Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі - Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача –Пендерецький В. І.,

відповідача –Корецька Л. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу ПП "Оліяр", с. Ставчани Пустомитівського району Львівської області

на рішення господарського суду Одеської області від 14.04.2008 р.

у справі №16/17-08-655

за позовом ПП "Оліяр", с. Ставчани Пустомитівського району Львівської області

до ТОВ "Масложирокомбінат", м. Ізмаїл Одеської області

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

15.02.2008 р. (вх. №756) у господарському суді Одеської області ПП "Оліяр" (далі - позивач) пред’явлено позов до ТОВ "Масложирокомбінат" (далі - відповідач) про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме про зобов’язання відповідача повернути належне позивачу майно (зазначене в актах №1-№14) (а.с. 2-5). Свої вимоги воно мотивувало наступним.

Між позивачем та відповідачем був укладений договір найму нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) та обладнання №02/08/06 вiд 02.08.2006 р.. Згідно п.9.1., цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами i діє з 10.08.2006 р. до 31.07.2007 р.. Для забезпечення виробничої діяльності, під час використання орендованого майна за цільовим призначенням, орендарем було придбане та встановлене обладнання на загальну суму 1 221 510 грн. 01 коп., а саме: конвеєр скребковий К4-УТ2Ф 200/15м.; конвеєр скребковий К4-УТ2Ф 200/8м.; сепаратор зерноочисний БСХ-12 без ПК (1 шт.); камера аспірацій на БСХ-100.20 (1 шт.); машина насінне війна НВХ (2 одиниці); конвеєр скребковий К4 УП 2Ф 200/10м; рукав в/д н/ж (12*18Н10т) діаметром 100-25 ат. 0,5м.; прес для виробництва олії ZХ32 (1 шт.); обладнання, що поставлялось разом iз пресом згідно додатку №1; електродвигун 4 АМУ 280S4 У2110 кВт, 1500 об/хв. 1М 1001; верстат пальцевий марки В-400 (1 шт.); вага бункерна "НОРМА-ТН" (1 шт.); вiбросито m-460; ємкiсть об’ємом 3 м/З (2 шт.); циклон 4 БЦШ-550 (2 шт.); сепаратор КБС 1270.4.00; масло прес в кількості 3 шт.; жаровня в кiлькостi 1шт.; погрузчик КШП-6. Факт придбання та встановлення зазначеного майна підтверджується актами з №1 по №14 та накладними, якi додані до позовної заяви. 31.07.2007 р. строк дії договору найму нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) та обладнання за №02/08/06 вiд 02.08.2006 р. закінчився. Це підтверджується актом приймання - передачi б/н вiд 03.08.2007 р..

Відповідно до ч.2 ст. 795 ЦК України, з цього моменту дія договору оренди припинилась. Після припинення строку дії договору, відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на передачу майна, що належить позивачу. Пункт 4.1.2. договору зобов’язує відповідача протягом 5 днів з моменту закінчення строку дії договору повідомити позивача про можливість повернення майна, що було придбане останнім для ведення господарської діяльності в орендованих приміщеннях. Дана вимога договору не була виконана відповідачем. Для спонукання відповідача до повернення майна, позивач надіслав лист за вих. №481-1 від 30.01.2008 р. з вимогою про повернення майна. Відповідач проігнорував звернення позивача про повернення майна, що було придбане позивачем, відповідно до п.7.3. договору. З наведених обставин випливає, що відповідач безпідставно користується майном, що належить позивачу.

Таким чином, відповідач порушив та продовжує порушувати право власності позивача, перешкоджає використовувати майно, належне позивачу, в господарській діяльності останнього, унеможливлює отримання доходу від користування майном. Вилучення майна завдає позивачу збитків, оскільки його кошти, спрямовані на придбання майна, фактично вилучені з обороту, натомість виникає потреба в залученні кредитних коштів для компенсацій тих, що потрачені на придбання техніки. Дії відповідача порушують положення договору та законодавства, а тому є незаконними i такими, що завдають істотної шкоди майновим інтересам позивача.

