380/3688/20 Про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з митних органів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 18.08.2022 Прийняття

У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС (далі - відповідач 1, Львівська митниця ДФС), Галицької митниці Держмитслужби (далі - відповідач 2, Галицька митниця Держмитслужби), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13 квітня 2020 року № 103-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Рава-Руська" Галицької митниці Держмитслужби як правонаступника Львівської митниці ДФС;

- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції;

- стягнути понесені судові витрати із Галицької митниці Держмитслужби як правонаступника Львівської митниці ДФС.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 квітня 2020 року позивач звільнений з посади державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Рава-Руська" Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до новоствореної Галицької митниці Держмитслужби.

Позивач указує, що при звільненні його з посади відповідачем 1 порушено порядок попередження про вивільнення, визначений Кодексом законів про працю України (322-08) .

Також позивач зазначає, що зміни, внесені до КЗпП України (322-08) та Закону України "Про державну службу", на підставі яких відбулось звільнення, суттєво погіршують становище позивача та обмежують реалізацію його законних прав та інтересів в частині трудових прав та носять дискримінаційний характер.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язків начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка №103-о "Про звільнення ОСОБА_1 " від 13 квітня 2020 року;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Рава - Руська" Львівської митниці ДФС з 16 квітня 2020 року;

- стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 51462,93 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів;

- в іншій частині у задоволенні позову відмовлено;

- стягнуто з Львівської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 12000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено обґрунтованих підстав, які перешкоджали запропонувати вакантну посаду позивачу, оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, на момент попередження позивача про наступне вивільнення - 49 посад державного інспектора; на момент звільнення позивача - 43 посади. Доказів того, що в процесі реорганізації Львівської митниці ДФС у Галицьку митницю Держмитслужби мало місце скорочення чисельності і штату відповідачем не надано.

Крім того суд першої інстанції зауважив, що згідно з п.4 наказу Державної фіскальної служби України №30-рг від 25 листопада 2019 року визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС - три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо початку процедури припинення юридичної особи.

В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 листопада 2019 року внесено інформацію про рішення щодо початку процедури припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.

Таким чином, реорганізація Львівської митниці ДФС повинна була закінчитись 28 лютого 2020 року, проте наказом Державної фіскальної служби України №14-рг від 24 березня 2020 року було внесено зміни, зокрема, у п.4 наказу №30-рг від 25 листопада 2019 року - слова "три місяці" замінено словами "шість місяців".

Наведене, на думку суду першої інстанції, вказує на те, що у проміжку між 01 березня 2020 року до 24 березня 2020 року дії, які спрямовані на реорганізацію Львівської митниці ДФС, вчинялись з порушенням строку.

Оскільки позивача було попереджено про наступне вивільнення 10 березня 2020 року, тобто в проміжок часу, коли не було законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці ДФС, позивача не було попереджено про наступне вивільнення у порядку, передбаченому частиною шостою статті 49-2 КЗпП України та частини третьої статті 87 Закону №889-VIІI, наказ від 13 квітня 2020 року №103-о "Про звільнення ОСОБА_1" не відповідає критеріям законності та правомірності, а тому підлягає скасуванню.

З огляду на висновок суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача з посади (13 квітня 2020 року) та враховуючи положення абзацу другого п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, згідно якого останнім днем роботи вважається день звільнення, позивача належить поновити з 16 квітня 2020 року на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Рава-Руська" Львівської митниці ДФС.

Також суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі, яка дорівнює 51462,93 грн. (241, 61 грн. (середньоденний розмір заробітної плати) * 213 (кількість робочих днів вимушеного прогулу)), за виключенням податків та обов`язкових платежів, а середньомісячна заробітна плата, становить 4953 грн.00 коп., теж за виключенням податків та обов`язкових платежів.

Окрім того, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі витрати не є співмірними по відношенню до складності справи та не відповідають обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

За таких обставин, на користь позивача присуджено судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 12000,00 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року змінено в частині розподілу судових витрат, викладено абзац 7 резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп.". У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що при масовому звільненні працівників у зв`язку з реорганізацією державного органу, надання переваги одним працівникам у вигляді пропозиції зайняття вакантної посади у новоствореному державному органі повинно бути належно обґрунтоване, рівно ж як і відмова у наданні такої пропозиції іншим державним службовцям, за наявності вакантних посад у цьому державному органі. Тобто, така поведінка суб`єкта призначення або керівника державного органу не повинна викликати сумніви як у державних службовців, так і сторонніх осіб у неупередженості такого керівника. В іншому випадку ці дії можна вважати дискримінаційними по відношенню до окремих державних службовців.

