1.380.2019.004573 Про визнання протиправною і скасування постанови Головного управління держпраці області про накладення штрафних (фінансових) санкцій за недодержання суб`єктом господарювання законодавства про працю - 28.06.2023 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року (головуючий суддя: Онишкевич Т.В., судді: Обрізко І.М., Хобор Р.Б.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

09 вересня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також відповідач або ГУ Держпраці), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника Головного управління Держпраці у Львівській області від 17 квітня 2019 року № ЛВ1655/1403/НД/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 12 519,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 17 квітня 2019 року № ЛВ1655/1403/НД/АВ/ФС про накладення штрафу.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року скасував, у задоволені позову відмовив.

Не погодившись із таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, 12 березня 2020 року ФОП ОСОБА_1 направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2020 року відкрито касаційне провадження. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

16 квітня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку зі звільненням головуючого судді ОСОБА_2 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, визначено новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що притягнення позивача за те саме правопорушення ще і оскарженою постановою відповідача є подвійною відповідальністю.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що чинними нормативно-правовими актами передбачено одночасно адміністративну відповідальність фізичної особи (стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також ( КУпАП (80731-10) )) та відповідальність суб`єкта господарювання у виді фінансової санкції за порушення законодавства про працю (частина 2 статті 265 Кодекс законів про працю України (далі також КЗпП (322-08) )). Звертає увагу суду на ту обставину, що на момент винесення оскарженої постанови позивача взагалі не було притягнуто до будь-якого виду відповідальності за виявлені порушення. Зокрема, постанова Стрийського міськрайонного суду Львівської області винесена 26 червня 2019 року. Оскаржена позивачем постанова Управління винесена 17 квітня 2019 року.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 18 березня 2019 року № 0625-П та направлення від 18 березня 2019 року № 0625 інспектором праці проведено інспекційне відвідування з 27 листопада 2019 року по 28 листопада 2019 року.

За результатами інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 складений акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 28 березня 2019 року № ЛВ1655/1403/НЛ/АВ.

Перевіркою встановлено порушення частини першої та другої статті 115 КЗпП; частини першої статті 24 Закону України № 108 "Про оплату праці" та пункту 4 постанови КМУ № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (1078-2003-п) . Так у підприємця має місце несвоєчасне нарахування та виплата складової заробітної плати, а саме індексації заробітної плати, яку слід розраховувати щомісячно відповідно до індексу приросту споживчих цін. При огляді відомостей нарахування заробітної плати встановлено, що нарахування суми індексації та її виплата у 2016 році не здійснювалась одночасно з нарахуванням та виплатою заробітної плати за місяць, доходи за який згідно з Порядком № 1078 підлягають індексації. У ході інспекційного відвідування уповноваженою особою підприємця надано наказ від 28 лютого 2019 року № 7 "Про нарахування індексації заробітної плати за 2016 рік" та відомість нарахування індексації за 2016 рік, при огляді яких встановлено, що у березні 2019 року нараховано індексацію 4 працівникам за 2016 рік в сумі - 589,90 грн. Виплату індексації на час інспекційного відвідування не проведено.

У зв`язку з виявленими порушеннями законодавства про працю, контролюючим органом складений припис про усунення виявлених порушень від 28 березня 2019 року № ЛВ1655/1403/АВ/П.

17 квітня 2019 року начальник Головного управління Держпраці у Львівській області на підставі акта інспекційного відвідування від 28 березня 2019 року № ЛВ1655/1403/НЛ/АВ прийняв постанову № ЛВ1655/1403/НД/АВ/ФС про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 12 519,00 гривнь за порушення вимог пункту 4 постанови КМУ № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (1078-2003-п) , частини першої та другої статті 115 КЗпП України; частини першої статті 24 Закону України № 108 "Про оплату праці" (на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 КЗпП).

Також за результатами інспекційного відвідування працівниками Головного управління Держпраці у Львівській області складений протокол від 24 травня 2019 року № ЛВ1655/1403/АВ/П/ПТ про адміністративне правопорушення ФОП ОСОБА_1, передбачене частиною 1 статті 41 КУпАП, а саме частини першої та другої статті 115 КЗпП; частини першої статті 24 Закону України № 178 "Про оплату праці" та пункту 4 постанови КМУ № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (1078-2003-п) .

26 червня 2019 року постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області у справі № 456/2304/19 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 41 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 гривень.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення постановою Головного управління Держпраці у Львівській області від 17 квітня 2019 року № ЛВ1655/1403/НД/АВ/ФС є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.

Щодо хронологічної послідовності притягнення позивача до відповідальності - спочатку за частиною 2 статті 265 КЗпП України, а в подальшому за частиною 1 статті 41 КУпАП, судом першої інстанції зауважено, що вказані питання є компетенцією відповідача. Натомість, оскарження цих рішень здійснюється за вибором позивача.

На думку суду, чинним законодавством не передбачено жодних обмежень щодо послідовності оскарження таких рішень, через що позивач вправі обрати найбільш сприятливий для нього спосіб захисту порушених його прав та інтересів.

Водночас правомірність притягнення позивача до відповідальності за частиною 1 статті 41 КУпАП учасниками справи не оскаржується і не входить до предмету доказування в розглядуваному спорі; дійсність постанови місцевого загального суду останніми не ставиться під сумнів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції встановив, що оскаржувана постанова ГУ Держпраці № 1655/1403/НД/АВ/ФС винесена 17 квітня 2019 року, а постанова Стрийського міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1, якою фізичну особу-підприємця притягнуто до адміністративної відповідальності згідно частини 1 статті 41 КУпАП ухвалена 26 червня 2019 року.

