Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Суб"єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_2. м. Маріуполь подала апеляційну скаргу на рішення господарського суду Донецької області від 02.06.2008р. по справі №44/72.

Цим рішенням господарський суд Донецької області ( суддя Мєзєнцев Є.І.) задовольнив позов Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1. м. Маріуполь до Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2. м Маріуполь про стягнення з відповідача суми безпідставно придбаних коштів 6000 грн. та відшкодування завданої шкоди 11090 грн. Стягнув з суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2.м. Маріуполь на користь суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1. м. Маріуполь суму безпідставно придбаних коштів 6000 грн. та відшкодування завданої шкоди 11090 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. та відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 170,90 грн.

Відповідач наполягає на скасуванні рішення в зв"зку з тим, що воно не відповідає фактичним обставинам справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, апеляційний суд встановив:

24.10.2007 року між суб"єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1. та суб"єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2. був укладений договір оренди нежитлового приміщення. Підписаний сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором майнового найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм статей 759-786 ЦК України (435-15) .

Відповідно до ст. 758 ЦК України у разі припинення юридичної особи-набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов"зки за договором довічного утримання (догляду). У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача. Якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передан їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов"зки набувача за договором довічного утримання (догляду).

Згідно з пунктом 1 договору від 24.10.2007р. Орендодавець сдає, а орендатор приймає в оренду нежитлове приміщення, площєю 48,3 м-2, розташованного за адресою: пр. Перемоги, 107/21-95. Строк оренди діє з 25 листопада 2008р. по 25 листопада 2014р. Мета оренди: реалізація продовольчих товарів.

Відповідно до пункту 4 вищевказаного договору: за вказане нежитлове приміщення Орендатор сплачує Орендодавцю орендну плату у розмірі 6000 грн. Орендатор зобов"язується вносити плату 26-го числа кожного місяця. Орендна плата може змінюватись з причини інфляції або індексації на схожі послуги. Стягнення зоборгованості здійснюється Орендодавцем з Орендатора у встановлений законом строк зі стягненням пені у розмірі 0,5% на добу від простроченної суми.

24.10.2007 року позивач сплатив відповідачу 6000 грн. попередньої оплати за перший місяць, про що свідчить розписка (а.с.10). Водночас, суд не вважає розписку від 24.10.2007 року належним та допустимим доказом здійснення оплати за договором, оскільки зазначений документ не містить жодних посилань ані на договір, ані на відносини оренди.

Строк дії вищезазначеного договору визначено пунктом 1.2. договору -сім років з 25.11.2007 року до 25.11.2014 року.

Відповідно до ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди ( їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Недотримання такої форми в силу статей 203, 209, 215, 220 ЦК України тягне за собою нікчемність правочину. З огляду на наведене, незасвідчений нотаріально договір є недійсним в силу закону (нікчемним), тобто є таким, що не відбувся, як юридичний факт.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний або нікчемний правочин не створює юридичних наслідків (у тому числі грошових або якихось інших зобов'язань), крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суд вважає, що відповідач з моменту отримання 6000 грн., безпідставно утримує у себе зазначену грошову суму, через що у відповідача існує невиконане зобов'язання повернути Орендареві безпідставно набуте майно у вигляді грошових коштів на суму 6000 грн., яке виникло 24.10.2007р. в силу статей 1212 і 1213 ЦК України.

Позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 6000 грн. фактично є засобом захисту цивільного права у вигляді примусового виконання обов'язку в натурі, визначеним статтею 16 ЦК України, таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позивач також наполягає на стягненні вартості безпідставно набутого майна в сумі 11090 грн. Це майно, як твердить позивач, складається із світлової реклами "Продукти"; стелажів та прилавків. Позивач наполягає на тому, що відповідне майно було завезене у спірне приміщення, з якого воно (майно) зникло.

Для задоволення позовних вимог позивач повинен довести факт збереження відповідачем безпідставно набутого майна, а також неможливість повернути в натурі це майно (для стягнення вартості майна).

Позивач не надав суду доказів того, що належне йому майно було безпідставно набуто відповідачем. Відсутні докази того, що це майно було доставлено у спірне приміщення, яке належить відповідачу. Наявні у справі докази виготовлення для позивача переліченого майна не є доказами знаходження майна у відповідача, бо в цих документах не вказано, що майно отримувалося відповідачем або завозилось до приміщень, які належать відповідачу.

Акт огляду приіщення від 01.03.2008р. не може бути доказом на підтвердження знаходження майна у відповідача, оскільки акт складений у односторонньому порядку без участі відповідача, а також в акті вказано, що у приміщенні за адресою: м. Маріуполь, пр. Победи, 107/21 кім. 95 торговельне обладнання: стелажі, прилавки та світлова реклама "Продукти" - відсутні. Але в акті не вказано, коли саме та у якому асортименті це обладнання та реклама були завезені туди. Інші докази відсутні.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що господарський суд безпідставно дійшов висновку, що майно було набуто відповідачем, тому, ця вимога позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Донецький апеляційний господарський суд, -

1) Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2) Рішення господарського суду Донецької області від 02.06.2008р. по справі № 44/72 - скасувати частково.

3) В позові про стягнення 11090 грн. відмовити.

4) В іншій частині рішення залишити без змін.