У свою чергу, відповідачі не надали доказів проведення перевірок рівня професійної підготовки чи професійної компетентності щодо переведених працівників, а також не надано доказів проведення такої перевірки відносно позивача. Також відповідачі не надали суду доказів невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді чи недостатньої кваліфікації.

Крім цього, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду попередньої інстанції щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням обсягу (пропорційності) задоволених позовних вимог, дійсності та необхідності проведеної адвокатом роботи, а також розумності їхнього розміру, співмірності, приймаючи до уваги значну кількість аналогічних справ та відповідно наявність певної судової практики, враховуючи розмір витрат на правничу допомогу по інших аналогічних справах, присудженню підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Безбородька Т.М. про ухвалення додаткового судового рішення у справі №380/3688/20 задоволено частково.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі Галицька митниця Держмитслужби, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування своєї позиції скаржник указує, що не було враховано позиції Верховного Суду щодо застосування норми права, викладеної у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, а саме статті 87 Закону України "Про державну службу" щодо права (а не обов`язку) керівника державного органу пропонувати державному службовцю вакантну посаду.

Скаржник вказує, що станом на дату виникнення правовідносин по звільненню позивача Законом України "Про державну службу" було врегульовано як підставу звільнення (пункт 1 частини першої статті 87 Закону, тобто реорганізація державного органу), так і порядок такого звільнення (частина третя статті 87 Закону), а тому, в силу положень частин другої, третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", якими визначено що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом, підстави для застосування норм КЗпП України (322-08) були відсутні.

Письмове попередження позивачу було вручено 10 березня 2020 року, а звільнено позивача 15 квітня 2020 року, тобто не раніше закінчення 30 календарних днів з дати доведення до його відома попередження про наступне вивільнення.

Відповідач 2 зазначає, що частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу" не покладено "обов`язку" пропонувати посаду, як уважає суд апеляційної інстанції, а надано "право". При цьому, дане право є дискреційним.

Також, скаржник зауважує, що оскаржуваний наказ від 13 квітня 2020 року №103-о виданий відповідно до вимог Типової інструкції з діловодства, яка і встановлює вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними у паперовій формі.

Окрім того, суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували ту обставину, що в попередженні про наступне вивільнення позивача від 10 березня 2020 року, зазначеного в якості підстави для видачі наказу про звільнення (пункт 1 наказу від 13 квітня 2020 року №103-о), вказано, що вивільнення відбувається "у зв`язку із реорганізацією Львівської митниці ДФС".

Таким чином, отримавши попередження про наступне вивільнення та в подальшому наказ про звільнення, жодного стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення у позивача не було.

Окрім того, скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині розміру витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню із Львівської митниці ДФС.

Позивачем та Львівською митницею ДФС, отримавши 21 грудня 2021 року та 22 грудня 2021 року ухвалу про відкриття касаційного провадження, відзиви на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року, з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження на 18 серпня 2022 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом Львівської митниці Міндоходів "По особовому складу" від 07 травня 2014 року № 489-о ОСОБА_1 з 07 травня 2014 року був призначений на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста "Краковець" Львівської митниці Міндоходів, тимчасово, на умовах строкового трудового договору, на час відсутності основного працівника ОСОБА_2, як такого, що успішно пройшов стажування, у порядку переведення з Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.

Наказом Львівської митниці ДФС від 27 липня 2016 року № 648-о ОСОБА_1 переведений з 01 серпня 2016 року на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Рава-Руська" Львівської митниці ДФС. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року №858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" (858-2019-п) утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

14 листопада 2019 року згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з пунктами 1, 2, 4 наказу Державної фіскальної служби України від 25 листопада 2019 року №30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС" розпочато реорганізацію, серед інших, Львівської митниці ДФС, утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС, та визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

28 листопада 2019 року у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1217-р "Питання Державної митної служби" (1217-2019-р) погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" (227-2019-п) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00:00 год. 08 грудня 2019 року.

21 грудня 2019 року головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС прийнято наказ №666 "Про попередження про наступне вивільнення", згідно з яким відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIІІ "Про державну службу" наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС згідно зі списком, в який був включений позивач (№144 додатку до наказу).

Наказом Львівської митниці ДФС № 03 від 07 лютого 2020 року скасовано наказ №666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не були вручені.

Наказом Галицької митниці Держмитслужби №78 від 25 лютого 2020 року введено в дію організаційну структуру на 2020 рік та штатний розпис на 2020 рік.

Наказом Львівської митниці ДФС від 10 березня 2020 року №07 "Про попередження про наступне вивільнення" комісія з реорганізації Львівської митниці ДФС має письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIІ "Про державну службу" та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України згідно списку, що додається у якому зазначений позивач (№114 додатку до наказу).

