Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Приватного підприємства "Торговий дім "Укр-Петроль" (далі – ПП "ТД "Укр-Петроль") до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області (далі – ДПІ), за участю прокурора Волинської області, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення за заявою ПП "ТД "Укр-Петроль" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2010 року,

У березні 2007 року ПП "ТД "Укр-Петроль" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 26 лютого 2007 року № 000582399/0/5344/10/23-1.

На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що контролюючим органом при проведенні перевірки та оформленні акта перевірки не було дотримано вимог чинного законодавства. Крім того, на його думку, з анулюванням свідоцтва платника ПДВ не припиняється зобов’язання підприємства сплатити нарахований до такого анулювання ПДВ. Згідно з підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі, коли є неоднозначне трактування прав та обов’язків платника податків щодо порядку формування податкового кредиту, рішення слід приймати на користь платника податків.

Указував, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання ним вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 липня 2005 року по 30 вересня 2006 року, про що складено акт від 19 лютого 2007 року № 01951.

Під час перевірки відповідач встановив, що позивач за період з квітня по вересень 2006 року отримав товар від МКП "Єдність" згідно з податковими накладними від 28 квітня 2006 року № 1458/04 та № 12598, від 17 травня 2006 року №74587, від 31 травня 2006 року № 74588, від 31 липня 2006 року № 74686, від 11 серпня 2006 року № 746938, від 21 серпня 2006 року № 746941, від 31 серпня 2006 року № 746948, від 30 вересня 2006 року № 746959.

ПДВ за зазначеними вище податковими накладними позивач включив по податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди.

Також ДПІ було встановлено, зокрема, що позивач порушив пункт 2.1 статті 2, підпункти 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та пункти 2, 5, 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (z0233-97) , в результаті чого він занизив ПДВ на суму 1 097 447 грн 00 коп, в т.ч. за квітень 2006 року – 237 100 грн 00 коп, за травень 2006 року – 259 000 грн, за липень 2006 року – 350 000 грн, за серпень 2006 року – 200 478 грн, за вересень 2006 року – 50 846 грн.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем було прийнято вищезазначене податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу суми податкового зобов’язання з ПДВ в розмірі 1 646 136 грн 00 коп, у т.ч. штрафних (фінансових) санкцій 548 712 грн.

Постановою Господарського суду Волинської області від 5 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2008 року, позов задоволено. Спірне податкове повідомлення-рішення визнано незаконним.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2010 року зазначені судові рішення скасовано й ухвалено нове – про відмову в задоволенні вимог.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, позивач звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви він додав копії судових рішень касаційного суду, зокрема, ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 листопада 2007 року, від 7 квітня 2009 року, від 28 квітня 2009 року, від 10 червня 2009 року, від 17 червня 2010 року, які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах: частини 2 статті 104 ЦК України; частин 1, 7 статті 59 ГК України; частин 1, 2 статті 18, частини 2 статті 33 Закону України від 15 травня 2003 року № 755- IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"; підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 та пункту 9.6 статті 9 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та норми процесуального права – статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС).

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви ПП "ТД "Укр-Петроль" копіях судових рішень, у порівнянні з постановою Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2010 року в справі, що розглядається, неоднаково застосовані норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватись виключно з мотивів: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Обставини справи, що розглядаються, суттєво відмінні від обставин справ, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2010 року.

Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо подібності правовідносин та неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Крім того, згідно з вимогами статей 235, 237 КАС Верховний Суд України на момент розгляду справи позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норми процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною 1 статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви Приватного підприємства "Торговий

дім "Укр-Петроль" відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.