Верховний Суд України у складі:

при секретарі судового засідання Любченко С.М.,

за участю представників:

відповідача – Східної митниці Державної митної служби України – Писанки А.М,

Державної митної служби України – Зудінова О.О., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства "Виробниче об’єднання "Конті" (далі ? Товариство) до Східної митниці Державної митної служби України (далі ? Митниця), Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області (далі – Головне управління) про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправним рішення та його скасування, зобов’язання вчинити дії,

У липні 2008 року Товариство звернулося до суду із зазначеним позовом. На обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що Митниця при вирішенні питань розмитнення у липні 2008 року належного позивачу імпортованого товару, не погодившись із його задекларованою вартістю, визначила її самостійно у порядку та у спосіб, який Товариство вважає протиправним. Оскільки позивач був вимушений сплатити визначену відповідачем у такий спосіб митну вартість імпортованого товару, він поніс зайві матеріальні втрати у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у сумі 15 331 грн 79 коп. Саме цю суму, яка надійшла до Державного бюджету України (далі – держбюджет), Товариство і просило зобов’язати повернути йому іншого відповідача – Головне управління.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 21 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2008 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 13 лютого 2009 року про виправлення арифметичної помилки, позов задовольнив частково: визнав недійсними картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товару і транспортних засобів через митний кордон України від 4 липня 2008 року № 700000005/8/020310 та рішення Митниці про визначення митної вартості товарів до вантажної митної декларації від 2 липня 2008 року № 700000005/8/006435; зобов’язав Головне управління повернути Товариству з держбюджету надмірно сплачену суму у розмірі 15 331 грн 79 коп. У решті позову відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди першої та апеляційної інстанцій виходили насамперед з того, що митна вартість товару – какао тертого для кондитерської промисловості – в декларації митної вартості декларантом була визначена правильно, за відповідним договором та специфікаціями до нього. Декларант надав усі необхідні документи, що підтверджують таку вартість. Наявність підстав для застосування резервного методу визначення митної вартості товару, як і обґрунтованість здійсненого коригування його вартості, митним органом не доведена.

Справа касаційним судом розглядалась неодноразово.

Так, останньою ухвалою (rs11137097) від 1 вересня 2010 року Вищий адміністративний суд України рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), Митниця просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції від 1 вересня 2010 року та направити справу на новий касаційний розгляд. На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2008 року та від 22 червня 2010 року.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, заслухавши пояснення представника Митниці та Державної митної служби України, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 265 Митного кодексу України (далі – МК) митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов’язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" (339-2008-п) та від 20 грудня 2006 року № 1766 "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" (1766-2006-п) дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов’язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

За таких обставин касаційний суд дійшов правильного висновку про протиправність рішення Митниці щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п’яти, як це встановлено частиною 5 статті 266 МК, та без обґрунтування неможливості їх застосування.

Отже, касаційний суд при вирішенні питання щодо правомірності оскаржуваного рішення митного органу норми матеріального права застосував правильно.

Заява Митниці також містить посилання на неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права при вирішення справи в частині вимог про повернення позивачу з держбюджету суми надмірно сплаченого податку на додану вартість. Проте доводи на обґрунтування зазначеного фактично зводяться до неоднакового застосування норм процесуального права, зокрема вимог статті 220 КАС щодо обов’язку касаційного суду перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі.

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах, як установлено пунктом 1 частини 1 статті 237 КАС, є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

З урахуванням наведеного та керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви Східної митниці Державної митної служби України відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.