812/642/16 Про визнання протиправною бездіяльність ДФС щодо ненадання висновку про розмір суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, та зобов`язання подати до ГУ ДКСУ області висновок із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню - 01.09.2022 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року (головуючий суддя Борзаниця С.В.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року (головуючий суддя Блохін А.А., судді: Гаврищук Т.Г., Сухарьок М.Г.) у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

Публічне акціонерне товариство "Луганськтепловоз" (далі - ПАТ "Луганськтепловоз", Товариство, позивач) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі - СДПІ з ОВП у м.Луганську Міжрегіонального ГУ ДФС, податковий орган, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області (далі - ГУ ДКС), в якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просило визнати протиправною бездіяльність податкового органу, що втілилася у ненаданні до ГУ ДКС висновку про відшкодування ПАТ "Луганськтепловоз" податку на додану вартість за березень 2014 року на суму 38 058 235,00 грн., та зобов`язати податковий орган у п`ятиденний строк з дня набрання рішення законної сили подати ГУ ДКС висновок із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з ПДВ за березень 2014 року на суму 38 058 235,00 грн.

Обґрунтовуючи позов, Товариство зазначало, що 17 квітня 2014 року подало до СДПІ з ОВП у м.Луганську Міжрегіонального ГУ ДФС податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2014 року, в якій у рядку 23 та додатках №3 та №4 до декларації визначило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 38 058 235, 00 грн.; в подальшому, у період з 10 червня 2014 року по 18 червня 2014 року відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку достовірності та законності нарахування Товариству заявленого бюджетного відшкодування, результати якої оформив довідкою від 19 червня 2014 року №67/28-05/47/05763797, в якій, в свою чергу, виклав висновки про відсутність порушень й підтвердив задекларовану позивачем суму бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2014 року у розмірі 38 058 235, 00 грн., тобто контролюючим органом за результатами перевірки визнано право позивача на отримання бюджетного відшкодування ПДВ і підтверджено достовірність розрахунку заявленої до відшкодування суми, проте не подано у визначений законодавством п`ятиденний строк до органу Державної казначейської служби України відповідного висновку, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність СДПІ з ОВП у м.Луганську Міжрегіонального ГУ ДФС щодо неподання протягом п`яти днів органу державної казначейської служби висновку про суми відшкодування податку на додану вартість із зазначенням підтвердженої суми бюджетного відшкодування за березень 2014 року щодо ПАТ "Луганськтепловоз"; зобов`язано СДПІ з ОВП у м.Луганську Міжрегіонального ГУ ДФС у п`ятиденний строк з дня набрання чинності судовим рішенням подати до ГУ ДКС висновок про суми відшкодування податку на додану вартість ПАТ "Луганськтепловоз" за податковою декларацією з податку на додану вартість за березень 2014 року у сумі 38 058 235,00 грн.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що довідкою за результатами перевірки контролюючий орган підтвердив наявність у позивача права на бюджетне відшкодування з ПДВ та заявлений ним розмір останнього, проте не вжив заходів, спрямованих на здійснення такого відшкодування у визначеному Податковим кодексом України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) порядку, тому бездіяльність відповідача щодо ненадання протягом п`яти днів органу Державної казначейської служби України відповідного висновку є протиправною, а відтак для усунення допущених порушень прав позивача податковий орган слід зобов`язати подати до ГУ ДКС висновок про відшкодування ПАТ "Луганськтепловоз" коштів у сумі 38 058 235,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс великих платників податків ДФС звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

При цьому, податковий орган у своїй касаційній скарзі зазначав про необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, неправильне застосування ними норм матеріального права й порушення процесуальних норм.

Зокрема, скаржник вказував на безпідставність посилань позивача щодо протиправної бездіяльності інспекції, адже остання з поважних причин, в силу дії форс-мажорних обставин значний період часу (з 08 липня 2014 року по 05 січня 2015 року) не могла виконувати свої функціональні обов`язки, в тому числі і щодо підготовки та надання відповідних висновків про суми бюджетного відшкодування органам Державної казначейської служби України.

Крім того, події на сході країни спричинили втрату контролю над майном, документацією, тощо, яке обліковувалось за СДПІ з ОВП у м.Луганську Міжрегіонального ГУ ДФС, а тому відомості про заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість за березень 2014 року у контролюючого органу відсутні, як і документи про проведення перевірки за вказаний період.

