140/777/19 Про визнання протиправними та скасування постанов міського голови про накладення штрафу - 08.09.2022 Прийняття

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року (суддя Волдінер Ф.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року (головуючий суддя Глушко І.В., судді Запотічний І.І., Улицький В.З.)

у справі №140/777/19

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Першого заступника Ковельського міського голови Гетьмана Михайла Олександровича, Виконавчого комітету Ковельської міської ради

про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу.

І. РУХ СПРАВИ

1. У травні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Першого заступника Ковельського міського голови Гетьмана М.О., Виконавчого комітету Ковельської міської ради (залучений до участі у розгляді справи згідно з ухвалою суду від 10 січня 2020 року), в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову першого заступника Ковельського міського голови Гетьмана М.О. про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 04 грудня 2018 року № ОМС-ВЛ849/1085/АВ/П/ІП-ФС;

2. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову першого заступника Ковельського міського голови Гетьмана М.О. про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 04 грудня 2018 року №ОМС-ВЛ849/1085/АВ/П/ІП-ФС в частині встановлення порушення ФОП ОСОБА_1 частини 4 статті 115 КЗпП України. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

3. ФОП ОСОБА_1 з вказаними судовими рішеннями не погодилася, тому звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року у справі №140/777/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в цій частині.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що розпорядженням Ковельського міського голови "Про проведення інспекційного відвідування" від 12 листопада 2018 року № 319-р на підставі листа Ковельського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 2018 року за №9556/04-10-20 щодо переліку страхувальників, на підставі звітності за серпень 2018 року, які нараховували заробітну плату застрахованим особам нижче законодавчо встановленого мінімуму в умовах повного відпрацьованого місяця, зобов`язано інспекторів праці виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області Герасимчук Л.Р., Філіпчук Д.В. провести протягом двох робочих днів (з 14 по 15 листопада 2018 року) виїзне інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 . На виконання розпорядження виконавчим комітетом Ковельської міської ради видано направлення № 10 на проведення інспекційного відвідування.

5. За результатами інспекційного відвідування позивача, інспекторами праці Герасимчук Л.Р., Філіпчук Д.В. 15 листопада 2018 року було складено акт інспекційного відвідування №ОМС-ВЛ8491085/АВ, яким встановлено ряд порушень позивачем вимог законодавства про працю, а саме:

1) вимог частин 1, 3 статті 115 КЗпП України: виплата заробітної плати проводиться один раз на місяць, терміни виплати заробітної плати не встановлені нормативно-правовим актом роботодавця; 2) вимог частини 4 статті 115 КЗпП України: заробітна плата працівників за весь час щорічної відпустки виплачувалась пізніше, ніж за три дні до початку відпустки, у виплату заробітної плати, а саме:

-працівнику ОСОБА_4 за наказом від 31 липня 2017 року № 2 відпустка надавалась з 01 серпня 2017 року по 25 серпня 2017 року. Відповідно до книги обліку витрат на заробітну плату та розрахунково-платіжної відомості за №7 заробітна плата за час відпустки була виплачена у серпні 2017 року;

-працівнику ОСОБА_5 за наказом від 31 травня 2017 року № 1 відпустка надавалась з 01 червня 2017 року терміном на 24 календарні дні. Відповідно до книги обліку витрат на заробітну плату та розрахунково-платіжної відомості № 6 заробітна плата за час відпуски була виплачена також разом із заробітною платою у червні 2017 року;

-працівнику ОСОБА_6 за наказом від 31 серпня 2017 року № 3 відпустка надавалася з 01 вересня 2017 року по 24 вересня 2017 року. Відповідно до книги обліку витрат на заробітну плату та розрахунково-платіжної відомості заробітна плата за час відпуски була виплачена також разом із заробітною платою у вересні 2017 року. Протягом 2018 року щорічна відпустка надавалась ОСОБА_6 за наказом від 31 серпня 2018 року № 10 з 01 вересня 2018 року по 24 вересня 2018 року. Відповідно до книги обліку витрат на заробітну плату та розрахунково-платіжних відомостей заробітна плата за час відпуски була виплачена також разом із заробітною платою у вересні 2018 року;

3) вимоги частини 5 статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України "Про оплату праці": не проведено індексацію заробітної плати у 2017 році, а саме працівники ОСОБА_6 та ОСОБА_4 набули права на індексацію заробітної плати з червня 2017 року, працівниця ОСОБА_7 набула права на індексацію заробітної плати з листопада 2017 року;

4) вимоги частини 2 статті 30 Закону України "Про оплату праці" та пункту 1.6 "Інструкції зі статистики кількості працівників", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286 (z1442-05) : відсутній достовірний облік виконуваної роботи, не ведуться табелі обліку робочого часу;

5) пункту 1.6 "Інструкції зі статистики кількості працівників" та "Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58: не ведуться "Особові картки" на кожного працівника, встановленої форми П.2.

