Верховний Суд України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., ?

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (далі ? ВАТ) до Криворізької митниці Державної митної служби України (далі ? Митниця), третя особа ? Нікопольська об’єднана державна податкова інспекція, про визнання протиправним рішення та його скасування,

У січні 2008 року ВАТ звернулося до суду із позовом до Митниці, в якому з уточненням вимог просило визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови ВАТ в здійсненні митного оформлення товару згідно з вантажною митною декларацією від 24 січня 2008 року № 19485 та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 24 січня 2008 року № 113020000/2008/00139 (далі ? картка).

Як на підставу для прийняття рішення про відмову у здійсненні митного оформлення товару Митниця посилалася на порушення позивачем вимог абзацу четвертого частини другої статті 88 Митного кодексу України (далі МК) в частині ненадання відомостей, передбачених абзацом другим пункту 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 р. № 1104 (1104-97-п) (далі Порядок).

ВАТ у позові зазначило, що така відмова Митниці є протиправною, оскільки вимоги законодавства, на які посилається відповідач, ним виконано, а ненадання інформації, що не вимагається законодавством, не може бути підставою для видачі картки.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 26 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2008 року, позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправним рішення про відмову та скасував картку, в іншій частині позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 25 серпня 2010 року скаргу відповідача задовольнив: рішення судів попередніх інстанцій скасував і прийняв нове – про відмову в задоволенні позовних вимог.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі ? КАС), позивач просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд.

Заява ВАТ про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявник додав копії різних за змістом судових рішень (ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня та від 3 листопада 2009 року), в яких, на думку останнього, було неоднаково застосовано одні й ті ж самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, касаційний суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначив, що суди не врахували вимоги статті 63 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі ? Закон № 107-VI (107-17) ), якою заборонено надання відстрочки при сплаті податку на додану вартість (далі – ПДВ), а висновки судів стосовно того, що оскаржувана картка відмови не містить посилань на зазначену норму Закону (107-17) , не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до статей 80, 86 МК вона містила вмотивовану відмову в прийнятті митної декларації, а також пропозицію виконати зазначені вимоги або застосувати інший спосіб розрахунку, передбачений законом.

У судових рішеннях, на які посилається позивач як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, вказується, що неможливість використання вексельної форми оплати ПДВ пов’язана з установленням факту наявності непогашених векселів платником податку або пов’язаними з ним особами. Посилання відповідача в судових засіданнях на вимоги статті 63 Закону № 107-VI, якою на 2008 рік заборонено надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов’язань, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки у спірній картці наведені інші підстави відмови у митному оформленні товару.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції не дає підстави вважати, що він неоднаково застосував положення статті 63 Закону № 107-VI або абзацу другого пункту 4 Порядку (1104-97-п) .

На думку Верховного Суду України, ухвалення різних за змістом рішень суду у подібних правовідносинах стало наслідком неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, які визначають межі повноважень адміністративного суду при перевірці правильності рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Зокрема, у постанові, яка оскаржується, суд касаційної інстанції зазначив, що суб’єкт владних повноважень, обґрунтовуючи правильність свого рішення, має право посилатися в суді також і на ті підстави, які не враховувалися ним при його ухваленні. Разом із цим, в інших судових рішеннях він посилався на те, що суб’єкт владних повноважень не може в якості обґрунтування правомірності свого рішення посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваних рішень.

За правилами чинного КАС (2747-15) Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 цього Кодексу Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому зазначеним Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень у справах адміністративної юрисдикції є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що причиною ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права, а неоднаковість правозастосування положень матеріального права не підтвердилася, то заява ВАТ про перегляд ухвалених у його справі судових рішень не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" відмовити.

постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.