120/4286/21-а Про визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не виплати доплати суддівської винагороди за вислугу років, та стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди - 29.06.2023 Прийняття

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року, прийняте в складі: головуючого судді Дончика В.В., і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Капустинського М.М., суддів Сапальової Т.В., Ватаманюка Р.В.,

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Вінницькій області) з вимогами:

1.1. визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Вінницькій області щодо не здійснення виплати доплати за вислугу років судді Липовецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1, починаючи з 01.01.2021;

1.2. зобов`язати ТУ ДСА України в Вінницькій області нарахувати та виплатити доплату за вислугу років судді Липовецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1, починаючи з 01.01.2021;

1.3. стягнути з ТУ ДСА України в Вінницькій області на користь ОСОБА_1 кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 50 448 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що йому протиправно зупинено виплату доплати до посадового окладу за вислугу років. На неможливість звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів і, відповідно, матеріального та соціального забезпечення про що неодноразово у своїх рішеннях зазначав Конституційний Суд України.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Відповідно до наказу Липовецького районного суду Вінницької області від 07.05.2015 №11 о/с ОСОБА_1 зараховано до штату суддів Липовецького районного суду Вінницької області.

4. Наказом Липовецького районного суду Вінницької області від 15.11.2018 №15 о/с позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 05.08.2018 в розмірі 20 відсотків посадового окладу.

5. У 2021 році у позивача були відсутні повноваження на здійснення правосуддя.

6. Листом ТУ ДСА України в Вінницькій області від 12.01.2021 №02-22/67 голову Липовецького районного суду Вінницької області та позивача повідомлено, що виконання наказу Липовецького районного суду Вінницької області від 15.11.2018 №15 о/с суперечить вимогам, установленим частиною десятою статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII (1402-19) ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Отож з метою запобігання безпідставному витрачанню бюджетних коштів суддю ОСОБА_1 повідомили про неможливість виконання цього наказу з 01.01.2021.

7. Уважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

8. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.07.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Вінницькій області щодо нездійснення виплати доплати за вислугу років судді Липовецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1, починаючи з 01.01.2021. Зобов`язано ТУ ДСА України в Вінницькій області нарахувати та виплатити доплату за вислугу років судді Липовецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1, починаючи з 01.01.2021. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

9. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді судді Липовецького районного суду Вінницької області, не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від його волі. Приймаючи до уваги рішення Ради суддів України від 19.04.2019 №21 (щодо права суддів на отримання доплат до посадового окладу), суди попередніх інстанцій констатували, що позивач має право на отримання доплат до посадового окладу за вислугу років з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 (v011p710-18) у справі №1-7/2018 (4062/15).

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

10. 02.12.2021 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТУ ДСА України в Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.07.2021 і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021.

11. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

12. Як на підставу для перегляду вказаних судових рішень, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII до суддів, в яких закінчилися повноваження на здійснення правосуддя.

13. Скаржник наголошує, що при виплаті позивачеві суддівської винагороди ТУ ДСА у Вінницькій області діяло на підставі, в межах і в спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, і ніяким чином не порушувало прав позивача. Посилання судів попередніх інстанцій на Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (v011p710-18) , а також на рішення Ради суддів України від 19.04.2019 №21, на думку скаржника, є помилковим.

14. Скаржник пояснив, що ці рішення приймалися тоді, коли правове регулювання виплати суддівської винагороди суддям без повноважень здійснювалося відповідно до Закону України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) (далі - Закони №2453-VI (2453-17) ), і стосувалися особливостей застосування саме статті 133 цього Закону. Водночас у спірному періоду (у 2021 році) правове регулювання виплати позивачу суддівської винагороди здійснювалося відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII. При цьому, безпідставним є посилання суду апеляційної інстанції на те, що положення указаної статті ідентичні за змістом тим, які містяться в частині десятій статті 133 Закону №2453-VI, які були визнані неконституційними. Скаржник наголошує. що суд апеляційної інстанції не навів жодної законної підстави для висновку, що норма закону, яка є чинною, не має застосовуватися у зв`язку з її тотожністю нормі закону, яка була визнана неконституційною. Отже, як зазначив скаржник, фактично суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII, які підлягали застосуванню, а також не обґрунтував підстав незастосування вказаної норми до спірних правовідносин.

15. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Уханенку С.А., Кашпур О.В.

16. Ухвалою Суду від 03.02.2022 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

17. Від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких він наполягає на безпідставності останньої, просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

18. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

20. У Преамбулі до Закону №1402-VIII (1402-19) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

21. Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) та законом.

22. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4).

23. Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

24. За правилами частини другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

25. Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII (яка, згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 (v004p710-20) , діє в редакції Закону №1774-VIII (1774-19) ) визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

26. Згідно з частиною п`ятою статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

27. Відповідно до частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

28. Пункту 17 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (1402-19) передбачено, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

29. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (1402-19) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) ( Закон №1401-VIII (1401-19) ), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

30. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

31. Відповідно до пункту 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (1402-19) (чинного до 01.01.2020) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

32. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№18-20, ст. 132 із наступними змінами).

33. Згідно з пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (1402-19) (чинного до 01.01.2020) до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№18-20, ст. 132 із наступними змінами).

34. На підставі підпункту 16 пункту 1 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16.10.2019 №193-IX (далі - Закон №193-IX (193-20) ) виключено пункти 22 і 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (1402-19) (наведені вище).

35. Відповідно до частин першої-третьої статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII (192-19) ) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

36. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

37. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

38. Відповідно до частини п`ятої статті 133 Закону №2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

39. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина десята статті 133 Закону №2453-VI).

40. Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (v011p710-18) .

41. За висновками цього Рішення, Конституційний Суд України вирішив:

" 1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII (192-19) . Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

2. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII (192-19) , за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (1402-19) , зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді".

42. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (v011p710-18) , положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII (192-19) , які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

VI. Позиція Верховного Суду

43. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що позивачу з січня 2021 року не нараховується і не виплачується доплата до посадового окладу (за вислугу років). Як убачається зі змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, причиною цього є той факт, що "У 2021 році у позивача були відсутні повноваження на здійснення правосуддя". Які причини відсутності у позивача цих повноважень суди попередніх інстанцій, вирішуючи цю справу, не уточнили.

44. У касаційній скарзі відповідач порушив питання щодо застосування частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII в умовах, коли у судді закінчилися повноваження на здійснення правосуддя. На обґрунтування позиції, представник відповідача фактично стверджує, що у спірний період позивачу суддівська винагорода нараховувалася, відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII, положення якої не визнавалися неконституційними та є чинними, а отож відсутні підстави для задоволення позову.

45. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги відповідача, Суд виходить з такого.

46. Аналіз наведених норм свідчить, що положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII (192-19) , які Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 (v011p710-18) визнані неконституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII.

47. Конституційний Суд України у Рішенні від 08.06.2016 у справі №4-рп/2016 зазначав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України (пункт 7 рішення №4-рп/2016).

48. Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не може бути застосованою. У такому разі суд застосовує норми Конституції України (254к/96-ВР) як норми прямої дії.

49. Указана норма Закону (частина десята статті 135 Закону №1402-VIII) вже аналізувалася Верховний Судом і правовий висновок щодо її правозастосування викладений у постанові від 13.10.2021 у справі №120/1655/21-а. Так, відповідно до змісту указаного висновку Верховного Суду "…суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 (v011p710-18) …".

50. Однак Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі №120/1655/21-а констатував, що з набранням чинності Законом №1401-VIII (1401-19) призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання. Необхідним у цій категорії справи є з`ясування обставин, які зумовили припинення виплати суддям надбавок до посадового окладу: зупинення кваліфікаційного оцінювання й відсторонення на цій підставі від здійснення правосуддя (відповідно до частини п`ятої статті 86 Закону №1402-VIII); закінчення п`ятирічного строку повноважень на посаді судді чи поява іншої обставини.

51. Таким чином, від чіткої відповіді на запитання щодо причин, які зумовили припинення виплати надбавок до посадового окладу, і залежить правильне вирішення цього спору.

52. У тому обсязі з`ясованих як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій обставин цієї справи Суд не може висловити своєї правової позиції в аспекті порушених у касаційній скарзі питань щодо правильного застосування положень частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII через те, що нез`ясованими судами попередніх інстанцій залишилися причини відсутності у позивача повноваження на здійснення правосуддя. Водночас висловлювати правову позицію, спираючись на власні припущення, Суд не може.

53. Відповідно до частин другої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

54. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

55. Зважаючи на наведені мотиви та дотримуючись меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, за частиною другою якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі необхідно скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для того, щоб встановити обставини, які спричинили припинення виплати позивачеві доплат до посадового окладу з січня 2021 року.

VII. Судові витрати

56. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

57. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

58. Задовольнити частково касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області.

59. Скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, а справу направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.