Також, контролюючий орган посилався на листи Державної казначейської служби від 26 травня 2017 року №12-08/486-8648 та від 28 жовтня 2016 року №1208/239-18027, в яких остання інформувала Державну фіскальну службу з приводу бюджетного відшкодування Товариству податку на додану вартість й з вказівкою на листи Служби безпеки України від 15 грудня 2015 року, від 25 лютого 2016 року, від 01 серпня 2016 року, від 26 серпня 2016 року повідомляла про зупинення операцій з бюджетними коштами на користь позивача в зв`язку з існуванням можливості витрачання цих коштів на фінансування терористичної діяльності.

Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін - обґрунтованими та законними.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "Луганськтепловоз" зареєстроване як юридична особа та внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; крім того, воно є платником податку на додану вартість на загальних умовах, що підтверджується витягом №1528054500027 з реєстру платників податку на додану вартість, і перебуває на податковому обліку як платник податків у СДПІ з ОВП у м.Луганську Міжрегіонального ГУ ДФС.

17 квітня 2014 року Товариством подано до СДПІ з ОВП у м.Луганську Міжрегіонального ГУ ДФС податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2014 року, відповідно до якої сума відшкодування становить 38 058 235,00 грн., разом з розрахунком коригування сум податку на додану вартість, заявою про повернення бюджетного відшкодування, розрахунком суми бюджетного відшкодування, розшифровкою податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та довідкою (Додаток 2).

Податковий орган у період з 10 червня 2014 року по 18 червня 2014 року провів документальну позапланову виїзну перевірку достовірності та законності нарахування ПАТ "Луганськтепловоз" заявленого бюджетного відшкодування в податковій декларації з ПДВ за березень 2014 року, результати якої оформив довідкою від 19 червня 2014 року №67/28-05/47/05763797, та за результатами перевірки підтвердив задекларовану позивачем суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2014 року у розмірі 38 058 235,00 грн.

Таким чином, в ході перевірки підтверджено суму бюджетного відшкодування за березень 2014 року в розмірі 38 058 235,00 грн.

Також, суди у своїх рішеннях вказали, що у розділі 2 Довідки №67/28-05/47/05763797 зазначено, що під час перевірки документи надано позивачем у повному обсязі, суцільним порядком перевірено податкові декларації по податку на додану вартість з додатками, податкові накладні, митні декларації, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, установчі документи, платіжні доручення, які підтверджують факт оплати постачальниками; вибірковим порядком перевірено інші документи (банківські документи, товаротранспортні накладні, видаткові накладні, рахунки фактури, акти здачі прийому робіт, акти звірки взаємозаліків, договори, накладні вимоги на відпуск/внутрішнє переміщення/матеріалів, прибуткові ордери).

Вважаючи, що СДПІ з ОВП у м.Луганську Міжрегіонального ГУ ДФС допустило бездіяльність, не надаючи висновок ГУ ДКС про належне йому бюджетне відшкодування, ПАТ "Луганськтепловоз" звернулось до суду з позовом у даній справі.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено пунктом 1.1 статті 1 ПК України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За змістом підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється у разі якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

На час виникнення спірних правовідносин надання інспекцією висновку до органу казначейства щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, було передбачено статтею 200 ПК України та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року №39 (39-2011-п) (який був чинний до 01 квітня 2017 року; далі - Порядок №39).

Так, пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

В силу підпунктів 200.7, 200.10 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Згідно з пунктом 200.11 статті 200 ПК України за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Перелік достатніх підстав, які надають право контролюючим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпунктів 200.12, 200.13 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

На підставі висновку та узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначені у висновках, орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку, протягом: трьох операційних днів після отримання висновку в разі, коли платник податку має право на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість; п`яти операційних днів після отримання висновку в разі, коли платник податку не має права на автоматичне відшкодування податку на додану вартість (Пункт 9 Порядку №39).

Під час розгляду справи суди з`ясували, що, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на неможливість надання до органу казначейської служби висновку, оскільки в результаті форс-мажорних обставин, які пов`язані з проведенням на сході країни АТО та захопленням адміністративної будівлі контролюючого органу, останнім втрачені первинні документи, які підтверджували правомірність заявленої Товариством до відшкодування суми ПДВ у розмірі 38 058 235,00 грн., й при цьому прийшли до висновку, що вказана обставина не є правовою підставою, яка б звільняла податковий орган від його передбачених законодавством обов`язків.

