380/3838/20 Про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з митних органів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 14.07.2022 Прийняття

- визнати протиправним і скасувати наказ Львівської митниці від 14 квітня 2020 року №154-о про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади державного інспектора відділу чергових Львівської митниці ДФС з 15 квітня 2020 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу чергових Львівської митниці ДФС з 15 квітня 2020 року;

- зобов`язати Галицьку митницю Держмитслужби перевести ОСОБА_1 з Львівської митниці ДФС до Галицької митниці Держмитслужби на рівнозначну або іншу (за його згодою) посаду в митних органах України.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" від 2 жовтня 2019 року №858 (858-2019-п) утворено юридичні особи публічного права, територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно із додатком №1, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби.

До того ж, згідно із додатком №2 до вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

На виконання цієї постанови ДФС України видала наказ "Про реорганізацію митниць ДФС" від 25 листопада 2019 року №30-рг, пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС.

21 грудня 2019 року в.о. начальника митниці, головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Лозинським О. видано наказ №666 "Про попередження про наступне вивільнення", з відповідним Додатком, який містить список з 213 осіб, зокрема і позивача.

Позивач зазначав, що 10 березня 2020 року він отримав попередження про наступне вивільнення, а 14 квітня 2020 року Львівською митницею ДФС прийнято наказ №154-о про його звільнення.

ОСОБА_1 вважає вказаний наказ Львівської митниці ДФС незаконним, прийнятим з порушенням норм права, оскільки під час його прийняття Львівська митниця ДФС застосувала законодавство України про працю, яке не могло застосовуватись в ході реалізації постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" від 2 жовтня 2019 року №858 (858-2019-п) та наказу ДФС України "Про реорганізацію митниць ДФС" від 25 листопада 2019 року №30-рг.

Позивач звертав особливу увагу на те, що з урахуванням дати початку реорганізації Львівської митниці ДФС (28 листопада 2019 року), її строків (три місяці), визначених пунктом 4 наказу ДФС України від 25 листопада 2019 року №30-рг, чинних як станом на 28 листопада 2019 року, так і на 28 грудня 2019 року норм Закону України "Про державну службу" та Кодексу Законів про працю України (322-08) (далі - " КЗпП України (322-08) "), процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" передбачала, зокрема, необхідність персонального попередження про наступне вивільнення працівників не пізніше ніж за два місяці та надання одночасної пропозиції працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Зауважував, що оскільки реорганізація Львівської митниці ДФС мала закінчитись до 28 лютого 2020 року, на думку позивача, йому повинні були вручити попередження про наступне вивільнення до 28 грудня 2020 року та запропонувати іншу роботу в Галицькій митниці Держмитслужби. Проте, цих дій вчинено не було, а тому Львівською митницею ДФС, Галицькою митницею Держмитслужби було порушено вимоги частин першої і третьої статті 49-2 КЗпП України.

До того ж, позивач зазначав, що весь період, починаючи з моменту реорганізації, вручення повідомлення про наступне вивільнення, винесення наказу про його звільнення, у Галицькій митниці Держмитслужбі були наявні вакантні посади в тому числі й посада, на якій працював позивач, але такі вакантні посади запропоновані йому не були. Зазначав, що протиправність дій відповідачів полягає у застосуванні до позивача непрямої дискримінації при вивільненні державних службовців та переведенні з Львівської митниці ДФС до Галицької митниці Держмитслужби.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його оскарження і відновлення своїх порушених трудових прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, позов задоволено частково:

- визнано протиправним і скасовано наказ Львівської митниці від 14 квітня 2020 року №154-о "Про звільнення ОСОБА_1";

- поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу чергових Львівської митниці ДФС з 16 квітня 2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин і підстав, а лише містить формальний перелік пунктів передбачених частиною першою статті 87 Закону України "Про державну службу", які по своїй юридичній природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації. Зазначили, що відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу "правової визначеності", адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав звільнення.

До того ж, суди дійшли висновку, що оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі та, яку позивач обіймав до реорганізації, в тому ж структурному підрозділі і жодних перешкод у зайнятті такої посади відповідачем не наведено, звільнення позивача не може бути визнано правомірним, а тому оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Галицька митниця Держмитслужби звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів

У квітні 2021 року Галицька митниця Держмитслужби звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Галицька митниця Держмитслужби зазначила, що звільнення позивача відбулось відповідно до статті 87 Закону України "Про державну службу" в редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (440-20) , положеннями якої з 13 лютого 2020 року суттєво змінено правове регулювання процедури припинення державної служби внаслідок реорганізації державного органу.

Зазначає, що відповідно до положень статті 87 Закону України "Про державну службу" в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин суб`єкт призначення або керівник державної служби має право, а не зобов`язаний пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі.

Тому, скаржник вважає, що судами неправильно застосовано статтю 87 Закону України "Про державну службу", оскільки вказаною нормою не надано "можливість" як зазначають суди попередніх інстанцій, а надано "право". Одночасно, це право є дискреційним. А тому вказує, що жодного порушення під час звільнення ОСОБА_1 допущено не було.

Скаржник покликається на неправильне тлумачення судами попередніх інстанцій норми матеріального права щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, а саме: частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Верховний Суд ухвалою від 8 липня 2021 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Львівська митниця Державної фіскальної служби свого відзиву на касаційну скаргу не надала, копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримала 16 липня 2021 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 працював у митних органах з 2009 року.

