320/2675/21 Про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку під час звільнення з Офісу Генерального прокурора - 08.09.2022 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року (ухвалену у складі судді Василенко Г.Ю.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2022 року (ухвалену у складі колегії суддів - головуючого судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М., Сорочка Є.О.)

І. СУТЬ СПОРУ

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач у справі, скаржник у справі) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач у справі), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час його затримки по день фактичного розрахунку та 100000 гривень моральної шкоди.

ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року адміністративний позов залишено без розгляду.

3. Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що у справах щодо стягнення середнього заробітку за весь час його затримки по день фактичного розрахунку законодавцем визнано строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду чи ні.

4. Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 відповідачем проведено 11 грудня 2020 року, проте до суду з цим позовом позивач звернувся лише 10 березня 2021 року, тобто через три місяці після отримання належних йому при звільненні коштів, відтак позивач звернувся до суду з пропуском встановленого процесуальним законом місячного строку. В той же час, ОСОБА_1 не надано жодного підтвердження щодо наявності поважних підстав пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом.

5. Погодившись з висновками суду першої інстанції, Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 травня 2022 року залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року без змін.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

6. Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій позивач вказує на те, що зазначені рішення не відповідають вимогам процесуального права та прийнятті внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

7. Позивач зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) передбачає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. В той же час процесуальне законодавство передбачає можливість поновлення пропущеного строку у разі його пропуску з поважних причин.

8. ОСОБА_1 вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у нього поважних причин пропуску строку для звернення до суду з адміністративним позовом, з огляду на те, що у відповідний період часу він не міг вчиняти активних дій (ходити) в силу особливості перебігу свого захворювання. Окрім того позивач наголошує на тому, що він змушений був в певний період часу перебувати на самоізоляції за місцем перебування батьків, через підозру можливого інфікування хворобою COVID-19.

9. Скаржник стверджує, що апеляційним судом взагалі проігноровано доводи щодо лікування позивача та пропущення строку звернення до суду першої інстанції із поважних причин, оскільки лікування унеможливлювало в повній мірі реалізувати право на доступ до правосуддя. ОСОБА_1 наголошує на тому, що судами зовсім не враховано, що він змушений повторно звернутися з позовом до суду через ігнорування виконання відповідачем попереднього рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/2449/20.

10. Позивач акцентує увагу на тому, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що позивач є особою з інвалідністю, а для звернення до суду необхідно належним чином підготувати матеріали позовної заяви, для чого потрібно більше ніж два тижні часу.

11. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на те, що спеціальним строком звернення до суду у справах щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивачем пропущено вказаний строк звернення до суду з адміністративним позовом, обґрунтованого клопотання про поновлення строку для звернення до суду з адміністративним позовом не подано, відтак суди попередніх інстанцій правомірно залишили позов без розгляду.

IV ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

13. Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (тут та надалі в редакції чинній на момент звернення до суду з адміністративним позовом).

14. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом.

15. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

16. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Статтею 47 Кодексу законів про працю України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

18. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

19. Згідно з статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

20. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

21. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

22. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними в постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19) за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

23. Як зазначалось, предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні.

24. Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

25. Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

26. У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

27. За правилами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

28. Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

29. Юридично значимі обставини в межах цих правовідносинах є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

30. Судами попередніх інстанції встановлено, що датою, з якої позивач мав би дізнатися про порушення своїх прав, є дата проведення з ним розрахунку - 11 грудня 2020 року. У контексті обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено місячним строком.

31. Враховуючи, що позивач звернувся до суду після остаточного розрахунку з ним 11 грудня 2020 року лише 10 березня 2021 року, то він дійсно пропустив встановлений законом строк звернення до суду з позовом у цій справі.

32. Обґрунтовуючи підстави порушення строків звернення до суду, позивач послався на те що він перебував на стаціонарному лікуванні у різних медичних закладах, в тому числі через захворювання на Covid-19.

33. Відповідно до наданих суду довідок, у період з 09 грудня 2020 року по 29 січня 2021 року ОСОБА_1 знаходився на лікуванні у денному стаціонарі при Чорнобаївській амбулаторії ЦПМСД. У період з 15 лютого 2021 року по 26 лютого 2021 року позивач проходив амбулаторне лікування з приводу респіраторного захворювання гострого бронхіту. У період з 01 квітня 2021 року по 08 квітня 2021 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з приводу Covid-19 у Київській міській клінічній лікарні № 12.

34. Суди попередніх інстанцій залишаючи позов без розгляду вказали на те, що зазначені позивачем обставини пропуску строку, а саме перебування на амбулаторному лікуванні та лікуванні на денному стаціонарі що було, на думку позивача, перешкодою для звернення до суду в місячний строк, неможливо прийняти як поважні, оскільки підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнанні поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений законом процесуальний строк подання позову.

35. Суди наголосили, що лікарем призначено позивачу саме лікування у денному стаціонарі амбулаторії в період з 09 грудня 2020 року по 29 січня 2021 року, та амбулаторне лікування у період з 15 лютого 2021 року по 26 лютого 2021 року, отже стан здоров`я був не критичним, а тому посилання позивача на непереборні обставини через хворобу, є неприйнятними. Відтак, позивачем не надано жодного підтвердження щодо наявності непереборних обставин вжиття позивачем заходів щодо звернення до суду у період з 09 грудня 2020 року по 29 січня 2021 року та з 15 лютого 2021 року по 26 лютого 2021 року. Крім того, позивачем не надано жодних пояснень та доказів про причини не звернення до суду у період між лікуваннями, а саме з 30 січня 2021 року по 14 лютого 2021 року.

36. Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що позивачем не наведено підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними за період з 29 січня 2021 року по 26 лютого 2021 року.

37. В аспекті наведеного вище Верховний Суд вважає за доцільне зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

38.При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

39. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежали виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначеними нормами закону.

40. Зазначений висновок, узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 листопада 2019 року у справі №120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому так і через представника.

41. Суд погоджується з висновків судів попередніх інстанцій щодо неповажності пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом у період між лікуваннями, а саме з 30 січня 2021 року по 14 лютого 2021 року, з огляду на відсутність в матеріалах справах будь-яких документів, які б підтверджували причини пропуску строку у вказаний період.

42. Крім того, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

43. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

44. Щодо посилання позивача на те, що судами зовсім не враховано, що він змушений повторно звернутися з позовом до суду через ігнорування виконання відповідачем попереднього рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/2449/20, Суд наголошує на тому, що у справі №320/2675/21 суди не можуть надавати оцінку рішень у справі №320/2449/20, з`ясовувати їх правомірність та перевіряти їх виконання.

45. Стосовно посилання ОСОБА_1 на те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що позивач є особою з інвалідністю, Суд вказує, що процесуальне законодавство не надає ніяких обмежень чи пріоритетів для осіб з інвалідністю при зверненні до суду з адміністративним позовом (окрім сплати судового збору), а конкретних непереборних обставин пов`язаних з зазначеними позивачем обставинами, не наведено.

46. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

47. Частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

48. Зважаючи на обставини цієї справи у співвідношенні з правовим регулюванням спірних відносин, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій про необхідність залишення позову без розгляду, а також зауважує на ненаведені позивачем обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.

49. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами першої й апеляційної інстанцій фактичних обставин справи.

50. Отже, аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, а отже і наявність передбачених законом підстав для залишення його адміністративного позову без розгляду.

51. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

52. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій ухвалені законні і обґрунтовані рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-

ПОСТАНОВИВ

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2022 року у справі №320/2675/21 - залишити без змін.