В той же час, як вже зазначалось вище, за діючого на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання платник податку отримує бюджетне відшкодування за умови підтвердження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування, зокрема, за результатами позапланової перевірки.

Тобто, контролюючий орган проводить перевірку, складає відповідний акт (довідку) з висновками, якими підтверджує/не підтверджує заявлену платником податків суму бюджетного відшкодування, вносить відповідні дані до інтегрованої картки платника.

Таким чином, підставою для надання висновку до органу державного казначейства є акт (довідка) перевірки, в якому відображена сума ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню. Крім того, такі суми ПДВ, що підлягають бюджетному відшкодуванню, мають також бути наявні (відображені) у відповідних базах даних контролюючого органу, зокрема в інтегрованій картці платника.

За наведеного, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що суди як першої, так і апеляційної інстанцій не дотримались норм процесуального права та фактично не дослідили й не встановили обставин відносно того, що висновок, який має бути поданий до казначейської служби, повинен підтверджуватись фактичними документами, зокрема, актом (довідкою) перевірки та даними інтегрованої картки платника, в якій відображаються всі облікові операції щодо сум, які платником заявлені до відшкодування згідно із податковою звітністю, сум податку, які підтверджені до відшкодування за результатами камеральних/документальних перевірок, їх правомірності, сум, які не підтверджені, тощо.

Суди також залишили поза увагою те, що вся інформація щодо платника податків (у тому числі й податкова звітність) централізовано консолідується на загальнодержавному рівні в електронній базі та, як наслідок, фактично не встановили на підставі належних і допустимих доказів суми ПДВ, які підлягають бюджетному відшкодуванню по звітності позивача за спірний період.

Вказані обставини мають визначальне значення для вирішення справи, інтегрована картка платника, зокрема, є доказом, який повинен був бути досліджений судами з дотриманням приписів КАС України (2747-15) щодо доказів та доказування. Однак, цього судами під час розгляду справи зроблено не було, проте за обставин, що склались, враховуючи у тому числі й доводи контролюючого органу, суди з метою офіційного з`ясування всіх обставин у справі, зобов`язані були витребувати дані щодо позивача, які містяться в електронних базах даних, зокрема інтегрованій картці платника (особовому рахунку), системі електронного адміністрування податку на додану вартість тощо, і на їх підставі встановити фактичні обставини щодо бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 38 058 235,00 грн.

Отже, судами попередніх інстанцій не в повному обсязі встановлено обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, не досліджено докази та не надано належної оцінки доводам як позивача, так і контролюючого органу.

У той же час, під час розгляду справи відповідач надав суду копії листів ДКС України від 28 жовтня 2016 року та 26 травня 2017 року, в яких остання інформувала податковий орган з приводу бюджетного відшкодування позивачу ПДВ, зазначаючи, що Службою безпеки України зупинено операції з бюджетними коштами на користь позивача у зв`язку з існуванням можливості витрачання цих коштів на фінансування терористичної діяльності.

Відповідно статті 25 Закону України "Про Службу безпеки України" №2229-XII від 25 березня 1992 року у разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності Служба безпеки України, її органи і співробітники мають право ініціювати згідно із законом питання накладення на невизначений строк арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них за зверненням особи, яка може документально підтвердити потреби в покритті основних та надзвичайних витрат.

Втім, судами попередніх інстанцій правова оцінка як вищевказаним листам ДКС України, так і листам Служби безпеки України в контексті обставин даної справи не надавалась, як і не визначався їх можливий вплив на розв`язання спірних правовідносин щодо повернення Товариству сум бюджетного відшкодування.

З наведеного слідує, що обставини, які впливають на наявність правових підстав для здійснення відповідачем та органом казначейства дій, передбачених статтею 200 ПК України, а також оцінка відповідних доказів на їх підтвердження залишились поза межами дослідження судів попередніх інстанцій. Тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, й на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Суд же касаційної інстанції, в свою чергу, позбавлений можливості встановлювати нові обставини справи й надавати їм оцінку з огляду на визначені процесуальним законом межі повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду справ.

Разом з тим, частинами 4, 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.

Відповідно ж до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України (2747-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .

Отже, враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення й неповне з`ясування обставин справи не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349, 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.