21/486 Про визнання відомостей такими, які є неточними, не відповідають дійсності, принижують ділову репутацію та спростування таких відомостей - 30.01.2008 Прийняття

В липні 2007 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа супермаркетів електронік "Домотехніка" заявлено позов про визнання відомостей такими, які є неточними, не відповідають дійсності, принижують ділову репутацію та спростування таких відомостей, а також про стягнення з відповідача судових витрат.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ЗАТ "Картель", Редакція загальнонаціонального тижневика "Деловая столица" було опубліковано недостовірну (неточну інформацію), яка має негативний характер щодо позивача, що може зашкодити діловій репутації позивача та негативно впливає на престиж фірмового найменування та торгівельної марки позивача, а тому позивач просить зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом здійснення відповідної публікації.

Судом першої інстанції залучено до участі у справі в якості відповідача - ПП "Інформаційне агентство "Інформбюро"

Рішенням Господарського суду м.Києва від 16.11.2007 р. у справі № 21/486 позов задоволено частково. Зобов’язано ЗАТ "Картель", Редакція загальнонаціонального тижневика "Деловая столица" спростувати наступну інформацію, розміщену в статті "Домотехника" под прицелом" в загальнонаціональному тижневику "Деловая сталица", а саме: "про те, що володільцем мережі "Домотехника" є Єгор Подольский"; "про те, що володільці мережі "Домотехніки" Сергій Розанов та Сергій Закревський мають намір продати компанію та найбільш вірогіднішим покупцем стане один з співзасновників фірми "Фокстрот" чи група магазинів "Фокстрот"; "про те, що закриття магазинів мережі "Домотехніка" (відмова від деяких супермаркетів) пов’язано з проведенням масових перевірок контролюючими органами"; шляхом опублікування тексту відповідного спростування в загальнонаціональному тижневику "Деловая столица", який має бути погоджено з директором ТОВ "Домотехніка" Костянтином Теретишником та присуджено до стягнення з ЗАТ "Картель", Редакцією загальнонаціонального тижневика "Деловая столица" на користь ТОВ "Мережа супермаркетів електронік "Домотехніка" 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ЗАТ "Картель", Редакцією загальнонаціонального тижневика "Деловая столица" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 16.11.2007 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач 1, посилається на те, що відомості, розміщенні в статті "Домотехника" под прицелом" в загальнонаціональному тижневику "Деловая столица" є достовірними та як наслідок, не можуть бути визнані такими, що не відповідають дійсності, завдають шкоди честі, гідності, діловій репутації Позивача, та не підлягають спростуванню.

Позивачем та Відповідачем 2 не надано відзиву на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що матеріали публікації отримані ЗАТ "Картель", Редакція загальнонаціонального тижневика "Деловая столица" від ПП "Інформаційне агентство "Інформбюро", що підтверджується, зокрема, наданим відповідачем 1 договором про надання інформаційних матеріалів від 01.02.02р., додатком № 1 до вказаного договору, додатком № 65 до договору № 2 від 01.02.07р., а також актом виконаних робіт № 65 від 30.06.07р.

Відповідно до статті 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників).

Враховуючи положення зазначеного Закону, суд першої інстанції за клопотанням ЗАТ " Картель", Редакція загальнонаціонального тижневика "Деловая столица" залучив до участі у справі спочатку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а згодом в якості іншого відповідача ПП "Інформаційне агентство "Інформбюро".

Статтею 33 Закону України "Про інформаційні агентства" визначено, що громадяни, юридичні особи, державні органи і органи місцевого самоврядування, а також їх уповноважені представники мають право вимагати від інформаційного агентства спростування розповсюджених про них відомостей, що не відповідають дійсності, принижують їх честь та гідність. Спростування здійснюється інформаційним агентством, яке розповсюдило таку інформацію. Інформація, що не відповідає дійсності, має бути спростована як інформаційним агентством, так і розповсюджувачем цієї інформації. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди за розповсюдження інформації, що спростовується, здійснюється у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про інформаційні агентства" розповсюджувачем продукції інформаційного агентства може бути як саме агентство, так і суб'єкт підприємництва - власник (користувач) засобу комунікації, через який він розповсюджує продукцію інформаційного агентства в порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та укладеною між ними угодою.

Як вбачається з вищевикладеного, відповідач-1 в даному випадку виступив як розповсюджувач продукції агентства, а саме розповсюдив статтю "Домотехника" под прицелом", а отже він також має спростовувати відомості, що не відповідають дійсності та також є належним відповідачем у справі.

Оскільки позовні вимоги заявлені позивачем саме до відповідача-1, то суд не має права вийти за межі позовних вимог без заяви сторін у справі, та розглядає позовні вимоги, заявлені саме до відповідача-1.

Відповідно до ст. 34 Господарського Кодексу України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Згідно з абз. 2 пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду УРСР від 28.09.1990 за № 7 (v0007700-90) "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій", під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній людині.

З абзацу 5 п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду УРСР від 28.09.1990р. за № 7 (v0007700-90) ,випливає, що до відомостей, що ганьблять особу, слід відносити ті з них, які принижують честь, гідність і ділову репутацію громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

При цьому, у відповідності до ст. 277 Цивільного кодексу України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Відповідно до пункту 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007р. за № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію" (v_184600-07) за змістом приписів статті 91 ЦК право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця). Право юридичних осіб, державних органів і органів місцевого самоврядування на спростування недостовірної інформації передбачено приписами статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та статті 33 Закону України "Про інформаційні агентства".

