважати вантаж втраченим, якщо він не був доставлений протягом тридцяти днів з дня узгодженого сторонами строку доставки.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, однак не вважається таким випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контра гентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Будь-яких беззаперечних доказів на підтвердження своїх доводів щодо звільнення від відповідальності за договірними зобов'язаннями перед позивачем відповідачем не надано, а за таких обставин, на думку колегії суддів, місцевим господарським судом зроблено вірний висновок про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді вартості втраченого вантажу у розмірі 230468,66 грн. (105 537, 37 грн. вартість скоб + 124 931,29 грн. вартість текстильних виробів).

Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4.7 договору № 04122003/1 від 04.12.2003р. встановлено, що у разі несвоєчасної доставки вантажу експедитор сплачує замовникові штраф у розмірі 10 % вартості перевезення за кожен день прострочення, але не більше 60 % такої вартості.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача у відповідності до п. 4.7. договору №04122003/1 від 04.12.2003 штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 6514,50 грн. у зв'язку з простроченням також є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянтом не надано будь-яких належних та беззаперечних доказів на підтвердження тих доводів, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржене судове рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2008р. у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.