6. За наслідками проведеного інспекційного відвідування інспектором праці Герасимчук Л.Р. було видано припис про усунення виявлених порушень від 15 листопада 2018 року №ОМС-ВЛ849/1085/АВ/П, вимогами якого є зобов`язання позивача усунути виявленні порушення до 15 грудня 2018 року.

7. Вказаний припис був оскаржений позивачем в адміністративному порядку шляхом надіслання скарги до Управління Держпраці у Волинській області 26 листопада 2018 року.

8. 21 січня 2019 року позивачем було отримано лист від Управління Держпраці у Волинській області "Про розгляд скарги" від 28 грудня 2018 року за № 3584/09, яким по суті було відмовлено позивачу в задоволенні скарги.

9. 30 січня 2019 року позивачем подано скаргу на припис до Державної служби України з питань праці, за наслідками розгляду якої рішенням Державної служби України з питань праці від 27 лютого 2020 року скасовано пункти 4, 5 припису інспектора праці Виконавчого комітету Ковельської міської ради Герасимчук Л.Р. від 15 листопада 2018 року № ОМС-ВЛ849/1085/АВ/П. Згадане рішення скероване на адресу ФОП ОСОБА_1 листом від 01 березня 2020 року №1779/4/4.3-ДП-19.

10. 22 листопада 2018 року першим заступником Ковельського міського голови Гетьманом М.О. було прийнято рішення про розгляд справи про накладення штрафу № ОМС-ВЛ849/1085/АВ/П/МГ/ІП на підставі Акту інспекційного відвідування від 15 листопада 2018 року №ОМС-ВЛ849/Ю85/АВ та призначено розгляд справи про накладення штрафу на позивача на 04 грудня 2018 року.

11. Розглянувши справу про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами та на підставі акту інспекційного відвідування №ОМС-ВЛ8491085/АВ щодо порушень ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю 04 грудня 2018 року, Першим заступником Ковельського міського голови Гетьманом М.О. винесено:

-постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-ВЛ849/1085/АВ/П/МГ-ФС, якою на позивача за порушення вимог частини 5 статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України "Про оплату праці" щодо непроведення індексації заробітної плати трьом працівникам відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено штраф у розмірі 111690 грн;

-постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-ВЛ849/1085/АВ/П/ІП-ФС, якою на позивача за порушення позивачем вимог частини 1 статті 115 КЗпП України щодо виплати заробітної плати працівникам один раз на місяць, а також вимог частини 4 статті 115 КЗпП України щодо виплати працівникам заробітної плати за час щорічної відпустки пізніше ніж за три дні до початку відпустки відповідно до абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено штраф у розмірі 3723 грн.

12. ФОП ОСОБА_1, вважаючи постанови про накладення штрафу протиправними, звернулася до суду з вимогою про їх скасування.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Частково задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що в діях позивача щодо виплати заробітної плати за час відпустки у строк, встановлений для наступної виплати заробітної плати, відсутні порушення вимог частини 4 статті 115 КЗпП України, враховуючи ту обставину, що працівники позивача просили про надання їм відпустки з наступного дня після підписання відповідних заяв.

При цьому суди дійшли висновку про наявність в діях позивача порушення вимог частини першої статті 115 КЗпП України щодо виплати заробітної плати працівникам один раз на місяць, у зв`язку з чим вважали встановлений постановою №ОМС-ВЛ849/1085/АВ/П/ІП-ФС розмір штрафу 3723 грн (мінімальна заробітна плата) обґрунтованим.

14. Суди попередніх інстанцій відмовили у скасуванні постанови № ОМС-ВЛ849/1085/АВ/П/МГ-ФС з посиланням на встановлення факту наявності в діях позивача порушень частини 5 статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України "Про оплату праці".

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. Заявник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень вказує на пункти 1, 3 частини 4 статті 328 КАС України, оскільки судом першої та апеляційної інстанції, при прийнятті оскаржуваних судових рішень застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 620/517/20. Позивач стверджує про те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України пом`якшена, тому до спірних правовідносин необхідно було застосувати зворотну дію закону в часі.

16. ФОП ОСОБА_1 стверджує, що суди помилково відхилили її доводи про те, що вона у встановлений у приписі строк виконала порушення, пов`язані з індексацією заробітної плати.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

18. Позивач у касаційній скарзі не заперечує стосовно виявлених відповідачем порушень, водночас наголошує на тому, що добровільно виконала припис і виплатила працівникам індексацію за попередній період, а також наполягає на застосуванні зворотної дії Закону в часі через пом`якшення відповідальності за статтею 265 КЗпП України.

19. Як було встановлено судом, позивач не заперечує, що ним не нараховувалась індексація на заробітну плату трьом працівникам з 2017 року. При цьому порушення усунені ФОП ОСОБА_1 в добровільному порядку до моменту виявлення порушення контролюючим органом.

20. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вирішував питання щодо можливості поширення частини 11 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" 5 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V (877-16) ) на правовідносини, які виникають під час здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю.

21. У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №805/430/18-а зазначено про те, що відповідач правомірно не застосував під час прийняття спірного рішення положення частини 11 статті 7 Закону № 877-V, згідно з якими у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

22. У вказаній постанові Суд зробив висновок про те, що згідно з пунктом 29 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (295-2017-п) заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

23. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав за результатами касаційного розгляду справи №805/430/18-а дійшла такого правового висновку, що у період до 14 травня 2019 року (день прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/8917/17) пункт 29 Порядку №295 підлягав застосуванню якщо під час інспекційного відвідування встановлено триваючі на момент початку такої перевірки факти несвоєчасної та не у повному обсязі виплати заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, а тому заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності підлягали вжиттю одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

24. Застосовуючи вказаний підхід до обставин цієї справи, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанції про те, що заходи щодо притягнення до відповідальності - штрафи у сфері порушення законодавства про працю застосовуються незалежно від факту усунення виявлених в ході перевірки порушень та не можуть бути підставою для уникнення застосування контролюючими органами та органами у сфері нагляду зазначених заходів.

25. Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12 грудня 2019 року № 378-IX (378-20) , було внесено ряд змін, зокрема, до статті 265 КЗпП України.

26. Так, частину другу вказаної норми було доповнено двома новими абзацами і, відповідно, абзац четвертий, яким встановлено відповідальність за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, став п`ятим і був викладений у новій редакції, а саме: "недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення".

27. Таким чином, законодавцем було пом`якшено відповідальність за таке порушення.

28. Крім того, статтю 265 КЗпП України було доповнено частиною такого змісту: "У разі виконання припису центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та усунення виявлених порушень, передбачених абзацами четвертим - шостим, дев`ятим частини другої цієї статті, у визначені приписом строки заходи щодо притягнення до відповідальності не застосовуються".

29. Вищевказані зміни набрали чинності 02 лютого 2020 року.

30. Тобто, у зв`язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (322-08) " пом`якшено санкцію, зокрема, передбачену абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

31. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

32. Статтею 51 Цивільного кодексу України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

33. Суд звертає увагу на те, що у межах цієї справи до позивачки застосовані санкції у вигляді штрафу як до суб`єкта підприємницької діяльності, а саме фізичної особи-підприємця.

34. Верховний Суд вже сформував правовий підхід в аналогічних правовідносинах щодо застосування до фізичних осіб-підприємців статті 58 Конституції України.

35. У постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 805/1819/18-а, від 17 лютого 2021 року у справі № 0740/1012/18, від 19 травня 2021 року у справі №2340/4811/18, від 09 липня 2021 року у справі №160/2751/19, від 25 серпня 2021 року у справі № 280/3131/19 та від 18 травня 2022 року у справі № 0940/1235/18 сформовано висновок про те, що на час притягнення до відповідальності за статтею 265 КЗпП позивач мав статус фізичної особи-підприємця, до нього застосовано санкції у вигляді штрафу як до суб`єкта підприємницької діяльності, отже, до позивача як суб`єкта господарювання не застосовуються положення статті 58 Конституції України.

36. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на практику Верховного Суду, висловлену у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 620/517/20, оскільки спір у названій справі стосувався накладення штрафу у межах виконавчого провадження на фізичну особу за заборгованість зі сплати аліментів.

Відмінність суб`єктного складу, предмету спору та обставини справи № 620/517/20 не дозволяє застосувати правові висновки, зроблені по положенням статті 58 Конституції України до обставин справи №140/777/19.

37. У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції розглянули цю справу у відповідності до норм законодавства і ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення.

38. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

39. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

40. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення, то відповідно до статті 139 КАС України - судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 2, 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року у справі №140/777/19 - без змін.