Відповідач, підписавши акт прийому-передачі майна, що орендувалось позивачем, та відмовившись передати майно, що останнім було придбане за власні кошти та використовувалось для забезпечення виробництва в процесі оренди, тим самим порушив право власності позивача та створює перешкоди останньому у вільному користуванні та розпорядженні належним йому майном. В обґрунтування свого позову позивач послався на ст.ст. 317, 321, 387, 526, 759 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.03.2008 р. (а.с. 62) клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову (а.с. 50-51) задоволено; накладено арешт на конвеєр скребковий К4-УТ2Ф 200/15м.; конвеєр скребковий К4-УТ2Ф 200/8м.; сепаратор зерноочисний БСХ-12 без ПК (1 шт.); камеру аспірацій на БСХ-100.20 (1 шт.); машину насінневійну НВХ (2 одиниці); конвеєр скребковий К4 УП 2Ф 200/10м; рукав в/д н/ж (12*18Н10т) діаметром 100-25 ат. 0,5м.; прес для виробництва олії ZX32 (1 шт.); обладнання, що поставлялось разом із пресом згідно додатку № 1; електродвигун 4 АМУ 280S4 У2110 кВт, 1500 об/хв., 1М1001; верстат пальцевий марки В-400 (1 шт.); вагу бункерну "НОРМА-ТН"(1 шт.); вібросито m - 460; ємкість об’ємом 3 м/3 (2 шт.); циклон 4 БЦШ-550 (2 шт.); сепаратор КБС 1270.4.00; маслопрес в кількості 3 шт.; жаровню в кількості 1 шт.; погрузчик КШП-6, які перебували у володінні відповідача, до розгляду судом цієї справи по суті.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.04.2008 р., підписаним суддею Желєзною С. П. 23.04.2008 р., відмовлено у задоволенні позову повністю; заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 05.03.2008 р., скасовані (а.с. 86-88). У своєму рішенні суд зазначив, що, згідно з відзивом на позов, відповідач заперечує проти нього, посилаючись на відсутність у відповідача витребуваного майна, та стверджує, що після припинення договору від 02.08.2006 р. частину майна позивачем було вивезено, інше майно було знищено внаслідок пожежі, яка сталася в орендованому приміщенні. Саме ж рішення суд мотивував тим, що позивачем за віндикаційним позовом може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, і юридична особа, за якою майно закріплене на праві повного господарського відання або оперативного управління. Відповідачем у таких справах буде виступати особа, що на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом або адміністративним актом чи договором, які відповідають вимогам закону.

Наведене підтверджується і позицією Вищого господарського суду України, викладеною у листі від 31.01.2001 р. № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" (п.6.1.). Суд дійшов висновку, що визначальним моментом при вирішенні даної справи є встановлення факту наявності на час розгляду даної справи спірного майна у фактичному володінні відповідача та існування цього майна в натурі на час подачі позову та розгляду справи.

Згідно п.7.2. договору від 02.08.2006 р., у разі закінчення строку його дії або при його розірванні наймач зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт найму наймодавцю у стані, в якому перебував об'єкт найму на момент передачі його в найом, з урахуванням всіх здійснених наймачем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта найму без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. У матеріалах справи відсутні будь-які докази повернення позивачем, у встановленому договором від 02.08.2006 р. та приписами ст. 785 ЦК України порядку, об'єкту оренди зі складанням відповідного акту приймання-передачі. З огляду на викладене, судом не прийняті до уваги доводи позивача, викладені ним по тексту позову, про повернення ним наймодавцю орендованого майна після припинення дії договору від 02.08.2006 р. З огляду на викладене, місцевий суд вирішив, що, незважаючи на те, що позивач фактично не використовує об'єкт оренди, нежитлові приміщення, за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Болградське шосе,8а, разом зі спірним майном, яке, за твердженням позивача, перебуває у вказаних приміщеннях, знаходяться - де-юре - у володінні позивача. Більш того, під час розгляду даної справи, заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що після закінчення строку договору від 02.08.2006 р. частину спірного майна позивачем було вивезено, деяке майно було знищено внаслідок пожежі, яка сталася в орендованому приміщенні, ще під час дії вказаного договору.