10 березня 2020 року позивач ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення, згідно з яким у зв`язку з реорганізацію Львівської митниці ДФС, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 (1200-2018-п) , від 02 жовтня 2019 року №858 (858-2019-п) , з урахуванням особливостей, визначених частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу" та частиною шостою статті 49-2 КЗпП України, попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення з займаної посади 13 квітня 2020 року на підставі пункту 4 частини першої частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Одночасно позивачу повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.

Наказом Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 103-о позивач звільнений 15 квітня 2020 року із посади державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Рава-Руська" Львівської митниці ДФС, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення. Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VІIІ "Про державну службу" (889-19) (далі Закон №889-VIІІ (889-19) ) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частини другої та третьої статті 5 Закону №889-VIІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом, а дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підстави для припинення державної служби встановлено статтею 83 Закону №889-VIІІ, а пунктом 4 частини першої цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, серед іншого,скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу ( пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIІІ).

За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

За приписами частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VІІІ у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Частина перша статті 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є неврахування судами попередніх інстанцій позиції Верховного Суду щодо застосування норми права, викладеної у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, а саме статті 87 Закону України "Про державну службу" щодо права (а не обов`язку) керівника державного органу пропонувати державному службовцю вакантну посаду.

За твердженням відповідача 2, на момент звільнення позивача з посади діяла редакція вказаної статті, яка не передбачала можливості застосування Кодексу законів про працю України (322-08) при звільненні працівника, а також попередження державного службовця про наступне вивільнення за два місяці і пропонування роботодавцем іншої рівнозначної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби).

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про державну службу" у редакції, чинній на момент їх виникнення, та норми якого є спеціальними, а також Кодексом законів про працю України (322-08) у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Предметом спору у справі, що розглядається, є питання правомірності наказу Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 103-о "Про звільнення ОСОБА_1".

Як вже зазначалося вище, згідно з частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1).

Водночас, 13 лютого 2020 року набрала чинності редакція Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14 січня 2020 року № 440-IX (440-20) , відповідно до якого внесено зміни у частину третю статті 87 Закону № 889-VIII (доповнено новим абзацом першим), згідно з яким суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

При цьому аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово "може", означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII (889-19) .

Ураховуючи наведені приписи, Львівською митницею ДФС 10 березня 2020 року попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Рава-Руська" Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку з реорганізацією державного органу).

Зважаючи на те, що про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України №889-VIII позивача було повідомлено у письмовій формі не пізніше, ніж за 30 календарних днів до звільнення, відповідач не порушив визначену спеціальним законом процедуру припинення державної служби.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 08 грудня 2021 року №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року №380/3551/20.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, нормами Закону №889-VIII (889-19) станом на момент початку процедури звільнення позивача, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення, так само і на час видання оскаржуваного наказу Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 103-о "Про звільнення ОСОБА_1" було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС, то в цьому випадку підлягають застосуванню норми спеціального законодавства ( Закон №889-VIII (889-19) у редакції Закону України №440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (440-20) , що набрав чинності з 13 лютого 2020 року).

Аналізуючи аргументи касаційної скарги Галицької митниці Держмитслужби, колегія суддів зазначає, що Верховним Судом неодноразово викладалася правова позиція щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-ІХ (117-20) ) у співвідношенні з положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-ІХ (440-20) ) (зокрема, постанови від 28 липня 2021 року №640/11024/20, від 08 грудня 2021 №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року №380/3551/20, від 16 лютого 2022 року №380/3389/20, від 22 лютого 2022 року №380/3547/20, від 09 червня 2022 року №380/3269/20, від 09 серпня 2022 року №380/3596/20, від 09 серпня 2022 року №380/3670/20, від 10 серпня 2022 року №380/3302/20).

Верховний Суд у вищенаведених справах з подібними правовідносинами зазначив, що аналіз положень Закону № 889-VIII (889-19) , яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (117-20) , які набрали чинності 25 вересня 2019 року та Законом №440-ІХ від 14 січня 2020 року "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (440-20) , які набрали чинності 13 лютого 2020 року, була чинною на момент попередження позивача про наступне звільнення та прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.

Також колегія суддів уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій з приводу незазначення у оскаржуваному наказі конкретної причини та підстав звільнення, оскільки зі змісту оскаржуваного наказу убачається, що підставою його прийняття слугувало попередження позивача про наступне вивільнення від 10 березня 2020 року у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, із змінами, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто зазначені підстави звільнення.

Висновок судів попередніх інстанцій з приводу того, що на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС Закон України "Про державну службу" не передбачав особливостей процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, а строк реорганізації митних органів було продовжено лише 24 березня 2020 року, а тому у проміжку між 01 березня 2020 року до 24 березня 2020 року дії, які спрямовані на реорганізацію Львівської митниці ДФС, не можуть вважатись законними, колегія суддів також уважає безпідставним, з огляду на таке.

