36/109 Про повернення майна за договором оперативної оренди, та стягнення заборгованості по орендній платі - 18.06.2008 Прийняття

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Українського консорціуму "Екосорб" про повернення комплекту опалубки, передбаченого договором оперативної оренди № 0-4-1 від 16.01.2004 р. та стягнення 3 534 177,00 грн., з яких: 1 836 000,00 грн. заборгованості по орендній платі, 132 638,39 грн. пені за прострочку платежу, 354 940,00 грн. інфляційних втрат за весь час прострочення сплати орендної плати, 76 598,40 грн. 3 % річних, 1 134 000,00 грн. неустойки за невиконання обов’язку щодо повернення опалубки.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.03.2008 р. у справі № 36/109 позов ТОВ "Інвестиційно-будівельна корпорація "Місто" до Українського консорціуму "Екосорб" про повернення майна та стягнення 3 534 177,00 грн. був повністю задоволений.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким припинити провадження у справі, оскільки вважає, що воно було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

18.06.2008 р. представник відповідача у судове засідання не з’явився.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа переглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представників позивача, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

16.01.2004 р. між ТОВ "Інвестиційно-будівельна корпорація "Місто" (далі по тексту – позивач, орендодавець) та Українським консорціумом "Екосорб" (далі по тексту – відповідач, орендар) був укладений договір оперативної оренди № 0-4-1, за умовами якого позивач зобов’язався передати в оперативну оренду за плату опалубку, а відповідач – прийняти майно за актом прийому-передачі в оперативну оренду та своєчасно, у встановлені цим договором строки, здійснювати оплату орендних платежів.

Строк дії даного договору сторони визначили з моменту фактичної передачі майна орендарю в оперативну оренду і до 16.03.2005 р. (пункт 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору фактична передача майна в оперативну оренду здійснюється за актом прийому-передачі.

На виконання умов договору позивач за актом приймання-передачі № 0-4-1/1 від 07.03.2004 р. передав, а відповідач прийняв майно на загальну суму 394 749,95 грн.

Згідно п. 5.1. договору після закінчення терміну дії договору, орендар протягом п’яти календарних днів зобов’язався повернути орендодавцю прийняте у тимчасове користування майно очищеним від сторонніх забруднень по акту прийому-передачі майна з оперативної оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, майно з оперативної оренди відповідачем позивачу не повернуте.

Абзацом 1 ч. 1 статті 193 Господарського Кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 статті 193 Господарського Кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ч. 2 статті 193 Господарського Кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 764 Цивільного Кодексу України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Також, згідно ч. 4 ст. 284 Господарського Кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони неодноразово продовжували строк договору оренди, оскільки позивач не заявляв вимоги про повернення майна з оперативної оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 763 Цивільного Кодексу України кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна – за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Своїм листом № М-90/03 від 12.03.2007 р. позивач повідомив відповідача, що він відмовляється від договору оренди № 0-4-1 від 16.01.2004 р., а також просить негайно повернути майно з оренди. Відповідач вказаний вище лист отримав 13.03.2007 р., що підтверджується відміткою про отримання.

Оскільки позивач в установленому законом порядку відмовився від договору оренди № 0-4-1, укладеного 16.01.2004 р. між ТОВ "Інвестиційно-будівельна корпорація "Місто" та Українським консорціумом "Екосорб", то місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказаний договір припинив свою дію 13.03.2007 р., тобто з моменту отримання відповідачем повідомлення позивача про відмову від договору оренди.

Згідно ч. 1 ст. 785 Цивільного Кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на день розгляду справи орендоване ним майно позивачу не повернув, правові підстави для подальшого користування майном у відповідача відсутні, тому колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно продовжує володіти орендованим майном.

Відповідач належних та допустимих доказів повернення майна або правомірності користування орендованим майном суду не надав.

Відповідно до приписів ст. 387 Цивільного Кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо повернення комплекту опалубки, переданого за договором оперативної оренди № 0-4-1 від 16.01.2004 р. у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктом 3.1. договору встановлено, що плата за оперативну оренду майна складає 54 000,00 грн., в тому числі ПДВ – 9 000,00 грн.

