9/245-07-7552 Про зобов'язання звільнити земельну ділянку - 24.01.2008 Прийняття

11.09.2007р. Троїцьке споживче товариство Біляївської райспоживспілки (далі - Троїцьке споживче товариство) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом, в якому, з урахуванням уточнень та доповнень, просило:

- стягнути з відповідачів збитки, у вигляді неотриманої вигоди, у загальній сумі 100.000,00 грн., зокрема : з ПП ФО ОСОБА_3- 1.000,00 грн.; з ПП ФО ОСОБА_1 - 11.240,00 грн.;з ПП ФО ОСОБА_2 - 87.760,00 грн.;

- зобов'язати відповідачів звільнити територію ринку від торгових павільйонів та магазинів ПП ОСОБА_3 площею 20 кв.м. і 12 кв.м.; ПП ОСОБА_1 площею 36 кв.м., ПП ОСОБА_2 площею 40 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані із посиланням на те, що на території ринку, яка на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №004023 від 27.04.1999р. знаходиться у користуванні Троїцького споживчого товариства, знаходяться металеві павільйони, в яких відповідачі здійснюють торгівлю без згоди позивача, не сплачуючи плату за надані торговельні місця на ринку.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.12.2007р. (суддя Бакланова Н.В.) позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ПП ФО ОСОБА_1 та ПП ФО ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ПП ФО ОСОБА_1 та ПП ФО ОСОБА_2 стверджують про відсутність у позивача права постійного користування земельною ділянкою, на якій розташовані павільйони, від яких просить звільнити площу ринку позивач, недоведеність факту створення позивачем ринку, а також недоведеність фактів належності зазначених вище об'єктів торгівлі відповідачам. Також, апелянти вважають, що відповідач не має права стягувати орендну плату за користування земельними ділянками на яких розташовані торгівельні павільйони, оскільки він не є власником цих земельних ділянок.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на суперечливість обставин, викладених в апеляційній скарзі та відсутність підстав, для скасування рішення господарського суду першої інстанції, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення господарського суду Одеської області від 07.12.2007р. залишити без змін.

Представником ПП ОСОБА_2 заявлено клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги з посиланням на те, що в даний момент прокуратурою Біляївського району проводиться перевірка, в порядку ст. 97 КПК України, заяви ОСОБА_6, щодо документів, виданих Троїцької сільрадою, що є наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що подані сторонами по справі документи є недостатніми для вирішення спору, апеляційний господарський суд дослідив у судовому засіданні представлені учасниками процесу генеральний план ринку Троїцького радгоспрабкопу в с. Троїцьке Біляївського району Одеської області, генеральний план забудови території торгового павільйону Фермерського господарства "ОСОБА_2" на ринку в с. Троїцьке Біляївського району Одеської області, виписку з розпорядження голови Біляївської райпотребспілки №13 від 23.04.1999р. "Про затвердження розмірів оплати послуг, наданих на ринку" та лист в.о. голови Троїцької сільської ради №481 від 20.12.2007р. Вказані документи залучені апеляційним господарським судом до матеріалів справи.

Разом з тим, апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, виходячи з того, що наявні в матеріалах справи та додатково надані, на вимогу суду, документи є достатніми для вирішення спору по суті, а проведення перевірки органами прокуратури, в даному випадку, не свідчить про наявність визначених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників судового процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та додатково залучені до справи документи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне:

У відповідності зі ст. ст. 125- 126 Земельного Кодексу України, документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою є державний акт.

Рішенням сесії Троїцької сільської Ради № 03 від 10.04.1997р. за Троїцьким радгоспрабкооп, який в подальшому було перейменовано у Троїцьке споживче товариство Біляївської райспоживспілки закріплено земельну ділянку в селі Троїцьке Біляївського району Одеської області.

20 серпня 1998р. на зазначену земельну ділянку позивачеві виданий державний акт на право постійного користування землею, площею 0,685 Га серія ІІ -ОД №004023, для розміщення об'єктів, господарських будівель, споруд складів, необхідної для здійснення господарської діяльності.

Вказаний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку не скасований і орган самоврядування, на який відповідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України покладено повноваження щодо розпорядження землями громад, не заперечує дійсність зазначеного державного акту та правомірність користування позивачем відповідною земельною ділянкою.

Відтак позивач є належним користувачем земельної ділянки в селі Троїцьке Біляївського району Одеської області.

До складу земельної ділянки, що знаходиться в користуванні позивача входить ринкова площа с. Троїцьке що підтверджується листами начальника відділу земельних ресурсів та в.о. голови Троїцької сільради, а також копією генерального плану ринку в с. Троїцьке Біляївського району Одеської області.

29 березня 1999р. правління Троїцького радгоспрабкоопу, правонаступником якого є позивач, прийняло рішення про відкриття на зазначеній земельній ділянці ринку. 23 квітня 1999 року розпорядженням позивача №3 встановлено розпочати роботу ринку 29 квітня 1999 року, при цьому зазначено, що розмір ринкового збору, затверджений рішенням сесії Троїцької сільради №35-ХХІІ від 28.12.1998р., а сплата послуг затверджена Правлінням Біляївської райспоживспілки №13 від 23.04.1999р. Отже, Біляївська райспоживспілка -організація якій підпорядковується позивач, своїм розпорядженням № 13 затвердила прейскурант цін за надання позивачем послуг. В подальшому, позивачем були укладені договори з фізичними та юридичними особами на оренду торгової площі, необхідної для заняття торгової діяльності, що належить позивачу.

Вказані договори за своєю правовою суттю не є тотожними договорам оренди або суборенди земельних ділянок, оскільки предметом цих договорів є надання суб'єктом підприємницької діяльності торговельної площі на ринку, функціонування якого забезпечує позивач. Земельна ділянка, за такими договорами, суб'єкту підприємницькому діяльності не передається, а оплата за оренду торгової площі фактично є оплатою послуг позивача, наданий у зв'язку із організацією належного функціонування ринку.

Таким чином, ствердження апелянтів про відсутність підстав для стягнення позивачем орендної плати за землю є помилковим, а тому не приймається до уваги апеляційним господарським судом.

Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Позивач користується земельною ділянкою на законних підставах, так само, як і є законним розташування на цій земельній ділянці ринку, що підтверджується рішенням господарського суду Одеської області по справі №17-6-33/02-2375 від 29.05.2002р. (суддя Петров В.С.) та рішенням Біляївського районного суду від 20.02.2002р., яким було залишено без задоволення заяву прокурора Біляївської міжрайпрокуратури про скасування рішення позивача №3 від 29.03.1999р., яким регламентувалось створення ринку позивачем на земельній ділянці, виділеній позивачу в постійне користування, довідками про зарахування позивачем до місцевого бюджету грошових коштів у вигляді ринкового збору отриманого від осіб, які торгують на ринку.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд відхиляє посилання апелянтів на неправомірність використання позивачем земельної ділянки на якій розташований ринок в с. Троїцьке Біляївського району Одеської області та здійснення позивачем на вказаний земельній ділянці діяльності, пов'язаної із функціонуванням ринку.

Виходячи з наявних у справі документів суд першої інстанції правомірно дійшов висновку стосовно того, що саме відповідачі по справі останні три роки, за які заявлене позивачем стягнення збитків, здійснювали господарську діяльність у відповідних торгових павільйонах на земельній ділянці, яка використовується позивачем для організації торгівлі на ринку.

Дані факти підтверджуються: довідкою Троїцької сільської ради №1573 від 26.07.2006р., листом Троїцької сільської ради від 16.11.2007р., лист прокурора Біляївського району №1933 к/07 від 23.10.2007р., довідкою Троїцької сільської ради №1932 від 19.07.2007р., листом Біляївського райвідділу земельних ресурсів від 11.10.2006р., довідкою фінансового управління Біляївської райдержадміністрації від 29.07.2006р., довідками ДПІ у Біляївському районі №8759/9/23 від 13.06.2006р. та № 10769/9/23 від 17.07.2006р.

Водночас, відповідачами не надано належних доказів правомірності використання земельних ділянок, на яких розташовані торгівельні павільйони, в яких вони здійснюють господарську діяльність.

З огляду на викладене та виходячи з відсутності по справі відповідних свідоцтв або інших належним чином оформлених правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності інших осіб на торгові павільйони, в яких здійснюють торгівельну діяльність, апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи апелянтів, про те, що вони не є власниками зазначених торгових павільйонів.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Позивач надав розрахунок упущеної вигоди, спираючись на Розпорядження Біляївської РСС (цій організації підпорядкований позивач) №13 від 23.04.1999р., втім у наданому позивачем розрахунку вказано, що ставка оплати за надання торгівельної площі на ринку для торгівлі пром. товарами для фізичних осіб (п.7) складає 2,00 грн. за 1 кв.м в місяць.

В зв'язку з тим, що в матеріалах справи наявні декілька редакцій зазначеного розпорядження, апеляційний господарський суду оглянув у судовому засіданні оригінал витягу з нього, з якого вбачається, що ставка для торгівлі пром. товарами для фізичних осіб (п.7) складає 2,00 грн. за 1 кв.м в день.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що торгівельні об'єкти, в яких здійснюють господарську діяльність відповідачі є павільйонами і знаходяться на території ринку, належному позивачеві цілодобово та виходячи з того, що фактичні розрахунки упущеної вигоди здійснені позивачем саме виходячи із розмірів ставки за надання торгового місця для торгівлі пром. товарами для фізичних осіб 2,00 грн. за 1 кв.м в день, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правильно визначений розмір упущеної вигоди позивача в межах заявлених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Згідно ст. 20 ГК України, ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України, встановлені певні способи захисту прав та інтересів, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав та законних інтересів.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування земельною ділянкою і, з приведенням земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, що здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. При цьому, зазначені заходи повернення самовільно зайнятих земельних ділянок згідно ч. 3 ст. 212 Земельного кодексу України проводяться за рішенням суду.

Виходячи з наведеного місцевий господарський суду правомірно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про зобов'язання відповідачів звільнити земельну ділянку, яка належить позивачеві на праві користування.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 85, 99, 101- 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

Рішення господарського суду Одеської області від 07.12.2007р. - залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватних підприємців фізичних-осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2 - без задоволення.