На переконання апеляційного суду, підстави вважати, що застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій постановою ГУ Держпраці від 17 квітня 2019 року № 1655/1403/НД/АВ/ФС на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 КЗпП є подвійним притягненням до одного виду відповідальності відсутні.

Водночас сам факт порушення вимог трудового законодавства, яке проявилося у несвоєчасному нарахуванні та виплаті індексації заробітної плати, ФОП ОСОБА_1 не заперечується.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги, скаржник зазначає, що порушення його прав полягає у одночасному притягненні до відповідальності за частиною 2 статті 265 КЗпП та частиною 1 статті 41 КУпАП, що є порушенням статті 61 Конституції України.

Щодо хронологічної послідовності притягнення до відповідальності погоджується з позицією суду першої інстанції та зауважує, що чинним законодавством не передбачено жодних обмежень щодо послідовності оскарження таких рішень, через що позивач вправі обрати найбільш сприятливий для нього спосіб захисту порушених його прав та інтересів.

Звертає увагу суду на те, що аналогічна правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16 та у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції законно і обґрунтовано відмовлено позивачу у скасуванні спірної постанови.

Акцентує увагу на тому, що на момент винесення оскаржуваної постанови позивач не був притягнутий до жодного виду відповідальності за порушення вимог законодавства про працю.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги в межах касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд встановив таке.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України (322-08) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України від 5 квітня 2007 року № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (877-16) (далі також Закон № 877-V (877-16) ), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V (877-16) порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина п`ята статті 2 Закону № 877-V).

Отже, з урахуванням положень частини п`ятої статті 2 цього Закону, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.

Зі змісту частин четвертої-п`ятої статті 2 Закону № 877-V вбачається, що органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю) керуються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України (322-08) , зокрема, Глава XVIII "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю".

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (96-2015-п) Державна служба України з питань праці (далі також - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю були врегульовані Порядком № 295.

Згідно із пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Згідно із пунктом 27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Проте відповідно до пункту 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Враховуючи вимоги пункту 29 Порядку № 295, позивач не звільняється від притягнення до відповідальності, навіть за умови усунення порушень, встановлених відповідачем.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що сам факт порушення вимог трудового законодавства, яке проявилося у несвоєчасному нарахуванні та виплаті індексації заробітної плати, ФОП ОСОБА_1 не заперечується.

З приводу доводів касаційної скарги про недопустимість притягнення особи двічі до одного й того самого виду відповідальності за одне правопорушення, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне вказати наступне.

Об`єднана палата Верховного Суду під час розгляду справи № 260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22 грудня 2020 року дійшла висновку, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України) отримує додатковий правовий статус.

Водночас Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 у справі №260/1743/19 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:

штрафи, передбаченні статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;

фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу "non bis in idem" як складового елементу принципу верховенства права.

За змістом частини 1 статті 41 КУпАП порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на цьому підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із абзацом 3 статті 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

За такого правового регулювання положення абзацу частини 2 статті 265 КЗпП та частини 1 статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення тотожні, а обставини, що послугували підставою їх встановлення ідентичні.

Стаття 61 Конституції України передбачає заборону притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу.

Варто зазначити, що перше притягнення особи до відповідальності не може визнаватись незаконним з підстав, передбачених статтею 61 Конституції України, у разі повторного притягнення тієї ж особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яке відбулося за часом пізніше.

Відтак, ключовим питанням, яке підлягає розв`язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше.

В контексті обставин цієї справи слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.1999 №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".

Норми Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, містять терміни: "за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність" (частина друга статті 60); "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення" та "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (стаття 61); "особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом" (частина перша статті 63), "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності" (частина друга статті 68); "за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону" (частина друга статті 105); "за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності" (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України (254к/96-ВР) терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються.

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:

" 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину."

У межах предмету розгляду цієї справи Верховний Суд зазначає, що відносно позивача за наслідками проведеного інспекційного відвідування 24 травня 2019 року було складено протокол про адміністративне порушення. В подальшому, 26 червня 2019 року вказаний протокол був розглянутий Стрийським міськрайонним судом Львівської області, який постаново. Від 26 червня 2019 року у справі №456/2304/19 визнав винним позивача за частиною 1 статті 41 КУпАП та призначив адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі тридцяти оподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510, 00 гривень.

Так, статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За сталою судовою практикою щодо тлумачення змісту наведених норм права КУпАП (80731-10) притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.

Такі висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №824/1164/18-а, від 22 лютого 2022 року у справі № 260/511/19, від 18 травня 2022 року у справі №813/4354/17 та від 01 червня 2022 року у справі №440/698/20.

За такого правого регулювання та встановлених обставин в межах цієї справи, першим притягнення особи до відповідальності було саме спірною постановою від 17 квітня 2019 року, оскільки протокол про адміністративне правопорушення був складений 24 травня 2019 року.

Верховний Суд критично оцінює покликання скаржника на постанову Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18, оскільки в межах зазначеної справи на час прийняття оскаржуваної постанови позивача вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 41 КУпАП, а отже правовідносини не є подібними.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 в справі №755/10947/17). Беручи вищезазначену сталу правову позицію, Верховний Суд не приймає до уваги покликання скаржника на постанову Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16.