Таким чином, позивачем з дотриманням вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України не було доведено суду ані факт перебування на даний час у фактичному володінні відповідача майна, заявленого до витребування позивачем, ані існування даного майна на момент подачі позову та розгляду даної справи в натурі. При цьому, за переконанням суду, акти приймання-передачі та введення в експлуатацію спірного обладнання та устаткування за №№ 1-14, на які посилається позивач, не є безперечним доказом таких обставин. Зазначені документи, на думку місцевого суду, підтверджують лише факт встановлення позивачем спірного майна в орендованих приміщеннях, але ніяким чином не факт знаходження цього майна у вказаних приміщеннях або існування його у натурі на час розгляду даної справи господарським судом. Крім того, як вказав суд першої інстанції, позивачем не було визначено індивідуальних характеристик вказаних речей, що не дозволяє суду встановити належність на праві власності майна, що знаходиться у нежитлових приміщеннях, за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Болградське шосе,8а, саме позивачеві. Як суд вбачив з листа за вих. № В-3/170-8829 від 20.03.2008 р. ВДВС Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області та постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 20.03.2008 р., некоректність формулювання позивачем переліку витребуваного майна фактично унеможливила виконання ухвали суду від 05.03.2008 р. про накладення арешту на спірне майно. При цьому, суд звернув увагу позивача на те, що за договором від 02.08.2006 р. позивачем було передано у користування також устаткування, інвентар та інше майно, що знаходилося в орендованих приміщеннях та на території навколо них. В акті приймання-передачі від 02.08.2006 р. (додаток № 1 до договору) не зазначено найменування та індивідуальні характеристики вказаного обладнання. Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що зазначене обладнання, як і орендовані приміщення, не були повернуті відповідачеві, некоректність формулювання позовних вимог, місцевий суд не зміг дійти однозначного висновку про належність тієї чи іншої витребуваної речі на праві власності позивачу. В обґрунтування свого рішення суд також послався на ст.ст. 387, 785, 1212 ЦК України.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого суду, з тих же підстав, що були ним викладені у позові, а також, враховуючи те, що суд не звернув уваги на акт приймання –передачі від 03.08.2007 р., судом не враховано, що відповідач не довів фактів вивезення майна та знищення майна внаслідок пожежі. Посилання суду на лист Вищого господарського суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98, на думку скаржника, є недоречним, оскільки зазначеного листа та Вищого господарського суду на той час не існувало і лист не може бути покладено в основу судового рішення. Судом, також, порушено ст. 22 ГПК України, оскільки позивач систематично несвоєчасно повідомлявся про час та місце судових засідань, що призвело до неможливості змінити свої позовні вимоги, зважаючи на встановлення факту відсутності майна, належного позивачу, у відповідача.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.06.2008 р. відновлено позивачу процесуальний строк для подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 24.06.2008 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

У письмовому відзиві на скаргу відповідач просив суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами.

20.06.2008 р. до суду надійшло письмове клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналів: акту приймання-передачі від 03.08.2007 р., додаткової угоди №15/02/07 від 15.02.2007 р. до договору оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд та приміщень) та обладнання №02/08/06 від 02.08.2006 р., а також актів прийому-передачі та вводу обладнання в експлуатацію №1 від 01.10.2006 р., №2 від 01.10.2006 р., №3 від 09.10.2006 р., №4 від 15.10.2006 р., №5 від 01.11.2006 р., №6 від 01.11.2006 р., №7 від 01.11.2007 р., №8 від 01.11.2006 р., №9 від 01.12.2006 р., №10 від 01.02.2007 р., №11 від 01.02.2007 р., №12 від 01.02.2007 р., №13 від 01.02.2007 р., №14 від 15.02.2007 р. та призначення по цим документам технічної експертизи.

Судова колегія задовольнила частково зазначене клопотання та витребувала ухвалою від 24.06.2008 р. у позивача оригінали вищезазначених документів та відклала розгляд справи на 12.08.2008 р. об 11:00, про що повідомила учасників процесу належним чином.

Ухвалою заступника голови Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2008 р. строк апеляційного провадження було продовжено на один місяць –до 04.09.2008 р.

В судовому засіданні 12.08.2008 р. представник позивача надав суду докази поштового відправлення витребуваних судом документів. Однак, це відправлення не надійшло на адресу суду, у зв’язку з чим ухвалою від 12.08.2008 р. суд відклав розгляд справи на 26.08.2008 р. та зобов’язав позивача перевірити у поштовому відділенні, з якого відправлялись вищезазначені документи, чи здійснювалось їх відправлення на адресу суду та їх місцезнаходження.

У судове засідання 26.08.2008 р. представник позивача не з’явився, ухвалу суду не виконав, однак від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з находженням його у відрядженні.

Судова колегія задовольнила вищезазначене клопотання та відклала розгляд справи на 02.09.2008 р. о 14:00, про що представник відповідача був повідомлений в судовому засіданні (особисто під розпис), а позивач - телеграмою.

