640/26290/20 Про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні особи з органів юстиції - 02.09.2022 Прийняття

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області Прилуцької Марини Олександрівни (далі - відповідач-1), Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач-2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат при звільненні ОСОБА_1 ;

- стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати при звільненні у розмірі 91 676 гривень 04 копійки.

2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що наказом Міністерства юстиції України від 26.12.2019 № 4375/к позивача звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області 17.02.2020. Позивач зазначає, що при звільненні йому не виплачено всіх сум, що повинні були бути виплачені в день звільнення. Повний розрахунок по заробітній платі здійснено лише 23.03.2020, що є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплат при звільненні з 18.02.2020 по 23.03.2020.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат при звільненні ОСОБА_1 за період з 18.02.2020 по 23.03.2020. Стягнуто з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91 679 гривень 04 копійки.

4. При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення позивача, а з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України, а тому у відповідача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України виникає обов`язок по виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021 апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат при звільненні ОСОБА_1 за період з 18.02.2020 по 23.03.2020. Стягнуто з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91 679 гривень 04 копійки.

6. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для його скасування, оскільки суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі відповідач-2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач-2 вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач-2 зазначає, що при винесенні оскаржуваних судових рішень не було ураховано висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, викладені у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20; щодо застосування частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", викладені у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

8. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач-2 наголошує про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позиція інших учасників справи

9. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого відповідно до положень частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

10. Ухвалою Верховного Суду від 11.10.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

11. Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2022 адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

12. На підставі наказу Міністерства юстиції України від 27.04.2016 № 2190/к ОСОБА_1 28.04.2016 призначено на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області.

13. На підставі наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2019 № 4375/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області 17.02.2020 відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Київській області, з припиненням державної служби.

14. Відповідно до довідки-виписки банку АТ КБ "Приватбанк" по особовому рахунку/картці станом на 18.09.2020 повний розрахунок по заробітній платі здійснено лише 23.03.2020.

15. Вважаючи бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо не проведення повного та належного розрахунку при звільненні, 27.10.2020 позивач звернувся з позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

16. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

17. За статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

18. Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

19. За змістом частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

21. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

22. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

23. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача звільнено 17.02.2020, остаточний розрахунок з позивачем відповідачем проведено 23.03.2020.

25. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, проте у той же час Верховний Суд зазначає, що законодавством встановлено обмеження права особи на звернення до суду з таким адміністративним позовом певним строком.

26. З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду із цим позовом 27.10.2020.

27. Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки..

28. За змістом частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

29. У Рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

30. Верховний Суд акцентує увагу, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , як норм спеціального процесуального закону.

31. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17.

32. Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

33. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

34. Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

35. Отже, Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

36. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

37. Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:

Установлений у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (322-08) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах положень статті 233 Кодексу законів про працю України.

38. Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).

39. Враховуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу здійсненого повного розрахунку (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

40. Верховний Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

41. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

42. При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

43. Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.

44. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

45. З матеріалів справи встановлено, що позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду не заявлялось. Відповідачем про пропуск позивачем строку звернення до суду наголошувалось в суді першої та апеляційної інстанцій. Судом першої інстанції під час перевірки позовної заяви на відповідність її вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) не було дотримано пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду в матеріалах справи відсутня, відповідно, поважність причин пропуску строку звернення з позовом судом не проаналізовано і не досліджено. Водночас, суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та виходив з недоведеності відповідачем доказів, що позивача було належним чином та своєчасно повідомлено про належні до виплати суми та дату здійснення таких виплат.

46. Таким чином, оскільки при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанції були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, а саме: поважність причин пропущення строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом, що має значення для правильного вирішення справи, зазначені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

48. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

49. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення

Висновки щодо розподілу судових витрат

50. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.