810/1044/18 Про визнання протиправним та скасування рішення сільради "Про затвердження містобудівної документації "Проект внесення змін до генерального плану села поєднаного з детальним планом території";зобов`язання сільради утриматись від вчинення дій, направлених на облаштування та відкриття кладовища на масиві - 30.08.2022 Прийняття

Позов обґрунтований тим, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем не був дотриманий порядок проведення громадських слухань, оскільки не були враховані пропозиції громадськості, зокрема щодо розташування кладовища та зменшення санітарно-захисної зони, та щодо підтоплення житлових будинків в наслідок неправильного проектування, інформування про такі слухання здійснено неналежним чином, в результаті чого на громадських слуханнях була присутня невелика кількість громадян. Крім того, позивачі зазначають, що на їх пропозиції вони не отримали відповіді. Також у позові наголошено на тому, що проект генерального плану не пройшов обов`язкову державну екологічну експертизу та не отримав висновку Держпродспоживслужби. Окрім того, позивачі зазначили, що потреба у визнанні незаконним та скасуванні рішення щодо затвердження та внесення змін до Генерального плану села виникла у зв`язку із існуванням порушення прав мешканців села, оскільки генеральний план села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, який затверджено спірним рішенням, передбачає щільну забудову села без проведення необхідних комунікацій, відсутня необхідна кількість дитячих садочків та шкіл. Особливу небезпеку становить зменшення санітарно - захисної зони та проектування кладовища близько до житлових будинків.

2. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 11.12.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2021, відмовив у задоволенні позовних вимог.

3. 16.04.2021 та 29.04.2021 ОСОБА_2 та заступника керівника Київської обласної прокуратури, відповідно, звернулись до Верховного Суду із касаційними скаргами, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просять скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2021, при цьому ОСОБА_2 просить справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, а заступника керівника Київської обласної прокуратури - ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

4. Верховний Суд ухвалами від 11.05.2021 та 24.05.2021 відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами ОСОБА_2 та заступника керівника Київської обласної прокуратури, відповідно, та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. У справі, яка розглядається суди встановили, що рішенням Крюківщинської сільради від 18.07.2013 № 5 був затверджений Генеральний план села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 23.03.2017 № 189 надано дозвіл Крюківщинській сільраді на дострокове внесення змін до генерального плану села Крюківщина.

У газеті "Новий день" від 10.06.2017 № 22 (9291) (яка розповсюджується на території села Крюківщина), відповідачем розміщено повідомлення про розроблення містобудівної документації "Внесення змін до Генерального плану села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, поєднаного з детальним планом території". Також розміщений проектний план внесення змін до генерального плану разом із основними техніко-економічними показниками генерального плану.

У вказані газеті повідомлено, що метою дострокового внесення змін до генерального плану села є визначення основних принципів та напрямів планувальної організації та функціонального призначення території, формування системи громадського обслуговування населення, організації вулично-дорожньої та транспортної мережі, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, цивільного захисту території та населення від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони навколишнього природного середовища, охорони та збереження культурної спадщини, а також послідовність реалізації рішень, в тому числі етапність освоєння територій.

Також в цій газеті зазначено, що з матеріалами проекту та відповідними графічними матеріалами всі бажаючі можуть ознайомитись у приміщенні Крюківщинської сільради.

Пропозиції та зауваження до проекту генерального плану подавати в письмовому вигляді з 10.06.2017 по 10.07.2017 включно, на ім`я Крюківщинського сільського голови за адресою: АДРЕСА_1 . Строк завершення розгляду пропозицій 12.07.2017.

Крім того, у вказаному оголошенні зазначено особу розробника проекту, дату та номер рішення, на підставі якого розроблено проект.

29.06.2017 проведені громадські слухання, щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проекту внесення змін до генерального плану села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, поєднаного з детальним планом території.

Всі пропозиції, що надходили до Крюківщинської сільради були передані розробнику містобудівної документації - Державному підприємству (далі - ДП) "НДПІ Містобудування".