Приймаючи до уваги, що оригінали витребуваних судом документів не надійшли на адресу суду, що позбавляє суд можливості призначити судову експертизу, представник відповідача відмовився від клопотання про призначення експертизи і судова колегія прийняла цю відмову.

Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримав скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення - без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини справи, а також наявні у справі докази, відповідність викладеним у рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Позивач, з посиланням на ст. 387 ЦК України, пред’явив до суду позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. При цьому, власник може пред’явити такий позов на захист права власності на річ, яка визначена індивідуально. У таких справах відповідачем повинна виступати особа, що на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом або адміністративним актом чи договором, які відповідають вимогам закону.

На думку судової колегії, позивач, у порушення приписів ст.ст. 32 та 33 ГПК України, не довів, а в матеріалах справи відсутні докази того, що на час пред’явлення ним цього позову зазначене в позові майно знаходилось у володінні відповідача, а останній факт знаходження у нього цього майна не визнає.

Надані позивачем копії документів (акту приймання-передачі від 03.08.2007 р., додаткової угоди №15/02/07 від 15.02.2007 р. до договору оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд та приміщень) та обладнання №02/08/06 від 02.08.2006 р., а також актів прийому-передачі та вводу обладнання в експлуатацію №1 від 01.10.2006 р., №2 від 01.10.2006 р., №3 від 09.10.2006 р., №4 від 15.10.2006 р., №5 від 01.11.2006 р., №6 від 01.11.2006 р., №7 від 01.11.2007 р., №8 від 01.11.2006 р., №9 від 01.12.2006 р., №10 від 01.02.2007 р., №11 від 01.02.2007 р., №12 від 01.02.2007 р., №13 від 01.02.2007 р., №14 від 15.02.2007 р.), на думку судової колегії, можуть свідчити лише про те, що зазначене майно було у володінні та користування позивача і знаходилось, за адресою: Болградське шосе,8а, м. Ізмаїл, у приміщеннях, які орендувались позивачем у відповідача на зазначений у цих документах час, однак не можуть бути доказом того, що вказане позивачем у позові майно знаходилось (залишилось) у володінні відповідача на час звернення позивача до суду з цим позовом.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції у рішенні, позивачем не було визначено індивідуальних характеристик вказаних речей, що не дозволяє суду встановити належність на праві власності майна, що знаходиться у нежитлових приміщеннях, за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Болградське шосе,8а, і, відповідно, робить не можливим задоволення віндикаційного позову. Ця обставина підтверджується листом ВДВС Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області за вих. № В- 3/170-8829 від 20.03.2008 р. та постановою про відмову у відкритті виконавчого провадження від 20.03.2008 р., у яких зазначається некоректність формулювання позивачем переліку витребуваного майна, що фактично унеможливило виконання ухвали місцевого суду від 05.03.2008 р. про накладення арешту на спірне майно.

Слід зазначити, що факт відсутності на момент подачі позову спірного майна у відповідача позивач фактично визнає в апеляційній скарзі, в якій зазначив, що "... він не мав змоги змінити позовні вимоги, зважаючи на встановлення факту відсутності майна належного Позивачу, у Відповідача".

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що вказане ним у позові майно на час звернення з цим позовом до суду знаходилось у користуванні відповідача, що не позбавляє позивача права звернутись до суду з позовом на загальних підставах про стягнення з відповідача вартості майна при наявності достатніх та належних доказів того, що це майно дійсно знаходилось (залишилось) у володінні відповідача та визначеності його вартості.

Згідно п.3 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/422 (v_422800-96) від 10.12.1996 р. "Про судове рішення" (з наступними змінами та доповненнями), рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з’ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому, необхідно мати на увазі, що, у відповідності зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці в їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду зазда легідь встановленої сили. Такі ж вимоги до судового рішення містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України №11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) .

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам і підстав для скасування цього рішення, передбачених ст. 104 ГПК України, судова колегія не вбачає.

Наведені Позивачем в апеляційній скарзі доводи фактично повторюють його позовні вимоги та доводи, викладені у позові, яким, як зазначалось вище, місцевий суд дав належну оцінку та вмотивовано визнав їх необґрунтованими. Зазначені доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів -

Рішення господарського суду Одеської області від 14.04.2008 р. у справі №16/17-08-655 –залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП "Оліяр" (с. Ставчани Пустомитівського району Львівської області) на зазначене судове рішення –без задоволення. Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.