812/642/16 Про заміну боржника у виконавчому проваджені - 01.09.2022 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року (головуючий суддя Міронова Г.М., судді: Геращенко І.В., Казначеєв Е.Г.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Луганськтепловоз" (далі - Товариство, ПАТ "Луганськтепловоз", позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі - Інспекція, відповідач), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області (далі - ГУ ДКСУ у Луганській області), в якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просило визнати протиправною бездіяльність податкового органу, що втілилася у ненаданні до ГУ ДКСУ у Луганській області висновку про відшкодування ПАТ "Луганськтепловоз" податку на додану вартість за березень 2014 року на суму 38 058 235,00 грн., та зобов`язати податковий орган у п`ятиденний строк з дня набрання рішення законної сили подати ГУ ДКСУ у Луганській області висновок із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з ПДВ за березень 2014 року на суму 38 058 235,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Інспекції щодо неподання протягом п`яти днів органу державної казначейської служби висновку про суми відшкодування податку на додану вартість із зазначенням підтвердженої суми бюджетного відшкодування за березень 2014 року щодо ПАТ "Луганськтепловоз"; зобов`язано Інспекцію у п`ятиденний строк з дня набрання чинності судовим рішенням подати до ГУ ДКСУ у Луганській області висновок про суми відшкодування податку на додану вартість ПАТ "Луганськтепловоз" за податковою декларацією з податку на додану вартість за березень 2014 року у сумі 38 058 235,00 грн.; стягнуто з Інспекції за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати у сумі 2 756,00 грн.

28 грудня 2016 року Луганським окружним адміністративним судом видано у даній справі 2 виконавчих листи.

Ухвалами Луганського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року та від 20 червня 2017 року задоволено заяви Товариства про заміну сторін виконавчих проваджень й замінено Інспекцію на її правонаступника - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс).

В подальшому, 19 вересня 2018 року Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві відкрито виконавче провадження №57233902 за виконавчим листом №812/642/16 від 28 грудня 2016 року про зобов`язання податкового органу подати до ГУ ДКСУ у Луганській області висновок про суми відшкодування ПДВ за березень 2014 року у розмірі 38 058 235,00 грн.

01 жовтня 2018 року Офіс звернувся до суду першої інстанції із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, в обґрунтування якої зазначав, що до 01 січня 2018 року ПАТ "Луганськтепловоз" перебувало на обліку в Харківському управлінні Офісу, проте відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 26 вересня 2017 року №632 "Про затвердження Реєстру великих платників податків на 2018 рік" (з урахуванням змін, внесених наказом Державної фіскальної служби України від 29 грудня 2017 року №884) платника податків ПАТ "Луганськтепловоз" не включено до Реєстру великих платників податків на 2018 рік та з 01 січня 2018 року переведено на облік до Державної податкової служби у м.Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області, до якої і було направлено його облікову справу; відтак, оскільки Товариство перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м.Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області, то обов`язок подавати та готувати висновки до казначейського органу покладається на Головне управління ДФС у Луганській області; за наведеного, Офіс не має можливості виконати судове рішення у даній справі, а відтак просить замінити боржника у виконавчому провадженні №57233902 з Офісу на Головне управління ДФС у Луганській області.

Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 жовтня 2018 року у задоволенні зазначеної заяви відмовив у зв`язку з відсутністю правових підстав для цього, оскільки дійшов переконання, що ПАТ "Луганськтепловоз" мало право на відшкодування заявлених сум, строк відшкодування яких спливав до кінця бюджетного періоду 2018 року, й продовжує перебувати на обліку в Офісі з ознакою "за неосновним місцем обліку", тому саме Офіс здійснює адміністрування процедури повернення суми бюджетного відшкодування, визначеної в рамках розгляду справи №812/642/16.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 06 березня 2019 року ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року скасував; заяву Офісу про заміну сторони виконавчого провадження в порядку статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) задовольнив: замінив сторону у виконавчому провадженні №57233902 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Луганським окружним адміністративним судом 28 грудня 2016 року, а саме: боржника - Офіс на Головне управління ДФС у Луганській області.