В матеріалах справи міститься інформація щодо зауважень та пропозицій, які надійшли від громадян до проекту змін до генерального плану. Зокрема, пропозиції від ОСОБА_6, ініціативної групи мешканців масиву "Оришки", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, мешканців масиву "Оришки", ОСОБА_21, ГО "Захисник", ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_27

ЦІ пропозиції були розглянуті ДП "НДПІ Містобудування" та стосовно врахованих внесені відповідні корегування у проект змін до Генерального плану.

Пропозиція мешканців масиву "Оришки" (в тому числі і ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) від 06.07.2017 за № М-567 була розглянута, проте не врахована із зазначенням підстав.

Відповіді на розглянуті пропозиції та зауваження громадян щодо врахування інтересів громадськості в проекті змін до Генерального плану були направлені Крюківщинському сільському голові 17.08.2017 за № 874/21/3/7-07.

Рішенням Крюківщинської сільрада від 07.09.2017 № 9 "Про затвердження містобудівної документації "Проект внесення змін до генерального плану села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області поєднаного з детальним планом території", зокрема затверджено містобудівну документацію "Проект внесення змін до генерального плану села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області поєднаного з детальним планом території" (пункт 1). Пунктом 2 цього рішення внесено зміни до генерального плану села Крюківщина поєднаного з детальним планом території, затвердженого рішенням Крюківщинської сільради від 18.07.2013 № 5 "Про затвердження генерального плану села Крюківщина", згідно з містобудівною документацією, затвердженою пунктом 1 цього рішення.

Не погоджуючись з рішенням Крюківщинської сільради від 07.09.2017 № 9, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 звернулися до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачем були дотримані усі попередні етапи громадських слухань, а всі пропозиції та зауваження громадян були розглянуті, то саме лише неповідомлення осіб про розгляд їх пропозицій та зауважень, не може бути підставою для скасування спірного рішення в цілому. Окрім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції вказав на те, що зміни до генерального плану села не потребували проходження екологічної експертизи, оскільки Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) (далі - Закон № 3038-VI (3038-17) ) не встановлює обов`язку проведення екологічної експертизи містобудівної документації сільських населених пунктів. При цьому, суди попередніх інстанцій вказали на те, що рішення про затвердження чи зміну генерального плану села не створює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов`язків окремих осіб, а позивачами не надано жодних належних доказів, якими б підтверджувались порушення їх особистих прав у спірних правовідносинах, як і не наведено обґрунтованих мотивів, яким чином оспорюване рішення відповідача породжує, змінюють або припиняють права та обов`язки позивачів у сфері публічно-правових відносин.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

7. Касаційні скарги ОСОБА_2 та заступника керівника Київської обласної прокуратури мотивовані тим, що відповідачем не дотримано порядок оприлюднення проекту внесення змін до генерального плану села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області поєднаного з детальним планом території, оскільки склад та зміст містобудівної документації відповідачем не було викладено у доступній формі, зокрема в оголошенні була відсутня інформація про основні техніко-економічні показник, графічні матеріали, що відображають зміст детального плану, про оцінку впливу на довкілля таких об`єктів як кладовище та інших, влаштування яких передбачено у вказаних змінах до генерального плану села. Також скаржниця вказує на те, що відповідачем не були розглянуті з наданням відповіді пропозиції громадськості, що є порушенням Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 555 (555-2011-п) (далі - Порядок № 555). Окрім того позивачкою зазначено, що відповідачем не було виконано вимоги пункту 2 частини першої статті 14 Закону України від 09.02.1995 № 45/95-ВР "Про екологічну експертизу" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 45/95-ВР (45/95-ВР) ). До того ж ОСОБА_2 зазначила, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки оспорюваному рішенню як нормативно-правовому акту, а недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів виходить із такого.

9. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України.

11. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

12. Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

13. У розумінні КАС України (2747-15) захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

14. Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно порушено право, свободу чи інтерес позивача, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

15. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

16. Підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов`язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

17. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах від 22.11.2018 у справі № 766/12374/17, від 29.11.2019 у справі № 335/2236/15-а (2-а/335/1/2016).

18. З урахуванням приписів статей 2, 5, 9 КАС України слід дійти висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

19. При цьому порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

20. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

21. Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено понятті "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільно-процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

22. Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (995_004) (стаття 13).

23. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними матеріалами справи, позивачі є мешканцем села Крюківщина, щодо якого оспорюваними рішеннями було затверджено зміни до містобудівної документації, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. У позовній заяві та касаційній скарзі позивачі стверджують про порушення їх прав на безпечне для їх життя та здоров`я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні та внесення пропозицій до проекту внесення змін до генерального плану села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області поєднаного з детальним планом території, який передбачає, зокрема зменшення санітарної-захисної зони впливу кладовища, розташування якого передбачено в безпосередній близькості до житлових будинків.

24. На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що у цьому випадку має місце захист особами свого законного інтересу, а саме - права на безпечне навколишнє середовище та комфортні умови проживання, яке, на думку позивачів, порушено внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень оспорюваного рішення, що у разі його реалізації призведе до недотримання суб`єктом містобудівної діяльності будівельних норм та стандартів, вимог містобудівної документації на місцевому рівні та, зокрема може створити екологічну небезпеку для мешканців села Крюківщина, зокрема й позивачів.

25. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 822/450/16, від 29.11.2019 у справі № 335/2236/15-а (2-а/335/1/2016).

26. В контексті зазначеного, будь-які дії та рішення органу місцевого самоврядування щодо розроблення генерального плану та (або) внесення змін до нього порушують встановлений законом порядок планування територій та фактично нівелюють право громадян України, приналежних до відповідної територіальної громади, на участь у місцевому самоврядуванні при вирішенні питань місцевого значення у сфері містобудівної діяльності шляхом громадського обговорення основного містобудівного документа, який визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, а відтак можуть бути оскаржені в судовому порядку позивачем.

27. З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій про те, що оспорюване рішення відповідача не порушують прав позивачів і відмова у позові з цих підстав є помилковим.

28. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

29. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

30. У статті 4 КАС України у чинній редакції визначено терміни "нормативно-правовий акт" та "індивідуальний акт":

нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

31. Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

32. Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

33. Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27.12.2001 № 20-рп/2001 (v020p710-01) у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991 (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23.06.1997 № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

34. В Законі № 3038-VI (3038-17) визначено, що:

генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частини першої статті 1);

детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території (пункт 3 частини першої статті 1);

містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій (пункт 7 частини першої статті 1).

35. Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

36. Часиною другою статті 17 Закону № 3038-VI визначено, що генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними планами всієї території таких населених пунктів.

37. За правилами частин п`ятої - сьомої статті 17 Закону № 3038-VI виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк:

1) подають пропозиції до проекту відповідного місцевого бюджету на наступний рік або про внесення змін до бюджету на поточний рік щодо потреби у розробленні містобудівної документації;

2) визначають в установленому законодавством порядку розробника генерального плану населеного пункту, встановлюють строки розроблення та джерела його фінансування;

3) звертаються до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (для міст обласного та республіканського Автономної Республіки Крим значення), центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (для міст Києва та Севастополя) щодо визначення державних інтересів для їх урахування під час розроблення генерального плану населеного пункту;

4) повідомляють через місцеві засоби масової інформації про початок розроблення генерального плану населеного пункту та визначають порядок і строк внесення пропозицій до нього фізичними та юридичними особами;

5) забезпечують попередній розгляд матеріалів щодо розроблення генерального плану населеного пункту архітектурно-містобудівними радами відповідного рівня;

6) узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад, з метою врегулювання питань планування територій у приміських зонах.

38. Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п`ять років.

Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією.

