1/66 Про повернення вартості ненаданих послуг по генеральному договору про надання юридичних послуг - 03.07.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2008 року у справі№ 1/66 в позові Відкритого акціонерного товариства Фірма "ЄВГО" (далі-позивач) до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі-відповідач) про стягнення 30 555, 25 грн.(з яких 29 800 грн. заборгованості, 129, 45 грн. - 3% річних, 625, 80 грн. - інфляційні витрати) відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2008 року, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2008 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.06.2008 року о 10 год. 20 хв.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2008 року розгляд апеляційної скарги було відкладено на 03.07.2008 року в зв'язку з нез'явленням відповідача.

03.07.2008 року представник скаржника надав доповнення до апеляційної скарги, в яких підтримав свої вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просив приєднати до справи копії документів, підтверджуючих отримання коштів відповідачем згідно договору від 01.08.2007 року № 70-07.

В судовому засіданні 03.07.2008 року відповідач просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2008 року у справі № 1/66 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 01.08.2007 року між позивачем (Замовник) та відповідачем (Виконавець) укладено Генеральний договір про надання юридичних послуг №70-07 .

Відповідно до розділу 1 Договору виконавець зобов'язувався надавати послуги, що передбачені п.2.2. цього договору, а Замовник - сплачувати його послуги згідно до умов договору.

Як вбачається зі змісту п.2.2. Договору виконавець зобов'язувався розробляти та складати заяви, скарги та інші документи правового характеру, в т.ч. з питань, що виникають в процесі діяльності акціонерного товариства, приймати участь в роботі по укладенню господарських договорів, надавати консультації та роз'яснення з юридичних питань, письмові та усні довідки щодо законодавства, здійснювати представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами тощо.

Відповідно п.4.1. Договору розмір щомісячної оплати визначається виходячи з обсягів виконаної роботи. Вартість кожної послуги визначається в додатку №1 до цього договору. Сплата послуг, що не визначені в додатку №1, відбувається тільки після узгодження сторонами її надання в додатковій угоді до цього договору.

Згідно п 4.2. Договору оплата робіт здійснюється авансом згідно виставленому рахунку, кінцевий розрахунок сторони проводять після підписання акту виконаних робіт на підставі виставленого рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2007 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача 6 800 грн., із призначенням платежу "За юридичні послуги відповідно Генеральної угоди про надання юр. послуг № 16/08 від 16.08.2007 року" та 03.10.2007 року 23 000 грн., із призначенням платежу "Оплата юридичних послуг відповідно договору №70-03 від 15.08.2007 року".

09.10.2007 року позивач звернувся до відповідача із листом №240, в якому повідомив останнього про розірвання Генерального договору про надання юридичних послуг №70-07 від 01.08.2007 року, а також просив повернути грошові кошти в сумі 29 800 грн., що перераховані на виконання умов вищезгаданого договору від 01.08.2007 року.

У відповідності до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.1. ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Аналізуючи копії платіжних доручень №1654 від 17.08.2007 року та №1966 від 03.10.2007 року, що грошові кошти у сумі 29 800 грн. були перераховані на виконання зобов'язань за іншими договорами (№70-03 від 15.08.2007 р. та 16/08 від 16.08.2007 р.), суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не виконав свої зобов'язання за Генеральним договором про надання юридичних послуг № 70-07 від 01.08.2007 року в частині оплати авансу, а відтак і позбавлений права вимагати стягнення грошових коштів, які за цим договором не перераховувалися..

Проте, як вбачається з копії листів АБ "Південний" від 07.04.2008 року № 18/2246-бт та № 18/2247-бт в призначеннях платежу платіжних доручень від 17.08.2007 року № 1654 та 03.10.2007 року № 1966 на суми 6 800 грн. та 23 000 грн. була допущена помилка і фактично платежі перераховувалися в якості авансу за договором від 01.08.2007 року № 70-07. Зазначений факт (перерахування позивачем спірних грошових коштів саме на виконання договору № 70-07 від 01.08.2007 року) підтверджував і сам відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції та не спростував в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Таким чином, апеляційний господарський суд не погоджується із наведеними вище доводами місцевого господарського суду і приходить до висновку, що позивач виконав свої зобов'язання за Генеральним договором про надання юридичних послуг №70-07 від 01.08.2007 року в частині оплати авансу.

Проте, апеляційний суд звертає увагу на той факт, що обґрунтовуючи свої вимоги в позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача кошти з урахуванням індексу інфляції і 3% річних в сумі 30 555, 25 грн. як безпідставно набуті з посиланням на ст. 1212 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

При цьому повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні здійснюється не у зв'язку із зобов'язанням, а у зв'язку з виконанням, що виходить за межі певного зобов'язання.

Отже, підставою для виникнення зобов'язання за наведеною вище нормою права є сукупність наступних умов:

- набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої;

- відсутність для цього підстав, встановлених законом або договором.

Між тим, враховуючи існування між сторонами правовідносин, оформлених договором про надання юридичних послуг №70-07 від 01.08.2007 року, перерахування позивачем на виконання умов договору платіжними дорученнями №1654 від 17.08.2007 року та №1966 від 03.10.2007 року грошових коштів в розмірі 29 800 грн., не можна стверджувати про безпідставне отримання відповідачем зазначених грошових коштів, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що фактично спір виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 70-07 від 01.08.2007 року. Проте, невірне посилання позивача на норму матеріального права, яка є підставою позовних вимог, кваліфікується судом як неправильне застосування норм матеріального права та є підставою для відмови в позові, що в свою чергу, не позбавляє позивача звернутися до суду з відповідним позовом, належним чином обґрунтувавши підставу своїх вимог та застосувавши відповідні законодавчі норми, що відповідають вчиненому відповідачем правопорушенню.

За таких обставин, оскіль ки позивачем не доведено факту безпідставного набуття відповідачем грошових коштів в розмірі 29 800 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність застосування до даних спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України, а тому вважає, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів в розмірі 29 800 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних є правовим наслідком наявності основного боргу та його стягнення, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зазначені вимоги також не підлягають задоволенню.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивач не виконав своїх зобов'язань за Генеральним договором про надання юридичних послуг №70-07 від 01.08.2007 року в частині сплати авансу, проте зазначені висновки не призвели до прийняття невірного рішення у справі судом першої інстанції, який в мотивувальній частині спірного рішення від 28.03.2008 року дійшов вірного висновку про безпідставність позовних вимог, а відтак відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2008 року у справі № 1/66 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Фірма "ЄВГО" - без задоволення.