826/17113/16 Про скасування податкового повідомлення-рішення щодо нарахування податку на додану вартість - 19.07.2022 Прийняття

розглянув у судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Томак" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2018 (суддя - Кузьменко В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2018 (головуючий суддя - Кузьменко В.В., судді: Бабенко К.А., Василенко Я. М.) у справі №826/17113/16.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Томак" (далі - ТОВ "Томак") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у місті Києві) від 21.10.2016 №0019991404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2018, позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у місті Києві оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2018, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування своїх вимог ГУ ДФС у місті Києві посилається на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, а саме - пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 200 Податкового кодексу України, статей 86, 143 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано всі обставини справи та не надано їм повну оцінку, що має значення для належного вирішення справи. Зокрема, вказує, що позивачем не надано документального підтвердження щодо наявності основних засобів по яким проведені ремонтно-будівельні роботи та обґрунтованого використання дизельного палива у власній господарській діяльності; щодо операцій з ТОВ "Сорсіс" та ТОА "Каверон Індастріс", останні не є суб`єктами економічної діяльності з постачання відповідної продукції та функціонують лише для формування непоґрунтованої податкової вигоди.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Томак" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представника відповідача, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Томак" з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах із контрагентами-постачальниками ТОВ "Буд Камп" за період лютий 2016 року, ТОВ "Сорсіс" та ТОВ "Каверон Індастріс" за період березень 2016 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 10.10.2016 №242/26-15-14-04/14307305, в якому відображено висновок про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 7 036 783,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних товарів/послуг по відносинам із ТОВ "Буд Камп", ТОВ "Сорсіс" та ТОВ "Каверон Індастріс" у зв`язку із недоведенням реальності господарських операцій, а саме: до перевірки не надано документального підтвердження щодо наявності основних засобів, по яким проведено будівельно-ремонтні роботи та інформації щодо використання ремонтованого об`єкта основного засобу в господарській діяльності; не надано копій банківських виписок на оплата дизельного палива; додатків до договорів купівлі-продажу, укладених із ТОВ "Сорсіс" та ТОВ "Каверон Індастріс"; інформацію стосовно того, з якою метою здійснено оплату за дизельне паливо та звернення до контрагентів щодо виконання зобов`язань по поставці вказаного дизельного палива; також не надано документального підтвердження та регістрів бухгалтерського обліку щодо наявності транспортних засобів та інформації щодо обґрунтовано використання дизельного палива у здійснені господарської діяльності. Крім того, в акті перевірки міститься посилання на ухвали Печерського суду міста Києва, які містять інформацію про наявність кримінальних проваджень щодо ознак фіктивності ТОВ "Буд Камп" та ТОВ "Сорсіс", а також твердження про оформлення позивачем операцій з придбання при відсутності у постачальників відповідних трудових та матеріально-технічних ресурсів.

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.10.2016 №0019991404, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 10 555 174,50 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 7 036 783,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 518 391,50 грн.

Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - властивостей придбаних товарів, умов перевезення, зберігання тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи з урахуванням специфіки предмету та умов укладених правочинів.

Судами також встановлено, між ПАТ "Томак" (замовник) та ТОВ "Буд Камп" (виконавець) укладено договір №ДГ-ВР-192 на виконання будівельних та ремонтно-відновлювальних робіт від 01.02.2016, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується виконати у відповідності до умов даного договору роботи по ремонту та технічному переоснащенню об`єкта, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойко, 15/15.

Між ПАТ "Томак" (покупець) та ТОВ "Сорсіс" (продавець) укладено договір №2403 купівлі-продажу від 24.03.2016, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти, а покупець - прийняти товар і оплатити його вартість.

Між ПАТ "Томак" (покупець) та ТОВ "Каверон Індастріс" (продавець) укладено договір №2403/2 від 24.03.2016, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти - паливо дизельне, а покупець - прийняти товар і оплатити його вартість.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем до суду копії договорів про виконання робіт, актів виконаних ремонтно-будівельних робіт, кошторисів, довідок про вартість виконаних підрядних робіт, податкових накладних, платіжних доручень/, оборотно-сальдових відомостей підтверджують виконання зазначених господарських діяльність. Придбання у ТОВ "Буд Камп" будівельних та ремонтно-відновлювальних робіт зумовлене необхідністю підтримання в належному стані та відновлення приміщень майнового комплексу позивача. Щодо висновків акта перевірки про ненадання копій банківських виписок на оплату дизельного палива, додатків до договорів купівлі-продажу, укладених із ТОВ "Сорсіс" та ТОВ "Каверон Індастріс", інформацію стосовно того, з якою метою здійснено оплату за дизельне паливо та звернення до контрагентів щодо виконання зобов`язань по поставці вказаного дизельного палива, судами звернуто увагу, що факт перерахування ПАТ "Томак" грошових коштів за дизельне паливо відповідачем не спростовується та підтверджується платіжними дорученнями з відміткою банку; у свою чергу надати додатки до договорів купівлі-продажу позивач не мав можливості у зв`язку із тим, що строк поставки ще не настав, а законом прямо передбачено можливість здійснення поставки на умовах передоплати.

Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

У зв`язку з чим, слід зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності, а також реальність усіх даних, наведених у документах, складеними за наслідками господарських відносин та вид цивільно-правових угод.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності й взаємозв`язку та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Крім того, суди попередніх інстанцій не дослідили надану позивачем первинну документацію на предмет можливості ідентифікувати фактичну поставку нафтопродуктів з урахуванням його специфіки, що вимагає дотримання особливих умов зберігання, перевезення та обліку, зокрема у порядку вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказ Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 №281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496 (z0805-08) .

Так, з метою дослідження фактичного виконання розглядуваних господарських операцій необхідно аналізувати яким чином транспортувався товар (зокрема пункти навантаження та розвантаження), де зберігався, в тому числі наявність у контрагента та перевізника спеціальних ресурсів для виконання таких зобов`язань або залучення з цією метою третіх осіб та, як наслідок, виникнення відповідних витрат, пов`язаних із таким залученням.

Слід також наголосити, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.

Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

В свою чергу, вимоги частин четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане донарахування спірних податкових зобов`язань.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з`ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.