У разі виникнення державної необхідності рішення щодо доцільності внесення змін до генерального плану населеного пункту приймається Кабінетом Міністрів України (частина дев`ята статті 17 Закону № 3038-VI).

39. Згідно із частинами десятою та одинадцятою статті 17 Закону № 3038-VI генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Матеріали генерального плану населеного пункту не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.

40. Аналіз положень статті 17 Закону № 3038-VI дозволяє стверджувати, що генеральний план населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово.

41. Затверджуючи своїм рішенням містобудівну документацію щодо внесення змін до генерального плану населеного пункту місцева рада формує обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.

42. Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляюются права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).

43. У зв`язку із наведеним, колегія суддів зазначає, що рішення Крюківщинської сільради від 07.09.2017 №9 "Про затвердження містобудівної документації "Проект внесення змін до генерального плану села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області поєднаного з детальним планом території", є нормативно-правовим актами.

44. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень регламентовані положеннями статті 264 КАС України.

45. За правилами частин другої - дванадцятої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, - у строк, визначений судом.

Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження.

Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта суд виявить, що інші нормативно-правові акти, прийняті відповідачем, чи їх окремі положення, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, безпосередньо впливають на прийняття рішення у справі і без визнання таких нормативно-правових актів протиправними неможливий ефективний захист прав позивача, суд визнає такі акти чи їх окремі положення протиправними в порядку, визначеному цією статтею.

Рішення суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку.

Правила цієї статті застосовуються також у випадках, коли питання протиправності нормативно-правового акта постало під час розгляду іншої адміністративної справи.

46. Наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним визначені у статті 265 КАС України.

47. Отже, для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.

48. Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.

49. Здійснюючи розгляд цієї адміністративної справи в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення Крюківщинської сільради від 07.09.2017 №9 "Про затвердження містобудівної документації "Проект внесення змін до генерального плану села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області поєднаного з детальним планом території", суди попередніх інстанцій взагалі не надали правової оцінки вказаним рішенням як нормативно-правовим актам, зокрема, не дослідили дотримання відповідачем передбаченої законодавством процедури прийняття вказаних рішень, наявності правових підстав для їх прийняття, обмежившись висновками про відсутність у позивача права оскаржити вказані рішення відповідача, які визнані Верховним Судом під час розгляду цієї справи помилковими.

50. Без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій в цій частині позовних вимог не можна вважати законними та обґрунтованими.

51. Такі правові висновки, відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.12.2019 № 520/14995/16-а та від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, висновки у яких не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи.

52. До того ж, судами попередніх інстанцій не дотримано спеціально визначеної КАС України (2747-15) процедури розгляду цієї справи.

53. Стосовно доводів позивачів та заступника керівника Київської обласної прокуратури про порушення порядку проведення громадських слухань обговорення генерального плану території, Верховний Суд зазначає наступне.

54. Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 3038-VI громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.

55. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першої цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється (частини друга статті 21 Закону № 3038-VI).

56. Частиною третьою статті 21 цього ж Закону № 3038-VI (3038-17) сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи зобов`язані забезпечити: оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками; оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні та доступ до цієї інформації громадськості; реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (у разі її утворення); узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію; оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.

57. Згідно з частинами п`ятою-шостою статті 21 Закону № 3038-VI оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування; пропозиції громадськості мають бути обґрунтовані в межах відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, будівельних норм, державних стандартів і правил та надаватися у строки, визначені для проведення процедури громадських слухань. Пропозиції, надані після встановленого строку, не розглядаються.

58. На виконання статті 21 Закону № 3038-VI Кабінет Міністрів України постановою від 25.05.2011 № 555 "Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні" затвердив Порядок № 555, який визначає механізм проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні: генеральних планів населених пунктів, планів зонування та детальних планів територій (далі - містобудівна документація).

