380/3753/20 Про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з митних органів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 19.07.2022 Прийняття

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" від 2 жовтня 2019 року №858 (858-2019-п) утворено юридичні особи публічного права, територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно із додатком №1, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби.

До того ж, згідно із додатком №2 до вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

21 грудня 2019 року в.о. начальника митниці, головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Лозинським О. видано наказ №666 "Про попередження про наступне вивільнення", з відповідним Додатком, який містить список з 213 осіб, зокрема і позивача.

Позивач зазначав, що 10 березня 2020 року він отримав попередження про наступне вивільнення, а 13 квітня 2020 року Львівською митницею ДФС прийнято наказ №115-о про його звільнення.

ОСОБА_1 вважає вказаний наказ Львівської митниці ДФС незаконним, прийнятим з порушенням норм права, оскільки під час його прийняття Львівська митниця ДФС застосувала законодавство України про працю, яке не могло застосовуватись в ході реалізації постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" від 2 жовтня 2019 року №858 (858-2019-п) та наказу ДФС України "Про реорганізацію митниць ДФС" від 25 листопада 2019 року №30-рг.

Позивач звертав особливу увагу на те, що з урахуванням дати початку реорганізації Львівської митниці ДФС (28 листопада 2019 року), її строків (три місяці), визначених пунктом 4 наказу ДФС України від 25 листопада 2019 року №30-рг, чинних як станом на 28 листопада 2019 року, так і на 28 грудня 2019 року норм Закону України "Про державну службу" та Кодексу Законів про працю України (322-08) (далі - " КЗпП України (322-08) "), процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" передбачала, зокрема, необхідність персонального попередження про наступне вивільнення працівників не пізніше ніж за два місяці та надання одночасної пропозиції працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Зауважував, що оскільки реорганізація Львівської митниці ДФС мала закінчитись до 28 лютого 2020 року, на думку позивача, йому повинні були вручити попередження про наступне вивільнення до 28 грудня 2019 року та запропонувати іншу роботу в Галицькій митниці Держмитслужби. Проте, цих дій вчинено не було, а тому Львівською митницею ДФС, Галицькою митницею Держмитслужби було порушено вимоги частин першої і третьої статті 49-2 КЗпП України.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його оскарження і відновлення своїх порушених трудових прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці ДФС №115-о "Про звільнення ОСОБА_1" від 13 квітня 2020 року;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста Рава-Руська Львівської митниці ДФС з 16 квітня 2020 року;

- стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 квітня 2020 року до 18 березня 2021 року в розмірі: 76797 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста Рава-Руська Львівської митниці ДФС та стягнення з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі: 6845 грн звернуто до негайного виконання.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково:

- стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму: 5000 грн.

У решті вимог представника позивача про присудження судових витрат на правничу допомогу адвоката відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не були взяті до уваги та безпідставно відхилені заяви позивача про переведення до Галицької митниці Держмитслужби на рівнозначну посаду, позаяк підстав для такої відмови судом не встановлено, а відповідачі ні в рішенні про звільнення з посади, ні при розгляді цієї справи не довели неможливості продовження позивачем державної служби у реорганізованому органі.

За текстом судового рішення суду першої інстанції, сам факт реорганізації державного органу, який не потягнув змін в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення.

Суд першої інстанції зазначив, що надання за Законом України "Про державну службу" можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень використовувати це право обґрунтовано і мотивувати рішення про звільнення працівника з посади. Оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були вакантні посади, в тому числі й такі, яку позивач обіймав до реорганізації, в тому ж структурному підрозділі, і жодних перешкод у зайнятті такої посади відповідач не повідомив, його звільнення не може вважатися законним.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на час звільнення позивача нормами Кодексу законів про працю України (322-08) не було передбачено обов`язку роботодавця переводити державного службовця за його згодою на іншу роботу, як і не було передбачено обов`язку врахування переважного права на залишення на роботі. Норма статті передбачала дотримання порядку попередження про наступне вивільнення.

До того ж, апеляційний суд зауважив про наявності на час звільнення позивача виключно права органу державної влади, а не обов`язку, пропозиції державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі (за наявності), оскільки ця норма, закріплена в частині третій статті 87 Закону України "Про державну службу", в редакції, що набрала чинності з 13 лютого 2020 року, тобто існувала на час звільнення позивача.

Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на неї.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року.

На обґрунтування своєї позиції скаржник указує, що на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС Закон України "Про державну службу" не передбачав особливостей процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, тобто на цей час діяли норми, визначені Кодексом законів про працю України (322-08) .

Позивач зазначає, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не враховано пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , згідно якого при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Станом на момент винесення попередження про наступне вивільнення вакантними у Галицькій митниці Держмитслужбі були 255 посад, тому інформація, зазначена у попередженні щодо відсутності рівнозначної посади або іншої роботи, спростовується штатним розписом відповідача.

Відповідачем допущено порушення в частині незабезпечення права працівників на переведення у іншу установу, оскільки прийнято рішення про переведення лише частини працівників у Галицьку митницю Держмитслужби.

До того ж, позивач звертає увагу, що суд апеляційної інстанції у судовому рішенні посилається на Типову інструкцію з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, яка не регулює спірні правовідносини та не вирішує яка інформація повинна бути зазначена у наказі про звільнення.

Скаржник покликається на неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції норми матеріального права щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, а саме: частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Верховний Суд ухвалою від 7 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Галицька митниця Держмитслужби просить відмовити у її задоволенні, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Інший відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не надав, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 14 вересня 2021 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 прийнятий на службу в митні органи України в 1994 році.

