Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Новоград-Волинський м’ясокомбінат" (далі – ВАТ) до Житомирської митниці Державної митної служби України (далі – Митниця) про визнання протиправним податкового повідомлення,

У жовтні 2005 року ВАТ звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом про визнання протиправним податкового повідомлення від 19 вересня 2005 року № 5, яким йому визначено податкове зобов’язання за платежем 020-мито на товари, що були ввезені на митну територію України в період з 20 січня 2005 року по 31 березня 2005 року, на суму 9 388 525грн 57 коп.

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що він здійснює свою діяльність на території пріоритетного розвитку відповідно до Закону України від 3 грудня 1999 року № 1276-XIV "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області" (1276-14) (далі – Закон № 1276-XIV (1276-14) ) на підставі інвестиційного проекту "Модернізація виробництва ковбасних та консервних виробів" та договору про його реалізацію від 16 травня 2002 року, укладеного з виконавчим комітетом Новоград-Волинської міської ради. Для забезпечення цього проекту ВАТ здійснює закупівлю імпортної м’ясної сировини від іноземних постачальників. Митниця всупереч вимогам чинного законодавства, яке надавало позивачу право пільгового (безмитного) ввезення на територію України м’ясної сировини, зокрема Закону № 1276-XIV (1276-14) , прийняла оскаржуване повідомлення.

Господарський суд Житомирської області постановою від 28 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2009 року позовні вимоги ВАТ задоволено.

Вищий адміністративний суд України постановою від 19 травня 2010 року зазначені судові рішення скасував і ухвалив нове – про відмову в задоволенні позову.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення Митниця зазначила положення законів України від 5 лютого 1992 року № 2097-ХІІ "Про єдиний митний тариф" (2097-12) , від 24 грудня 2002 року № 347-ІV "Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування підакцизних та деяких інших товарів" (347-15) (далі – Закон № 347-ІV (347-15) ), акт камеральної перевірки Митницею вантажних митних декларацій, оформлених ВАТ протягом зазначеного періоду, підпункт "в" пункту. 4.2.2 статті 4 та підпункт 5.2.1 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи протиправним податкове повідомлення, суди мотивували своє рішення тим, що на ВАТ не може поширюватись дія Закону № 347-ІV (347-15) , оскільки ним не було встановлено чи скасовано податкові пільги щодо ввізного мита, а лише встановлено особливості функціонування вільних та інших спеціальних зон, які мають економічний режим відмінний від загального. Також рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять посилання на те, що на підставі Закону № 1276-XIV (1276-14) позивачу при реалізації інвестиційного проекту були надані пільги щодо сплати ввізного мита, які були скасовані Законом № 347-ІV (347-15) , тому Митниця не вправі була нараховувати ввізне мито на імпортовану позивачем м’ясну сировину.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та приймаючи у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не взяли до уваги положення ч. 2 ст. 3 Закону № 1276-XIV (в редакції від 3 грудня 1999 року, чинній на час ввезення на митну територію сировини), якою встановлено, що пільга щодо звільнення від сплати ввізного мита на період реалізації затверджених у встановленому порядку інвестиційних проектів не застосовується при ввезенні на митну територію України підакцизних товарів.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, позивач звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування касаційними судами Закону № 1276-XIV (1276-14) та Закону 347-ІV (347-15) у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви він додав копію постанови Верховного Суду України від 15 січня 2008 року та постанову Вищого господарського суду України від 4 березня 2010 року.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Верховний Суд України не є судом касаційної інстанції і посилання на його рішення як на підставу для перегляду судових рішень в адміністративних справах з мотивів неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 237 КАС.

У постанові Вищого господарського суду України від 4 березня 2010 року, на яку посилається позивач як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, зазначено, що згідно з висновками, викладеними у пункті 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дію нормативно-правового акту в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Аналіз наведених судових рішень не дає підстави вважати, що судами було неоднаково застосовано положення Закону № 1276-XIV (1276-14) та Закону № 347-ІV (347-15) .

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у задоволенні заяви ВАТ слід відмовити.

Керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви відкритого акціонерного товариства "Новоград-Волинський м’ясокомбінат" про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2010 року відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.