280/3775/19 Про визнання протиправним та скасування рішення комісії ДФС про відмову реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних - 19.07.2022 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №280/3775/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецгруп" до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень про відмову у реєстрації податкової накладної, зобов`язання зареєструвати податкові накладні у реєстрі, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2019 (суддя Поліщук Я.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2020 (головуючий суддя Лукманова О.М., судді: Божко Л.А., Дурасова Ю.В.),

ТОВ "Техспецгруп" звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень про відмову у реєстрації податкової накладної, зобов`язання зареєструвати податкові накладні у реєстрі.

Додатковим рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2019, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2020, заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04.03.2020 відкрито касаційне провадження у справі №280/3775/19 за касаційною скаргою податкового органу на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

Ухвалою суду від 18.07.2022 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 19.07.2022.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ГУ ДФС у Запорізькій області зазначає, що рішення судів не визнає, вважає їх необґрунтованими, такими, що суперечать вимогам законодавства. Відповідач 1 вказує, що судами не враховано складність справи, розмір спірних вимог та обсяг наданих адвокатом послуг, наголошує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Як зазначається, судами попередніх інстанцій не у повному обсязі досліджено документи, що призвело до порушення норм процесуального права. Відповідач 1 посилається на рішення ЄСПЛ від 18.07.2016 у справі "Проніна проти України", у якому визначено, що кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен аргумент заявника; чого на думку податкового органу судом першої інстанції не було зроблено. Також, відповідач 1 посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2018 справа №821/1594/17, від 08.05.2018 справа №810/2823/17. Відповідач 1 вважає, що вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу підлягають частковому задоволенню. У касаційній скарзі відповідач 1 просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким заяву Товариства задовольнити частково, а саме, зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

На підставі положень статті 345 КАС України касаційний суд розглядає справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Як встановлено у справі, що розглядається, ТОВ "ТЕХСПЕЦГРУП" звернулося з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (відповідач 1) та Державної фіскальної служби України (відповідач 2), в якому позивач просив суд: визнати протиправними та скасувати рішення комісії відповідача 1 №1198974/42345442 від 20.06.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної №6 від 26.04.2019 та зобов`язати відповідача 2 зареєструвати у Єдиному державному реєстрі податкових накладних надіслану засобами електронного зв`язку податкову накладну №6 від 26.04.2019 датою її фактичного подання; визнати протиправними та скасувати рішення комісії відповідача 1 №1212350/42345442 від 04.07.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної №7 від 26.04.2019 та зобов`язати відповідача 2 зареєструвати у Єдиному державному реєстрі податкових накладних надіслану засобами електронного зв`язку податкову накладну №7 від 26.04.2019 датою її фактичного подання.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.09.2019 позов задоволено.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.12.2019 апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.09.2019 повернуто, з тих підстав, що недоліки апеляційної скарги заявником не усунуті.

Позивачем подано до суду першої інстанції заяву про прийняття додаткового судового рішення про стягнення судових витрат, а саме, позивач просив присудити витрати на професійну правничу допомогу на користь ТОВ "ТЕХСПЕЦГРУП" за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень: Головного управління ДФС у Запорізькій області, Державної фіскальної служби України.

Додатковим рішенням суду першої інстанції, що за наслідками апеляційного перегляду залишено без змін, заяву Товариства про стягнення судових витрат задоволено. Постановлено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на користь ТОВ "Техспецгруп" витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 2500грн., стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь ТОВ "Техспецгруп" витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 2500грн.

З оскаржуваних судових рішень слідує, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суди врахували складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову. Суди виходили з того, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі підтверджено належними та допустимими доказами. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що розмір витрат є співрозмірним та пропорційним до предмету спору, у зв`язку з чим заява про відшкодування судових витрат підлягає задоволенню.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 134 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Частинами першою, сьомою, дев`ятою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про розподіл судових витрат, просив присудити витрати на професійну правничу допомогу на користь Товариства за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень.

