Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом виробничого підприємства "Рембудмонтаж" (далі – Підприємство) до управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області (далі – Управління, ПФУ відповідно) про скасування розрахунку та зобов'язання вчинити дії,

У лютому 2010 року Підприємство звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просило: скасувати розрахунок фактичних витрат за 2008 рік на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"–"з" статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі – Закон № 1788-XII (1788-12) ), складений Управлінням 12 січня 2008 року за № 90-03; зобов'язати відповідача виконати вимоги частин 1, 2 статті 5 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 1058-IV (1058-15) ); визначити на підставі якої конкретної норми частини 2 Прикінцевих положень цього Закону (1058-15) призначено пенсії та чи підлягають відшкодуванню витрати на виплату та доставку пенсій, призначених працівникам позивача за списком № 2; направити йому нові розрахунки.

На обґрунтування позову Підприємство зазначило, що з набранням чинності з 1 січня 2004 року Законом № 1058-IV (1058-15) змінився порядок відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, який не зобов'язує його здійснювати таке відшкодування.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 9 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 року та Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2010 року, у задоволенні позовних вимог відмовив у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд також зазначив, що вимоги позивача про скасування оспорюваного розрахунку не є належним способом захисту порушеного права, а касаційний суд визнав правомірним оспорюваний розрахунок відповідача.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Підприємство просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування зазначеного заявник додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2007 року, 21 лютого 2008 року (яку скасовано постановою Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 2 вересня 2008 року), 21 травня 2008 року, в яких, на його думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано абзаци третій, четвертий підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) .

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

В ухвалах касаційного суду, доданих до заяви про перегляд судових рішень, викладено думку про те, що а бзацом четвертим підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) прямо визначено обов'язок підприємств тільки стосовно відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України. Судами ж установлено, що пенсії працівникам були призначені на підставі пунктів "б"–"з" статті 13 Закону № 1788-XII.

Вищий адміністративний суд України, у справі, що розглядається, дійшов висновку про те, що Підприємство зобов'язано відшкодовувати ПФУ плату, яка покриває витрати на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1058-XV.

Цей висновок є правильним, оскільки порядок компенсації зазначених витрат ПФУ не змінився у зв’язку з набранням Законом України № 1058-XV (1058-15) чинності з 1 січня 2004 року.

За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV (1058-15) в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-XII (1788-12) . У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом (1058-15) .

На момент набрання чинності Законом № 1058-IV (1058-15) питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII було врегульовано Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) (далі – Закон № 400/97-ВР (400/97-ВР) ), відповідно до пунктів 1 та 2 статті 1 якого відповідач є платником збору на обов’язкове державне пенсійне забезпечення.

Згідно ж з абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, '...' об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"–"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Верховний Суд України

У задоволенні заяви виробничого підприємства "Рембудмонтаж" відмовити.

постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Порядок відшкодування Пенсійному фонду України фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не змінився у зв’язку з набранням 1 січня 2004 року Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) чинності, оскільки норми останнього не змінювали регулювання спірних відносин.