Наказом Державної фіскальної служби України від 25 листопада 2019 року №30-рг "Про реорганізацію митниць" розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС, утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС, однак вказані дії не породжували для позивача жодних правових наслідків. Правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації державного органу виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника. Попередження про звільнення ОСОБА_1 отримав 10 березня 2020 року і був звільнений 13 квітня 2020 року. На цей момент діяла редакція Закону № 889-VIІI (889-19) , яка врегульовувала процедуру звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

При цьому, невиконання усіх необхідних заходів з реорганізації у визначені головою комісії з реорганізації строки не зупиняє та не скасовує саму реорганізацію, яка триває до моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення юридичної особи у зв`язку з реорганізацією.

З приводу вакантних посад та допущених порушень у частині незабезпечення права працівників на переведення у іншу установу, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального закону, тобто Закону № 889-VIІI (889-19) (зокрема, статті 41,87), тому, як зазначено вище, на Львівську митницю ДФС не був покладений обов`язок забезпечити працевлаштування працівників, що вивільняються.

Ураховуючи викладене, посилання на кількісний склад працівників реорганізованого митного органу не має відношення до предмету спору.

Також Верховний Суд уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про порушення принципу юридичної визначеності при звільненні позивача з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в попередженні про наступне вивільнення позивача від 10 березня 2020 року, зазначеного в якості підстави для видачі наказу про звільнення (пункт 1 наказу від 13 квітня 2020 року №103-о), вказано, що вивільнення відбувається "у зв`язку із реорганізацією Львівської митниці ДФС".

У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р(ІІ)/2020 вказано, що одним зі складових елементів загального принципу юридичної визначеності є вимога (як принцип) передбачності приписів права. Європейський суд з прав людини виснував принцип передбачності юридичної норми, зазначивши: "Припис не може розглядатись як "право", якщо його не сформульовано з достатньою мірою чіткості, даючи громадянинові змогу регулювати свою поведінку: громадянин повинен мати змогу (отримавши при потребі відповідну пораду) передбачити - до тієї міри, що є допустимою за конкретних обставин, - наслідки, що їх може спричинити конкретна дія" [рішення Європейського суду з прав людини у справі "The Sunday Times v. The United Kingdom (No. 1)"]. Як зазначено у спеціальному Дослідженні Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеційська Комісія) "Мірило правовладдя", "передбачність означає не лише те, що приписи акта права мають бути '...' проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб`єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними".

Ураховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що, отримавши попередження про наступне вивільнення та в подальшому наказ про звільнення, жодного стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення у позивача не було.

Отже, Верховний Суд констатує, що наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13 квітня 2020 року № 103-о "Про звільнення ОСОБА_1 " виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Ураховуючи, що позовні вимоги щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог щодо скасування наказу про звільнення, які не підлягають задоволенню, відповідно ці вимоги також не можуть бути задоволені.

Колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином установивши фактичні обставини справи, допустили неправильне застосування норм матеріального права та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в позові.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу адвоката, Верховний Суд зазначає таке.

Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини першої, шостої статті 139 КАС України.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зі змісту статті 139 КАС України вбачається, що судові витрати розподіляються при задоволенні позову, тобто судом, який вирішив питання про задоволення позовних вимог. Суд апеляційної або касаційної інстанції вирішує питання про перерозподіл судових витрат лише у випадку, якщо такий суд змінить судове рішення або ухвалить нове.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову, витрати на професійну правничу допомогу, які є складовою судових витрат, розподіл яких здійснено в рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року, зміненому в цій частині постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року, не підлягають відшкодуванню.

Щодо вимоги скаржника про скасування додаткової постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року, Суд зазначає таке.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, які не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові постанови (ухвали) можуть прийматися (постановлятися) у випадку, зокрема, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання.

Отже, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (постанови чи ухвали), внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Підставою для ухвалення Восьмим апеляційним адміністративним судом 06 липня 2021 року додаткової постанови стало те, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн.

Як вище було зазначено, частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При цьому, приписами зазначеної статті не передбачено розподілу судових витрат у разі відмови у задоволенні позову особи, яка не є суб`єктом владних повноважень.

Ураховуючи, що за наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд дійшов висновку про помилковість судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову, а також про необхідність відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, не надаючи оцінки мотивам, з яких виходив суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача, колегія суддів дійшла висновку, що додаткова постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року підлягає скасуванню, а заява представника позивача адвоката Безбородька Т.М. про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційну скаргу необхідно задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та в порядку статті 351 КАС України ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.

V. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби - задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.