Судами вказано, що на підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано копії документів: договір про надання правової допомоги №1 від 01.06.2019, рахунок - фактура №0409-1 від 04.09.2019, акт виконаних робіт №04/09-19 про надання юридичних та консультаційних послуг від 04.09.2019, платіжне доручення №163 від 05.09.2019, витяг з офіційного веб сайту Міністерства юстиції України стосовно адвокатського об`єднання "Діалог", витяг з Єдиного реєстру адвокатів стосовно адвоката Буц О.В.

Суди встановили, що як вбачається з копій актів наданих послуг, позивачу Адвокатським об`єднання "Діалог", адвокатом якого є представник позивача по даній справі Буц О.В., надавалися послуги щодо: опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, формування правової позиції - 600,00грн; вивчення та аналіз документації підприємства для підготовки позовної заяви до суду, подання до суду і супровід позовної заяви - 3500,00грн; участь адвоката в судовому засіданні - 900,00грн.

Винагорода за вказані послуги визначена в загальному розмірі 5000,00грн.

Згідно вимог статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для компенсації витрат позивача на правову допомогу.

Необхідно відзначити, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

У касаційній скарзі підставою для скасування судових рішень податковий орган зазначає, що сума коштів, яку представник позивача просить стягнути на користь Товариства є неспівмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт.

З оскаржуваних судових рішень слідує, що ухвалюючи рішення, суди врахували складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову. Обґрунтованих доводів, що спростовують висновки судів податковий орган не наводить.

При цьому, частиною восьмою статті 134 КАС України унормовано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, відповідач не погоджується з наданою судами оцінкою доказам у справі.

Верховний Суд вважає необхідним вказати, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Також, відповідач вважає, що позивач міг самостійно представляти свої інтереси в суді, при цьому, останній вирішив скористатись послугами адвоката, у свою чергу, держава не повинна оплачувати бажання позивача.

Суд касаційної інстанції відхиляє такі доводи податкового органу через безпідставність, керуючись положеннями статті 59 Конституції України, яка гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (стаття 134 КАС України).

Окрім іншого, у касаційній скарзі відповідач зазначає про неврахування судами висновку, викладеного у рішенні ЄСПЛ від 18.07.2016 у справі "Проніна проти України", де визначено, що кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен аргумент заявника, чого на думку податкового органу судом першої інстанції не було зроблено.

Верховний Суд констатує, що за наслідками касаційного аналізу оскаржуваних судових рішень, вказані доводи податкового органу не знайшли свого підтвердження. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності.

Водночас, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Також, у касаційній скарзі відповідач посилається на правові позиції Верховного Суду щодо розподілу судових витрат, викладені у постановах від 15.05.2018 справа №821/1594/17, від 08.05.2018 справа №810/2823/17.

Керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, з`ясовано, що у згаданих справах розглядалась заява сторони про розподіл витрат у зв`язку з отриманням професійної правничої допомоги під час розгляду касаційної скарги (касаційного провадження). У справі №821/1594/17 та справі №810/2823/17 Верховний Суд встановив, що наданими до суду касаційної інстанції документами, витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі у касаційній інстанції не підтверджено. Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Суд вказує, посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки щодо оцінки того чи іншого аргументу контролюючого органу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

У разі посилання на висновки Верховного Суду, які на думку скаржника не були враховані судом апеляційної інстанції, необхідно посилатися на ті висновки, які були зроблені на підставі дослідження норм, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах за однакових умов. Як слідує, Верховний Суд у постановах, що наводить відповідач, ухвалюючи рішення, врахував надані суду касаційної інстанції документи у конкретній адміністративній справі.

Разом з тим, переглядаючи доводи касаційної скарги у цій справі, зокрема, щодо невизнання податковим органом судових рішень, касаційний суд вважає необхідним наголосити, що відповідно до приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Суд зауважує, що відповідно до пунктів 4, 5 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права; вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції.

Таким чином касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Відповідачу слід враховувати, що згідно положень статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд касаційної інстанції констатує, що аргументи та позиція відповідача щодо невизнання оскаржуваних судових рішень, визнаються судом категорично заперечними, такими, що не відповідають процесуальному закону.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до статей 8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, з урахуванням норм права, що підлягають застосуванню, Верховний Суд дійшов висновку, що податковим органом не наведено обґрунтованих доводів, що підтверджують обставини неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи.