Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом акціонерного товариства закритого типу "Торговий дом Астрон" (далі – Товариство) до Східної митниці Державної митної служби України (далі – Митниця) про визнання недійсними податкових повідомлень,

У липні 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень Митниці від 3 липня 2008 року № 17 та № 18, якими йому визначено 721 464 грн 54 коп. податкового зобов'язання зі сплати мита та 144 292 грн 94 коп. – з податку на додану вартість.

На обґрунтування позову Товариство зазначило зокрема, що: за змістом підпункту "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181-III (2181-14) ) митні органи не наділені правом проводити камеральні перевірки; митне оформлення імпортованих автомобілів за кодом Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТЗЕД) 8704 10 11 90 (ставка мита 1 %) воно здійснювало за посередництвом митного брокера, тобто, вантажно-митні декларації, заповнені останнім, у розумінні статті 179 Митного кодексу України (далі – МК), перевірені та підтверджені Митницею; висновок відповідача про те, що імпортований позивачем товар повинен класифікуватися за кодом УКТЗЕД 8704 23 91 00 ґрунтується на роз'ясненні Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи Державної митної служби України від 6 лютого 2008 року, яке не поширюється на відносини щодо митного оформлення товару у 2007 році.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 1 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року, позов задовольнив.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення прийняті законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин.

Вищий адміністративний суд України постановою від 7 жовтня 2010 року ці судові рішення скасував, у задоволенні позову відмовив.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, касаційний суд послався на те, що ними винесені незаконні та необґрунтовані рішення, постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство просить скасувати постанову касаційного суду та направити справу на новий розгляд до цього суду.

На обґрунтування зазначеного заявник додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 вересня та 17 листопада 2009 року, 1 червня 2010 року, в яких, на його думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статті 86, 313 МК та підпункт "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Пунктом 35 статті 1 МК визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України – це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, пов’язаних відповідно до пункту 19 тієї самої статті зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

За змістом пункту 10.3 статті 10 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов’язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом (2181-14) .

За змістом статті 313 МК класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД, є виключною компетенцією митних органів.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема, з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III, дія якого не поширюється на митні органи.

Отже, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми матеріального права.

З урахуванням наведеного постанова касаційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Верховний Суд України

Заяву акціонерного товариства закритого типу "Торговий дом Астрон" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.