Верховний Суд України у складі:

розглянувши справу за позовом публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (далі – ПАТ) до управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми (далі – Управління ПФУ) про визнання незаконним рішення про застосування фінансових санкцій за заявою ПАТ про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2010 року,

У листопаді 2009 року ПАТ звернулося до Сумського окружного

адміністративного суду з позовом до Управління ПФУ, в якому просило визнати незаконним рішення відповідача від 17 серпня 2009 року № 606 про застосування фінансових санкцій у розмірі 1 590 640 грн 69 коп. за прийняття платіжних доручень на видачу коштів для виплати заробітної плати та перерахування зазначених коштів без одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що з урахуванням частини 12 статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 1058-IV (1058-15) ) та пункту 3.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) (далі - Інструкція № 22), відповідальність за правильність та повноту нарахованих страхових внесків до Пенсійного фонду України покладена на платників (страхувальників), а не на банківську установу.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2010 року та Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2010 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ПАТ звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування касаційним судом частини 12 статті 20 Закону № 1058-IV у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2006 року та 10 травня 2007 року, які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування норм матеріального права.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем було проведено планову документальну перевірку клієнта ПАТ – відкритого акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі - ВАТ) – з питань дотримання ним вимог законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період з 1 квітня 2007 року по 1 квітня 2009 року, за результатами якої складено акт № 1/3-27 від 5 червня 2009 року про порушення позивачем вимог, передбачених частиною 12 статті 20 Закону № 1058-IV, зокрема, незабезпечення банківською установою при прийнятті від ВАТ платіжних доручень та інших платіжних документів на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу) та видачі (перерахування) зазначених коштів одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків. Так, ПАТ здійснено виплату заробітної плати без забезпечення одночасного перерахування ВАТ страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірах, передбачених Законом № 1058-IV (1058-15) на загальну суму 1 509 640 грн 69 коп.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що посилання позивача на норми абзацу четвертого пункту 3.9 Інструкції № 22 (z0377-04) , за змістом якого банк не повинен перевіряти правильність нарахування (обчислення) платежів, утриманих із заробітної плати, є помилковим і не підлягає застосуванню, оскільки цей нормативно-правовий акт є підзаконним, а отже має меншу юридичну силу по відношенню до Закону № 1058-IV (1058-15) , а тому саме останній і слід застосовувати.

В ухвалах, наданих на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що зобов’язання банку перевіряти правильність нарахування страхувальником суми страхових внесків відносно суми нарахованої ним заробітної плати законодавством України не передбачено.

Висновки касаційного суду, у справі, що розглядається, відповідають правильному застосуванню норм матеріального права й узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, відповідно до абзацу другого частини 12 статті 20 Закону № 1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.

Згідно з пунктом 2 частини 10 статті 106 Закону № 1058-IV за порушення вимог, передбачених частиною 12 статті 20 цього Закону, накладається штраф у розмірі суми страхових внесків, яка підлягає сплаті страхувальником.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що Законом № 1058-IV (1058-15) на банки покладено обов’язок перевіряти повноту сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування при прийнятті ними платіжних доручень на видачу заробітної плати. У протилежному випадку банк буде зобов’язаний сам відшкодувати недоплачену суму.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 8 вересня 2009 року (справа № 21-968во09) та від 19 січня 2010 року (справа № 21-2150во09).

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то у задоволенні заяви ПАТ слід відмовити.

Керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства

"Брокбізнесбанк" відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Відповідно до абзацу другого частини 12 статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону (1058-15) нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.