Відповідачі у справі зазначають, що достовірність даних про проведення перевірок супермаркетів мережі "Домотехніка" контролюючими органами підтверджується самим позивачем, шляхом підтвердження такої інформації директором позивача К. Теретишника в телефонній розмові, аудіо запис якої надано до суду в якості доказу, в якій пан Теретишник зазначив, що магазини були зачинені для усунення недоліків з пожарної безпеки. Крім того, посадова особа позивача — К. Теретишник підтвердила той факт, що кожний магазин є окремою юридичною особою, яка входить до мережі "Домотехніка".

Колегією встановлено, що в статті "Домотехника" под прицелом" дійсно наводяться цитати пана К. Теретишника про те, що рішення про закриття магазинів було прийнято керівництвом компанії для усунення недоліків з пожарної безпеки. При цьому, як зазначила посадова особа позивача, рішення про усунення недоліків та про закриття магазинів прийняло саме керівництво компанії, та це не було наслідком виявлення недоліків та закриття магазинів для усунення виявлених недоліків контролюючими органами.

Отже, твердження про те, що "причиною ситуації, що склалась (закриття магазинів) є одночасні перевірки супермаркетів контролюючими органами з посиланням на твердження "злих язиків" не доведено відповідачами як достовірне, оскільки відповідачами не доведено причинного зв'язку між закриттям магазинів та проведенням перевірок контролюючими органами.

Тому дана інформація не підпадає під оціночні судження, оскільки в статті прямо вказується на причинний зв'язок між перевірками контролюючих органів та закриттям магазинів та вказується на той факт, що такі перевірки були проведені не випадково.

Отже, оцінюючи, викладені у статті "Домотехника" под прицелом" відомості в їх сукупності та оцінюючи ці відомості у контексті всієї статті, колегія суддів вважає, що відомості у їх сукупності, а саме про невипадковість та масовість проведених перевірок та причинний зв'язок між проведеними перевірками та закриттям магазинів мають негативний характер та формують думку про те, що мережа супермаркетів "Домотехніка" не здатна нормально функціонувати.

Крім того, як визнає сам відповідач ним було допущено неточність стосовно складу власників мережі супермаркетів "Домотехника", а саме зазначено, що Єгор Подольский є власником мережі супермаркетів "Домотехника", коли насправді він ним не є, а отже дана інформація є недостовірною.

Так само недостовірно відповідачі стверджують, що власники мережі супермаркетів "Домотехники" мають намір ЇЇ продати.

При цьому даний факт висловлено у статті не як припущення, а як твердження. Так, в статті "Домотехника под прицелом" зазначено: "Еще одной версией столь пристального внимания контролирующих органов ритейлоры называют желание некоторых бизнесменов сбить стоимость сети, которую ее нынешние владельцы Сергей Закревский, Сергей Розанов и Егор Подольский намерены продать". Отже, припущення висловлювалось щодо підстав перевірки контролюючих органів, а не щодо намірів продати компанію, а відомості щодо продажу компанії є недостовірними. Оскільки твердження щодо намірів продати компанію є недостовірними, то і недостовірним є твердження про те, що найбільш вірогідним покупцем компанії може стати група компаній "Фокстрот".

Посилання відповідачів на те, що факт наміру продажу мережі супермаркетів "Домотехніка" підтверджено пресс-секретарем мережі магазинів "Ельдорадо" Валерією Толочиною в телефонній розмові, аудіо запис якої надано у якості доказу, колегія суддів вважає таким, що не доводить дійсність викладеної інформації. Пресс-секретар мережі магазинів "Ельдорадо" не є посадовою особою позивача та не може знати про наміри керівництва компанії мережі магазинів "Домотехніка" продати компанію. Крім того, факт звернення з пропозицією до мережі магазинів "Ельдорадо" також не доведено, оскільки пресс-секретар не є тією посадовою особою, до якої може бути зроблено пропозицію про придбання магазинів, так само інших доказів щодо пропозиції продажу (зокрема і документальних) суду не надано.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх переконань. Аналізуючи отриману інформацію, тобто факти, які вже мали місце (причому це може бути інформація як від позивача, так і від третіх осіб), журналіст вправі зробити самостійну оцінку отриманої інформації і оприлюднити таку оцінку.

Відповідно до ст. 471 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Колегія суддів погоджується з твердженням відповідачів про те, що вислови щодо приблизних збитків від простою магазинів півдня є оціночними судженнями журналіста з огляду на застосовані мовні конструкції, посиланням на подібні магазини та фразеологічні вирази "за словами інших учасників ринку", "враховуючи те" і тому подібне.

Щодо твердження відповідача про те, що кожен з магазинів є окремою юридичною особою мережі магазинів колегія суддів вважає, що воно не носить негативної інформації та є достовірним, так само є достовірним і факт закриття двох з магазинів, що підтверджено уповноваженою посадовою особою позивача К. Теретишником, який зазначив, що вони були закриті із-за високої орендної плати та відсутністю паркування та в зв'язку з безпосередньою близькістю іншого магазину мережі "Домотехніка", а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав на інтересів серед іншого є припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

В силу ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства належать, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду, яким частково задоволені позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.