4/314 Про визнання частково недійсними договору на виконання робіт по відео зйомках та відео і звуковому монтажу - 04.09.2008 Прийняття

Державна телерадіокомпанія "Культура" звернулась до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Кредо Компані" про визнання недійсним договору № 10 від 19.01.2004 року.

24.07.2008 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить визнати недійсним додаток від 20.12.2004 року до договору № 10 від 19.01.2004 року на виконання робіт по відео зйомках та відео і звуковому монтажу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.07.2008 року позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним додаток від 20.12.2004 року до договору № 10 від 19.01.2004 року на виконання робіт по відео зйомках та відео і звуковому монтажу, укладений між Приватним підприємством "Кредо Компані" та Державною телерадіокомпанією "Культура".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Кредо Компані" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував та порушив норми процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення невірно застосовував норми Господарського кодексу України (436-15) , щодо визнання недійсним господарського зобов’язання.

Позивач просив суд рішення залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Між Державною телерадіокомпанією "Культура" (як Замовником) та Приватним підприємством "Кредо Компані" (як Виконавцем) було укладено договір № 10 на виконання робіт по відео зйомках та відео і звуковому монтажу.

Відповідно до умов названого договору Виконавець зобов’язується забезпечити виконання робіт, а Замовник зобов’язується використовувати можливості виробничої бази Виконавця для створення телевізійних програм Державної телерадіокомпанії "Культура" (п. 1 договору № 10 від 19.01.2004 року).

Відповідно до п.п.3.2, 3.3 договору оплата за виконання робіт здійснюється протягом трьох банківських днів з дня надання рахунку-фактури на підставі активів про виконання робіт.

Строк дії договору встановлений до 31.12.2004 року (п. 5.1 договору).

20.12.2004 року сторонами було укладено додаток до договору, в якому зазначено, що строк дії договору продовжено на період з 01 січня до 30 квітня 2005 року.

12.05.2005 року було складено акт виконаних робіт, в якому визначено, що Виконавцем виконані роботи згідно договору № 10 по наданню послуг по створенню телевізійних програм за термін з 01 березня 2004 року по 30 квітня 2005 року на загальну суму 389 940 грн.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи Державна телерадіокомпанія "Культура" створена відповідно до Указу Президента України № 12 від 03.01.1995 року "Про вдосконалення системи управління державним телебаченням і радіомовленням України" (12/95) , Указу Президента України № 920 від 27.08.2003 року "Про Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України" (920/2003) , доручення Президента України № 1-14/2777 від 07.03.2001 року, наказу Державного комітету телебачення і радіомовлення України № 1 від 24.02.1995 року, наказу Держкомінформу України № 282 від 02.10.2002 року.

Телерадіокомпанія є юридичною особою, яка заснована на державній власності та підпорядкована Державному комітету телебачення і радіомовлення України і забезпечує реалізацію інформаційної політики держави; є бюджетною установою і фінансується за рахунок державного бюджету і додаткових асигнувань, що виділяються цільовим призначенням Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

Закупівля товарів, робіт (послуг) для каналу "Культура" у розмірах, передбачених Закону України № 1490-ІІІ від 22.02.2000 року "Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти" (1490-14) здійснюється згідно проведення тендерів. Організацію процедур закупівлі на всіх етапах відповідно до затверджених кошторисних лімітів фінансування протягом бюджетного року здійснює тендерний комітет.

13.08.2003 року наказом № 68-к затверджений склад тендерного комітету Державної телерадіокомпанії "Культура".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що закупівля (виконання) робіт по відео зйомках та відео і звуковому монтажу мала здійснюватись шляхом проведення відповідного тендеру (після обрання процедури закупівель на підставі затвердженого кошторису), визначення переможця процедури закупівлі та укладення з ним договору закупівлі.

Договір про закупівлю укладається тільки в письмовій формі та відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) (ст. 34 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти").

Відповідно 207 Цивільного кодексу України (435-15) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи, на додатковій угоді від 20.12.2004 року міститься відтиск печатки, що засвідчує підпис директора позивача, який суттєво відрізняється від відтиску на договорі № 10 від 19.01.2004 року, а відповідає відтиску, вчиненому на акті виконаних робіт від 12.05.2005 року. Даний відтиск печатки відповідає відтиску нової печатки позивача, яка була замовлена лише у квітні 2005 року, що підтверджується накладною № 186/2 від 08.04.2005 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю "Міра Поліграф".

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо визнання недійсним договору № 10 від 19.01.2004 року в частині додатку від 20.12.2004 року.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, в даному випадку, апелянтом всупереч вимог вказаної норми закону, не було надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 31.07.2008 року у справі № 4/314 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв`язку з цим підстав для скасування прийнятого рішення Київський апеляційний господарський суд не вбачає, а отже апеляційна скарга Приватного підприємства "Кредо Компані" підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

Рішення Господарського суду м. Києва від 31.07.2008 року у справі № 4/314 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кредо Компані"- без задоволення.