59. Відповідно до пунктів 7, 8 Порядку № 555 пропозиції до проектів містобудівної документації мають право подавати: повнолітні дієздатні фізичні особи, які проживають на території, щодо якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні; юридичні особи, об`єкти нерухомого майна яких розташовані на території, щодо якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні; власники та користувачі земельних ділянок, розташованих на території, щодо якої розроблено проект містобудівної документації, та на суміжних з нею територіях; представники органів самоорганізації населення, діяльність яких поширюється на відповідну територію; народні депутати України, депутати відповідних місцевих рад; пропозиції, подані особами, не визначеними пунктом 7 цього Порядку, або подані після встановленого органом місцевого самоврядування строку, залишаються без розгляду.

60. Оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється у двотижневий строк з дня їх прийняття шляхом опублікування в засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення таких рішень на офіційних веб-сайтах цих органів; особи, які оприлюднюють проекти генеральних планів населених пунктів, зонування територій, детальних планів територій, є відповідальними за їх автентичність (частина дев`ята статті 21 Закону № 3038-VI).

61. Отже, законодавство не визначає альтернативи для суб`єкта владних повноважень щодо обов`язку оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється у двотижневий строк з дня їх прийняття шляхом опублікування в засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення таких рішень на офіційних веб-сайтах цих органів.

62. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що за умовами частини шостої статті 21 Закону № 3038-VI громадські слухання щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні проводяться у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, але не раніше 10 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні.

63. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що громадські слухання містобудівної документації на місцевому рівні відбуваються оприлюдненням проектів містобудівної документації на місцевому рівні, наданням особами, які мають право на подання пропозицій до проектів містобудівної документації на місцевому рівні, строку для подання таких пропозицій; безпосереднім поданням пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування; утворенням погоджувальної комісії у разі необхідності та, відповідно, оприлюдненням результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації.

64. Тобто, врахування громадських інтересів при розробленні проектів містобудівної документації є результатом двостороннього процесу. За відсутності факту реалізації громадськістю свого права на подання пропозицій до містобудівної документації у передбаченому законом порядку, у органу місцевого самоврядування відсутній обов`язок їх розгляду та, відповідно, врахування.

65. При цьому, обов`язок органу місцевого самоврядування щодо узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію прямо визначено законодавством.

66. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 461/4009/15-а.

67. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що оприлюднення повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта, проекту регуляторного акта і відповідного аналізу регуляторного впливу, що здійснюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, є обов`язкової складовою процедури, яка передує прийняттю регуляторного акта уповноваженим на це суб`єктом владних повноважень для доведення текстів відповідних актів до відома населення, а також державних органів, підприємств, установ і організацій та для забезпечення публічного обговорення відповідного проекту регуляторного акта.

68. До того ж право позивачів на участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об`єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань, визначено, зокрема положеннями статті 9 Закону України від 25.06.1991 № 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища".

69. Разом з цим, суди попередніх інстанцій не надали правої оцінки на підставі належних доказів дотримання відповідачем процедури прийняття оспорюваного у цій справі нормативно-правого акта, зокрема й щодо оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими екологічними наслідками.

70. Водночас, колегія суддів відхиляє доводи скаржників про необхідність проведення екологічної експертизи містобудівної документації, яка була затверджена оспорюваним рішенням відповідача, оскільки в силі вимог частини дванадцятої статті 17 Закону № 3038-VI експертизі містобудівної документації на місцевому рівні підлягають виключно генеральні плани міст, а детальні плани території згідно із частиною дев`ятою статті 19 цього ж Закону не підлягає експертизі, що не суперечить положенням пункту 2 частини першої статті 14 Закону № 45/95-ВР.

71. Верховний Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

72. При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

73. Верховний Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

74. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

75. З урахуванням вказаних обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

76. Під час розгляду справи судами необхідно врахувати висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, та прийняти законні і обґрунтовані рішення з урахуванням особливостей провадження у справах щодо оскарження нормативно-правового акта та надати правову оцінку дотримання процедури його прийняття відповідачем.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2021, а справу № 810/1044/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за участю прокуратури Київської області про визнання протиправним та скасування рішення - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.