Наказом Львівської митниці ДФС від 31 травня 2018 року №367-о переведений на посаду державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста Рава-Руська Львівської митниці ДФС. Постановою Кабінету міністрів України від 2 жовтня 2019 року №858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" (858-2019-п) утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1.

Згідно з вказаним додатком утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. До того ж, згідно додатку №2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України було видано наказ від 25 листопада 2019 року №30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС", пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (далі - "ЄДРПОУ") 14 листопада 2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

28 листопада 2019 року до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року №858 (858-2019-п) "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби" та наказу ДФС України від 25 листопада 2019 року №30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС" з 28 листопада 2019 розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС.

З 00.00 год 8 грудня 2019 року згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.

21 грудня 2019 року Львівською митницею ДФС видано наказ №666 "Про попередження про наступне вивільнення", яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" згідно списку, в який був включений позивач (пункт 158).

7 лютого 2020 року наказом Львівської митниці ДФС №03 Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21 грудня 2019 року №666 "Про попередження про наступне вивільнення" наказ №666 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ №666 від 21 грудня 2019 року було скасовано як такий, що не реалізований.

Наказом Львівської митниці ДФС від 10 березня 2020 року №07 "Про попередження про наступне вивільнення" зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України "Про державну службу", попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" та частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - " КЗпП України (322-08) ") згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу "Про попередження про наступне вивільнення" зазначений ОСОБА_1 - державний інспектор відділу митного оформлення №3 митного поста Рава-Руська Львівської митниці ДФС.

Із попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_1 особисто ознайомився 10 березня 2020 року.

Наказом в.о. начальника Львівської митниці ДФС, голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13 квітня 2020 року №115-о "Про звільнення ОСОБА_1" позивач звільнений із посади державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста Рава-Руська Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (889-19) (у редакції станом на момент звільнення).

Пункт 4 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

Приписами частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного орган.

За змістом частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд ухвалою від 7 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності звільнення позивача із займаної посади.

Предметом спору у справі, що розглядається, є питання правомірності наказу Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року №115-о про звільнення ОСОБА_1 .

Як вже зазначалося вище, згідно з частиною першою статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1).

Водночас, 13 лютого 2020 року набрала чинності редакція Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14 січня 2020 року №440-IX (440-20) , відповідно до якого внесено зміни у частину третю статті 87 Закону України "Про державну службу" (доповнено новим абзацом першим), згідно з яким суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що вжите у частині третій статті 87 Закону України "Про державну службу" слово "може", означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Отже, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону України "Про державну службу".

Ураховуючи наведені приписи, Львівською митницею ДФС 10 березня 2020 року попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста Рава-Руська Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку з реорганізацією державного органу).

Зважаючи на те, що про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" позивача було повідомлено у письмовій формі не пізніше, ніж за 30 календарних днів до звільнення, відповідач не порушив визначену спеціальним законом процедуру припинення державної служби.

Така правова позиція була висловлена після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд у низці постанов, зокрема, від 30 листопада 2021 року у справі 480/4055/20, від 8 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 28 квітня 2022 року у справі №380/3580/20, щодо застосування частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" у редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ (440-20) .

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України "Про державну службу" станом на момент початку процедури звільнення позивача, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення, так само і на час видання оскаржуваного наказу Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року №115-о було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС, то в цьому випадку належить застосовувати норми спеціального законодавства (Закон України "Про державну службу" у редакції Закону України №440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (440-20) , що набрав чинності з 13 лютого 2020 року) .

Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону України "Про державну службу" зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (117-20) , які набрали чинності 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.

Одночасно, слід зауважити, що аналіз положень Закону України "Про державну службу", яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Також Верховний Суд звертає увагу, що на час прийняття постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) та на час виникнення спірних правовідносин правове регулювання припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення змінилося.

Стосовно доводів позивача з приводу незазначення у оскаржуваному наказі конкретної причини та підстав звільнення суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що зі змісту оскаржуваного наказу убачається, що підставою його видачі слугувало попередження позивача про наступне вивільнення від 10 березня 2020 року у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", із змінами, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що спростовує посилання позивача на звільнення без зазначення причини.

Не заслуговують на увагу доводи позивача, що на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС Закон України "Про державну службу" не передбачав особливостей процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, а строк реорганізації митних органів було продовжено лише 24 березня 2020 року.

Як установлено судами попередніх інстанцій, наказом Державної фіскальної служби України від 25 листопада 2019 року №30-рг "Про реорганізацію митниць" розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС, утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС, однак вказані дії не породжували для позивача жодних правових наслідків. Правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації державного органу виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника. Попередження про звільнення ОСОБА_1 отримав 10 березня 2020 року і був звільнений 13 квітня 2020 року. На цей момент діяла редакція Закону України "Про державну службу", яка врегульовувала процедуру звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Стосовно вакантних посад та допущених порушень у частині незабезпечення права працівників на переведення у іншу установу, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального закону, тобто Закону України "Про державну службу", тому, як зазначено вище, на Львівську митницю ДФС не був покладений обов`язок забезпечити працевлаштування працівників, що вивільняються.

Ураховуючи викладене, посилання позивача на кількісний склад працівників реорганізованого митного органу не стосується предмета спору.

Стосовно доводів скаржника про його переважне право залишитись на роботі слід зазначити таке.

Як вище було указано, право, а не обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі передбачене частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу".

Частиною шостою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті.

Частиною другою статті 49-2 КЗпП України визначено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Статтею 42 КЗпП України визначено категорії працівників, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні.

З наведеного слідує, що нормами КЗпП України (322-08) чітко визначено, що у разі розірвання трудового договору з підстав змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, у такому випадку до державних службовців не застосовуються положення щодо необхідності врахування переважного права на залишення на роботі.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що постанова апеляційного суду ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.