Приймаючи таке рішення, апеляційний суд прийшов до висновку, що за обставин даної справи та з огляду на положення податкового законодавства, Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , Положення про Головне управління ДФС у Луганській області, затвердженого наказом ДФС від 31 липня 2017 року №503, слід вважати, що у ній відбулось публічне правонаступництво (повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції) Головним управлінням ДФС у Луганській області функцій Офісу.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління ДФС у Луганській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В касаційній скарзі, зокрема, зазначало, що відповідно до пункту 10.14 розділу Х Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588, після зняття платника податків з основного місця обліку в контролюючому органі за попереднім місцезнаходженням платник податків продовжує перебувати на обліку в такому органі з ознакою обліку "за неосновним місцем обліку", а контролюючий орган стосовно платника податків продовжує адмініструвати податки, збори у частині завершення процедур такого адміністрування; разом з тим, обґрунтовуючи заяву про заміну сторони виконавчого провадження, Офіс посилався лише на те, що з 01 січня 2018 року ПАТ "Луганськтепловоз" не перебуває у нього на обліку, а тому він не має можливості скласти та передати до казначейського органу відповідний висновок, проте не надав жодних доказів в підтвердження таких своїх аргументів.

Товариство та Офіс в письмових відзивах на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечили, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду попередньої інстанції, яке вони просили залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII (1404-19) ) зазначено, що виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 15 Закону №1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 15 Закону №1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

За змістом частини 1 статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

З наведеного нормативного визначення слідує, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При цьому законодавством установлено головну умову, за якої обов`язки боржника може бути перекладено на іншу особу, - це вибуття сторони виконавчого провадження.

За приписами статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на зміст наведеної норми процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід`ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов`язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 КАС України). Оскарження такої ухвали варто розуміти як оскарження судового рішення.

Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №905/1956/15.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Правова позиція з цього приводу висловлена в постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №524/4478/17, від 20 лютого 2019 року у справі №826/16659/15.

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №2а-23895/09/1270).

У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення обставини публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення первісного суб`єкта - Офісу, або перехід повністю чи частково його функцій (адміністративної компетенції) до Головного управління ДФС у Луганській області. Інакше відсутність підстав публічного правонаступництва доводить неможливість його здійснення.

На час вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження Офіс не перебував в процесі припинення або ліквідації.

Фактичного (компетенційного) адміністративного правонаступництва також не відбулося, оскільки відсутні врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від Офісу до Головного управління ДФС у Луганській області.

Як на підставу для здійснення публічного правонаступництва, заявник, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, посилався на те, що з 01 січня 2018 року ПАТ "Луганськтепловоз" не є великим платником податків і не перебуває на обліку в Офісі, а його облікову справу передано до ДПІ у м.Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області.

Тобто апеляційний суд в основу свого рішення поклав події, які відбулися з ПАТ "Луганськтепловоз" (стягувачем у виконавчому провадженні), а не із суб`єктом владних повноважень - Офісом (боржником у виконавчому провадженні), діяльність і адміністративна компетенція, а відтак і зобов`язання якого не припинялися та до інших органів державної влади не переходили.

Проте, з огляду на наведене вище у цій постанові, у разі зміни місця обслуговування (обліку) платника податків не відбувається фактичного (компетенційного) або процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва контролюючих органів. Обставини, з якими Закон №1404-VIII (1404-19) і стаття 379 КАС України пов`язують можливість здійснення заміни сторони виконавчого провадження, у такому разі відсутні, відповідно органом, який має забезпечити виконання судового рішення та відновити права платника податків, є той, якого зобов`язано судовим рішенням, що набрало законної сили, вчинити певні дії.

Отже, Суд не вважає правильною позицію суду попередньої інстанції про наявність у цій справі підстав для застосування механізму заміни сторони виконавчого провадження, передбаченого статтею 379 КАС України.

Наведена правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року у справі №812/1408/16.

Відтак, з огляду на викладене вище, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви Офісу про заміну сторони виконавчого провадження.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.