48/117 Про стягнення коштів - 04.09.2008 Прийняття

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, оскільки вважає, що при прийнятті рішення господарським судом першої інстанції неповно досліджено обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, при розгляді справи було порушено норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються наступним.

Згідно із ст. 33 ГПК України на кожну із сторін покладається обов’язок доказування тих обставин, якими сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення. Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідач на порушення свого обов’язку доказування не довів того факту, що йому були передані вихідні дані - всі документи, необхідні для виконання робіт відповідно до договору в інший час а ніж в той який стверджує позивач. Відповідач не надав доказів, що йому не були своєчасно надані документи (листи, звернення до позивача з цього питання).

Висновок господарського суду першої інстанції про залежність строків виконання зобов’язання за договором відповідачем від процесу опрацювання архітектурного рішення передпроектних пропозицій реконструкції будівель з розміщенням адміністративно-виробничого комплексу за адресою: вул.Фрунзе,47, Подільський район м.Києва, не відповідає обставинам справи.

Позивач у листі №042 від06.11.2007р. на адресу відповідача запропонував у зв’язку з невиконанням останнім в строк 70 робочих днів роботи за договором та з неможливістю продовжувати відносини з 07.11.2007р. розірвати спірний договір та повернути позивачу передплачені ним кошти в розмірі 51120,00грн. На пропозиції про розірвання договору відповідач не відповів і ніяким чином не стверджував, що не мав можливості виконати своєчасно умови договору з причини неотримання своєчасно необхідних документів від позивача.

Господарський суд першої інстанції хибно вважає, що у позивача не виникло права вимагати відшкодування відповідачем збитків, оскільки відповідач не допустив порушення господарського зобов’язання. Висновок суду не відповідає ні матеріалам справи, ні фактичним її обставинам.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення. При цьому відповідач вказує на те, що виходячи з п.1.2. договору термін виконання робіт в 70 днів залежить не лише від проплати коштів згідно п.2.2. договору, але й від надання зазначених в п.1.2. документів, без яких виконання даних робіт унеможливлюється. Позивач стверджує, що всі необхідні документи надав відповідачу одразу з оплатою авансу, але жодного доказу цього суду не надав. Згідно із ст. 33 ГПК України на кожну із сторін покладається обов’язок доказування тих обставин, якими сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення. Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б спростували твердження відповідача, що йому не були наданні 17.04.2007р. усі необхідні документи для виконання робіт за спірним договором.

Згідно із ч.2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Позивач подав до господарського суду першої інстанції позов про розірвання договору №07_04_03 від16.04.2007р. та стягнення з відповідача збитків в розмірі 51120,00грн.

Рішенням господарського суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено повністю.

Дослідивши всі матеріали справи, з’ясувавши всі обставини, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вказаного рішення господарського суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 16.04.2007р. сторонами укладено договір №07_04_03 (далі договір), за умовами якого позивач, як замовник, доручив, а відповідач, як виконавець, взяв на себе розробку містобудівного обґрунтування "Визначення параметрів окремого об’єкта містобудування: будівництва адміністративно-виробничого комплексу за адресою: вул.Фрунзе,47, у Подільському районі м.Києва" (п.1.1.).

Термін виконання робіт відповідачем становить 70 робочих днів з моменту надходження коштів згідно з п.2.2 цього договору та надання: завдання на розробку містобудівного обґрунтування; діючого топо-геодезичного плану масштабу 1:500; топо-геодезичного плану масштабу 1:2000 з нанесеними червоними лініями; план земельного кадастру ділянки розміщення об’єкту містобудування та суміжних територій масштабу 1:2000 (від Київзему); передпроектні проробки з матеріалами щодо основних характеристик об’єкту містобудування (у разі відсутності замовляється за окремим договором); у випадку, якщо споруда куплена – технічний звіт та документи, що посвідчують право користування або володіння територією (п.1.2. договору).

Згідно із п.2.1. договору за виконану роботу відповідно до протоколу погодження договірної ціни позивач перераховує відповідачу 85200грн., у тому числі 14200грн. ПДВ.