Орендна плата, згідно з п. 3.2. договору, перераховується орендарем щомісячно до 25 числа на рахунок орендодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачено орендну плату за користування опалубкою за період з 07.03.2004 р. по 16.03.2005 р. на загальну суму 636 252,30 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

15.01.2008 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № М-716/01 з вимогою сплатити заборгованість у сумі 3 370 831,33 грн. Зазначену претензію відповідач залишив без відповіді та без задоволення.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач належних доказів відсутності заборгованості по договору оперативної оренди № 0-4-1 від 16.01.2004 р. суду не надав, то вимоги про стягнення основної заборгованості за період з квітня 2005 р. по січень 2008 р. у розмірі 1 836 000,00 грн. є документально підтвердженими, обґрунтованими, а, отже, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові уразі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного Кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочки перерахування суми щомісячної орендної плати у строки, встановлені даним договором, орендодавець має право нарахувати та стягнути з орендаря пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період такого прострочення, за кожен день прострочки.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті орендних платежів відповідач виконав неналежним чином, він повинен сплатити позивачу пеню в розмірі 132 638,39 грн. згідно наданого позивачем розрахунку.

Статтею 625 Цивільного Кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від прострочення суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 76 598,40 грн. та інфляційних втрат у сумі 354 940,20 грн.

Згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного Кодексу України якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Оскільки вимогу позивача про повернення з оперативної оренди майна, викладену в листі № М-90/03 від 12.03.2007 р., відповідач залишив без відповіді та без задоволення, орендоване майно позивачу не повернув, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовної вимоги й щодо стягнення з відповідача 1 134 000,00 грн. неустойки за невиконання обов’язку щодо повернення майна (опалубки) з оренди.

Посилання скаржника на лист № 01/01-47/1 від 28.03.2005 р. та на договір відповідального зберігання від 14.01.2005 р., за умовами якого опалубка була передана на відповідальне зберігання Українському консорціуму "Екосорб" з правом його використання, на підставі яких майно з оперативної оренди повернуто і передане на відповідальне зберігання Українському консорціуму "Екосорб", судом першої інстанції обґрунтовано не було прийняте до уваги з огляду на наступне.

В преамбулі договору відповідального зберігання від 14.04.2005 р., наданому представниками відповідача, директором ТОВ "Інвестиційно-будівельна корпорація "Місто" зазначений Пастушенко Олександр Михайлович, а підписав договір директор Панащук Я. С. Однак, Пастушенко О. М., як вбачається з наказу № 62-К по особовому складу від 08.06.2006 р. ТОВ "Інвестиційно-будівельна корпорація "Місто", був вперше прийнятий на роботу до ТОВ "Інвестиційно-будівельна корпорація "Місто" лише 08.06.2006 р. на посаду заступника директора по будівництву. Пастушенко О. М. лише з 11.08.2006 р. призначений директором ТОВ "Інвестиційно-будівельна корпорація "Місто", що підтверджується Протоколом зборів учасників ТОВ "Інвестиційно-будівельна корпорація "Місто" від 10.08.2006 р. та наказом № 91-Ю по особовому складу від 11.08.2006 р. ТОВ "Інвестиційно-будівельна корпорація "Місто". Таким чином, при підписанні договору відповідального зберігання від 14.04.2005 р. Пастушенко О. В. директором товариства ще не був, а тому не міг бути зазначений в преамбулі договору.

Крім того, напис на примірнику договору відповідального зберігання "имущество из оперативной аренды получено и передано на ответственное хранение" також не може братися до уваги судом, оскільки у самому договорі оперативної оренди сторонами чітко було встановлено порядок повернення комплекту опалубки із оперативної оренди ( а саме по акту прийому-передачі майна з оперативної оренди) і цей порядок в подальшому не змінювався сторонами цього договору.

Більш того, а ні лист № 01/01-47/1 від 28.03.2005 р., а ні "Специфікація елементів опалубки" до договору відповідального зберігання від 14.04.2005 р. не скріплені печатками юридичних осіб. А згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного Кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, Законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Посилання скаржника на неналежне оформлення позивачем первинної документації не стосуються предмета спору.

Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 12.03.2008 р. у справі № 36/109 відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а тому підстави для його скасування відсутні.