З 9 серпня 2018 року відповідно до наказу Львівської митниці ДФС №499-о позивач обіймав посаду державного інспектора відділу чергових, що підтверджується копією трудової книжки від 14 вересня 2009 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року №858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" (858-2019-п) утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з пунктом 1 наказу ДФС України від 25 листопада 2019 року №30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС" розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 цього наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 листопада 2019 року внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Питання Державної митної служби" від 4 грудня 2019 року №1217-р (1217-2019-р) погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 8 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2019 року №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України", функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

З дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14 листопада 2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00.00 год 8 грудня 2019 року.

Керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 21 грудня 2019 року прийнято наказ №666 "Про попередження про наступне вивільнення", яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" згідно зі списком, в який був включений ОСОБА_1 . Вручення попереджень про наступне вивільнення працівників доручено члену Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Дацій Т.М . Контроль за виконанням цього наказу здійснювався головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Лозинським О.Р .

Наказом Львівської митниці ДФС №03 від 7 лютого 2020 року скасовано наказ №666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не були вручені.

Наказом Львівської митниці ДФС від 10 березня 2020 року №07 "Про попередження про наступне вивільнення" зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-Vlll "Про державну службу", зі змінами. В додатку до вищезазначеного наказу у пункті 39 зазначений ОСОБА_1 - державний інспектор відділу чергових Львівської митниці ДФС.

Попередження про наступне вивільнення із займаної посади 13 квітня 2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України скеровано позивачу засобами електронного зв`язку 10 березня 2020 року. ОСОБА_1 ознайомився із указаним попередженням 10 березня 2020 року.

Наказом Львівської митниці ДФС від 14 квітня 2020 року №154-о "Про звільнення ОСОБА_1" позивача з 15 квітня 2020 року звільнено із займаної посади державного інспектора відділу чергових Львівської митниці ДФС, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Як на підставу звільнення вказано попередження про наступне вивільнення від 10 березня 2020 року.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (889-19) (у редакції станом на момент звільнення).

Пункт 4 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

Приписами частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного орган.

За змістом частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд ухвалою від 8 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою Галицької митниці ДФС на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності звільнення позивача із займаної посади.

Основним доводом касаційної скарги Галицької митниці ДФС є те, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано частину третю статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (440-20) ) у контексті тлумачення повноважень роботодавця, а саме: висновок про те, що роботодавець був зобов`язаний пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі.

Скаржник зауважує, що норми спеціального законодавства суттєво змінили правове регулювання правовідносин щодо звільнення державних службовців, надавши роботодавцю право, а не обов`язок пропонувати працівнику іншу вакантну посаду при його звільненні.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги, Суд виходить із наступного.

Предметом спору у цій справі є питання правомірності наказу відповідача від 14 квітня 2020 року №154-о про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади державного інспектора відділу чергових Львівської митниці ДФС з 15 квітня 2020 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Частиною п`ятою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України "Про державну службу" станом на момент початку процедури звільнення позивача, тобто на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення (10 березня 2020 року), так само і на час видання оскаржуваного наказу від 14 квітня 2020 року №154-о було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із реорганізацією Львівської митниці ДФС, то в цьому випадку належить застосовувати норми спеціального законодавства, тобто Закон України "Про державну службу" у редакції, чинній з 13 лютого 2020 року.

Отже, Законом України "Про державну службу", який є спеціальним, встановлено право суб`єкта призначення щодо працевлаштування державного службовця, який вивільняється.

Після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд у низці постанов, зокрема, від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 30 листопада 2021 року у справі 480/4055/20, від 8 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 28 квітня 2022 року у справі №380/3580/20, виклав висновок щодо застосування частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" у редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ (440-20) .

Цей висновок полягає в тому, що вжите у частині третій статті 87 Закону України "Про державну службу" слово "може" означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Отже, із набранням чинності Законом №440-IX від 14 січня 2020 року (440-20) законодавець надав можливість суб`єкту призначення або керівнику державної служби розірвати трудовий договір з державним службовцем з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу.

Водночас аналіз положень Закону України "Про державну службу" свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Указаний висновок є релевантним до цієї справи, підстав для відступу від наведеного розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, Верховний Суд приймає доводи касаційної скарги Галицької митниці ДФС і констатує, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне тлумачення частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" і дійшли хибного висновку, що звільнення позивача відбулось із порушенням норм чинного законодавства.

Тому, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Львівської митниці від 14 квітня 2020 року №154-о про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади державного інспектора відділу чергових Львівської митниці ДФС з 15 квітня 2020 року прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, якими регулюються спірні правовідносини.

До того ж, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний наказ прийнято без конкретизації причин та підстав, оскільки зі спірного наказу вбачається, що він містить підставу для його видання (попередження про наступне вивільнення), у ньому чітко зазначено підстави звільнення (пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"), в наказі зазначено дата припинення трудових відносин.

Відповідно до частини третьої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною першою статті 351 КАС України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 351 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої й апеляційної інстанцій, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139, 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі №380/3838/20 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними і скасування наказу, поновлення на роботі відмовити повністю.