Відповідно до п.2.2. договору після підписання договору протягом 3 банківських позивачем провадиться 60% попередня оплата.

В матеріалах справи міститься платіжне доручення №20 від17.04.2007р. (а.с.11) позивача, яке свідчить про перерахування останнім на рахунок відповідача попередньої оплати в розмірі 51120,00грн. (85200,00грн.х60%). Відповідач проти отримання від позивача вказаних грошових коштів не заперечує.

Згідно із ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 887 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов’язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити їх.

За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов’язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов’язковим для сторін з моменту його затвердження замовником; підрядник зобов’язаний додержувати вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замовника (ст. 888 ЦК України).

Статтею 890 ЦК України визначено обов’язки підрядника, відповідно до п.1) якої підрядник зобов’язаний виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором.

Таким чином, проаналізувавши вищевказані норми та умови договору, апеляційний господарський суд дійшов виноску про те, що у відповідача виникає обов’язок з проведення проектних та пошукових робіт лише з моменту передачі йому комплекту документів, визначених сторонами у п.2.2. договору.

Позивач, в поясненнях №35 від21.05.2008р. (а.с.151) стверджував про те, що 17.04.2007р., одночасно із перерахування відповідачу відповідно до вимог п.2.2. договору 60% попередньої оплати, передав всі документи, необхідні для виконання роботи по договору.

Однак, апеляційний господарський суд не може погодитись із таким твердженням позивача з огляду на наступне.

Як вбачається із витягу з протоколу засідання секції містобудування та архітектури архітектурно-містобудівної ради при Головному управлінню містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від05.07.2007р. (а.с.134) секцією ухвалено доопрацювати архітектурне рішення передпроектних пропозицій реконструкції будівель з розміщенням адміністративно-виробничого комплексу за адресою: вул.Фрунзе, 47, Подільський район м.Києва за умови виконання зауважень: виконати містобудівне обґрунтування визначення параметрів будівництва зазначеного об'єкту відповідно до діючих нормативів; подальше проектування вести з урахуванням існуючої забудови та погодженням з органами уповноваженими у сфері охорони культурної спадщини; виконати розрахунок нормативної інсоляції та освітлення будівель, розташованих поруч, відповідно до вимог ДБН; зменшити запропонований об’єм об’єкта проектування; надати варіанти архітектурних рішень передпроектних пропозицій; генеральний план об’єкта проектування виконати згідно діючих норм та правил і попередньо погодити з управлінням містобудування та архітектури і управлінням інженерного обладнання і підготовки території Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища; демонстраційні матеріали, в тому числі макет, подати на розгляд архітектурно-містобудівної ради у повному обсязі в установленому порядку. У примітці вказаного протоколу зазначено, що доопрацьована проектна документація підлягає повторному розгляду на архітектурно-містобудівній раді та погодженню в установленому порядку.

Наведене дає підстави вважати, що станом на 05.07.2007р. позивач не міг передати всіх документів, зазначених у п.2.2. договору, внаслідок чого 05.07.2007р. відповідач не міг приступити до виконання робіт за договором.

Матеріали справи свідчать, що 03.11.2007р. позивач, як замовник, уклав із СПД – ф.о. Апостоловою-Сосса Л.О., як виконавцем, договір №03-11/07 про виконання містобудівного обґрунтування (далі договір №03-11/07) (а.с.142), відповідно до п.1.1. якого позивач, як замовник, доручив, а СПД – ф.о. Апостоловій-Сосса Л.О., як виконавець, взяв на себе виконання містобудівного обґрунтування по об’єкту: будівництво офісного центру з об’єктами соціального призначення та реконструкції існуючих адміністративно-виробничих і складських будівель по вул.Фрунзе,47 (літ. Б, В, Г, Д) Подільського району м.Києва.

Як встановлено вище, відповідно до п.1.1. спірного договору позивач, як замовник, доручив, а відповідач, як виконавець, взяв на себе розробку містобудівного обґрунтування"Визначення параметрів окремого об’єкта містобудування: будівництва адміністративно-виробничого комплексу за адресою: вул.Фрунзе,47 у Подільському районі м.Києва".

Тобто, предмет договору №03-11/07 співпадає із предметом спірного договору.

Із наданого позивачем Містобудівного обґрунтування визначення параметрів окремого об’єкту містобудування офісного центру з об’єктами соціального призначення та реконструкції існуючих адміністративно-виробничих і складських будівель по вул.Фрунзе,47 (літ. Б, В, Г, Д) Подільського району м.Києва, розробленого СПД – ф.о. Апостоловою-Сосса Л.О. (а.с.23), вбачається, що згода на розроблення документації із землеустрою №Д-2944 була отримана 26.06.2007р.

У витязі із протоколу засідання секції містобудування та архітектури архітектурно-містобудівної ради при Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від05.07.2007р. зазначено, що на доопрацювання були повернуті передпроектні пропозиції, виконані проектною організацією ТОВ"Євробудпроект".

У містобудівному обґрунтуванні, виконаному СПД – ф.о. Апостоловою-Сосса Л.О., зазначено, що нею були використані передпроектні пропозиції, виконані ТОВ"Електрична рушійна сила".

Отже, наведене свідчить про те, що передпроектні пропозиції були виконанні іншою особою після 05.07.2007р.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає твердження позивача про те, що 17.04.2007р., одночасно із перерахування відповідачу відповідно до вимог п.2.2. договору 60% попередньої оплати, позивач передав всі документи, необхідні для виконання роботи по договору, необґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього, саме позивач, стверджуючи про надання відповідачу 17.04.2007р. одночасно із перерахування 60% попередньої оплати всіх документів, необхідних для виконання роботи по договору, повинен довести цю обставину, чого останній не зробив.

Згідно із ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною1 ст. 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитись від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом. Можливість розірвання договору в односторонньому порядку, якщо така можливість передбачена договором або законом, встановлена й нормами ч.1 ст. 188 ГК України.

Згідно із ч.1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Диспозиція ч.1 ст. 188 ГК України кореспондується за змістом зі ст. 525 ЦК України, якою встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, з ч.1 ст. 615 ЦК України, яким передбачено, що у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитись від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом та із ч.1 ст. 651 ЦК України, відповідно до вимог якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до відповідача з листом №042 від06.11.2007р. (а.с.65), в якому запропонував у зв’язку з невиконанням останнім в строк 70 робочих днів роботи за договором та у зв’язку з неможливістю продовжувати договірні відносини з 07.11.2007р. розірвати спірний договір і протягом 3 банківських днів після підписання угоди про розірвання договору повернути позивачу передплачені ним кошти в розмірі 51120,00грн. До даного листа було додано угоду від07.11.2007р. про розірвання договору №07_04_03 від16.04.2007р. у двох примірниках.

Як свідчить поштовий штемпель на оригіналі опису вкладення у цінний лист (а.с.64) та поштовий штемпель на оригіналі конверту позивача (а.с.63), в якому останній надсилав відповідачу лист №042 від06.11.2007р. та угоду від07.11.2007р. про розірвання договору №07_04_03 від16.04.2007р., позивач надіслав відповідачу зазначені лист №042 від06.11.2007р. та угоду від07.11.2007р. про розірвання договору №07_04_03 від16.04.2007р. лише 09.11.2007р., тоді як пропонував розірвати спірний договір з 07.11.2007р.

Із оригіналу повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №32214500 (а.с.63) відповідач лист №042 від06.11.2007р. та угоду від07.11.2007р. про розірвання договору №07_04_03 від16.04.2007р. не отримав.

За таких обставин, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивач не надіслав відповідачу пропозицію про розірвання договору, а отже, не повідомив останнього про його намір розірвати договір з 07.11.2007р.

За приписами ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Як свідчить лист відповідача №033 від14.12.2007р. (а.с.12) останній повідомив позивача про отримання запропонованої позивачем додаткової угоди до договору №07_04_03 від16.04.2007р. лише 12.12.2007р., а також про те, що вказана додаткова угода відповідачем відхиляється, оскільки її умови є неприйнятними.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору, а тому договір розірвано не було і відповідач повинен був його виконувати.

17.12.2007р., як свідчать опис вкладення у бандероль з оголошеною цінністю та фіскальний чек №3131 (а.с.137), відповідач з листом №033 від14.12.2007р. надіслав на адресу позивача містобудівне обґрунтування та акти здачі-приймання продукції, тобто роботу виконану за договором. Отримання позивачем 14.01.2008р. вказаного листа із містобудівним обґрунтуванням та актами здачі-приймання продукції підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №33344610 (а.с.137) та листом Київської міської дирекції Українського державного підприємства поштового відділення зв’язку"Укрпошта" №303/15-95 від19.03.2008р. (а.с.136).

Крім того, із листа Київської міської дирекції Українського державного підприємства поштового відділення зв’язку"Укрпошта" №303/15-95 від19.03.2008р. вбачається, що 19.12.2007р. на адресу позивача було доставлено повідомлення про надходження листа з оголошеною цінністю №33344610, повторне повідомлення вручене 24.12.2007р. уповноваженій особі на одержання пошти Талієву, а лист з оголошеною цінністю №33344610 виданий 14.01.2008р.

Наведене дає підстави вважати, що позивач ухилявся від своєчасного прийняття роботи, виконаної відповідачем за договором.

Матеріали справи свідчать, що позивач направив відповідачу лист №04 від18.01.2008р. (а.с.56), в якому повідомив про те, що він відмовляється від прийняття виконаних відповідачем робіт, а саме від містобудівного обґрунтування, а також повідомив про відхилення запропонованих відповідачем актів здачі-приймання робіт та про повернення отриманої документації. В цьому ж листі позивач наполягав на підписанні угоди про розірвання договору №07_04_03 від16.04.2007р., направленої поштою 07.11.2007р., та в термін 3 банківських днів перерахувати передплачені позивачем кошти в розмірі 51120,00грн.

Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку.

На підставі викладеного апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що саме позивачем було допущене порушення договірних зобов’язань, в той час як відповідач виконав умови договору належним чином.

Відповідно до ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

В порушення ст. 33 ГПК України позивач не довів факту прострочення відповідачем виконання свого зобов’язання, натомість апеляційним господарським судом встановлено, що позивач прострочив виконання свого зобов’язання.

Відповідно до ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позб авило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору, він може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких чотирьох умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Позивач не довів наявність всіх чотирьох умов для розірвання договору відповідно до ст. 652 ЦК України.

За таких обставин, з огляду на викладене та матеріали справи, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині розірвання договору можуть порушити права відповідача, який належним чином виконав свої зобов’язання за договором, а тому є необґрунтованими та безпідставними і задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 51120,00грн. апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України встановлено склад та розмір відшкодування збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, не одержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання згідно із статтею 623 ЦК України, доказується кредитором.

Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за завдання збитків є правопорушення, що включає в себе певні елементи, а саме: шкоду, протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв’язок між ними; вину. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності.

Як роз’яснено Пленумом Верховного Суду України в п.2 постанови від27.03.1992 №6"Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (із наступними змінами), розглядаючи такі позови, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи.

У відповідності зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього, саме позивач повинен довести, що збитки були заподіяні діями відповідача внаслідок неналежного виконання договірних зобов’язань, безпосередній причинний зв’язок між правопорушенням та спричиненням збитків і розмір відшкодування.

Однак, позивачем не підтверджено наявність всіх обставин, що зумовлюють настання відповідальності відповідача, зокрема не доведено порушення відповідачем господарського зобов’язання.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 51120,00грн.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для визнання доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки господарського суду першої інстанції, а тому апеляційний господарський суд вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне й обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.