821/2813/15-а Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено суму від'ємного значення податку на прибуток підприємств - 14.07.2022 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Бериславський машинобудівний завод" до Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 (суддя - Хом`якова В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 (головуючий суддя Кравченко К.В., судді: Лук`янчук О.В., Градовський Ю.М.),

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Бериславський машинобудівний завод" (далі - ПРАТ "БМЗ", Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - ОДПІ, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.05.2015: форми "П" №0000312200 - про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 1' 651' 344,00 грн; форми ''Р'' №0000322200 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 285' 380,00 грн, в тому числі, за основним платежем - 190' 253,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 95' 127,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що операції між Товариством та ПП''Неоліт'', ПП ''Херсонагроресурс'', ТОВ ''Дніпро ТМ'', ТОВ ''Меганом Транс'', ТОВ''Твінінг Тайм'', ПП ''Електрогруп'', ПП ''Полімермаш'' є реальними та підтверджуються первинними та іншими документами бухгалтерського та податкового обліку, а висновки контролюючого органу, зроблені в акті перевірки від 21.04.2015 №15/21-02-22-012/00211004 щодо порушення Товариством податкового законодавства при формуванні даних податкового обліку за наслідками господарських операцій із вказаними контрагентами у 2014 році, безпідставні. Позивач посилався на індивідуальний характер відповідальності платника податків за податкове правопорушення та наголошував, що відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента та / або відсутність матеріально технічних умов, так само як і сертифікатів якості на поставлений товар, а тим паче взаємовідносини контрагента з іншими суб`єктами господарювання, не може бути свідченням безтоварності господарської операції.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 04.11.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 06.05.2015 №0000312200 повністю, податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 06.05.2015 №0000322200 - в частині збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 189' 917,00 грн та застосування штрафних санкцій - 94' 959,00 грн; в іншій частині позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що Товариство спростувало належними та допустимими доказами висновки в акті перевірки про безтоварність операцій із вищезазначеними контрагентами з придбання товарів та послуг. Такого висновку суд дійшов на підставі оцінки наданих Товариством договорів, первинних документів, що були складені сторонами у межах цих договорів та на підставі яких Товариство сформувало дані бухгалтерського та податкового обліку, та з урахуванням обставин, що були встановлені в судовому процесі у справах №821/873/15-а та №821/4975/14. Суд також врахував, що на час здійснення поставок контрагенти Товариства мали господарську та податкову правосуб`єктність, спірні операції пов`язані з його господарською діяльністю. Доводи контролюючого органу на підтвердження обставин безтоварності спірних операцій щодо недостатності/відсутності у контрагентів матеріально - технічних умов, трудових ресурсів, відсутності у позивача під час перевірки довіреностей на отримання ТМЦ, сертифікатів якості на товар, а також наявність певних недоліків в оформленні деяких видаткових накладних (не зазначено посаду особи, яка прийняла товар, відсутність номера та дати довіреності), суд розцінив як такі, що не спростовують обґрунтованість визначення позивачем податкового кредиту та витрат за вказаними операціями, оскільки інші дані (зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок поставки ТМЦ, мета придбання, первинні бухгалтерські документи, складені щодо цих господарських операцій) свідчать про протилежне. Суд також визнав, що відсутність платника податків за місцем реєстрації, на що посилався контролюючий орган, не є підставою для виключення із податкового обліку витрат та податкового кредиту, задекларованих позивачем.

Суд апеляційної інстанції з таким обґрунтуванням погодився.

У касаційній скарзі ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані посиланням на обставини, що були встановлені під час податкової перевірки позивача.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28.12.2016 відкрив касаційне провадження у цій справі.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач у запереченнях просить залишити касаційну скаргу ОДПІ без задоволення як безпідставну.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів'', яким Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ''Перехідні положення'' КАС в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, обґрунтування заперечень на касаційну скаргу, правильність застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень (а.с. 24-25 т. І), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки, викладені в акті від 21.04.2015 №15/21-02-22-012/00211004 про результати документальної планової виїзної перевірки ПРАТ "БМЗ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2014 (а.с. 26 - 85 т. І; далі - акт перевірки). Згідно з висновками акта перевірки ПРАТ "БМЗ", зокрема порушено норми пунктів підпункту 14.1.27 статті 14, пункту 138.2 статті 138, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) внаслідок формування податкового кредиту та витрат у 2014 році за безтоварними операціями із ПП ''Неоліт'', ПП ''Херсонагроресурс'', ТОВ ''Дніпро ТМ'', ТОВ ''Меганом Транс'', ТОВ ''Твінінг Тайм'', ПП ''Електрогруп'', ПП ''Полімермаш''.

Такий висновок контролюючого органу вмотивований наявністю ознак фіктивної діяльності цих постачальників та постачальників у ланцюгу, недостатністю та дефектністю представлених до перевірки документів, зокрема відсутністю у позивача під час перевірки сертифікатів якості продукції, що, зокрема, надійшла від ПП''Неоліт'', та доручень на ії отримання, а також відсутністю в деяких видаткових накладних даних щодо посади особи, яка їх підписала, номера та дати довіреності.

Під час перевірки контролюючий орган використав податкову інформацію щодо вказаних платників податків та їх контрагентів, що міститься в базах даних органів ДФС, та податкову інформацію, отриману за результатами заходів податкового контролю (використані результати податкових перевірок, зустрічних звірок контрагентів та позивача). Згідно з цією інформацією постачальники не є виробниками поставленої на користь позивача товарів, водночас один/декілька контрагентів позивача у ланцюгу постачання: за місцезнаходженням відсутні; не мають матеріально-технічних та трудових ресурсів, які об`єктивно необхідні для

провадження господарської діяльності, зокрема для здійснення господарських операцій; згідно з інформацією з бази даних "Архів електронної звітності", "Реєстр податкових накладних" номенклатура придбаних ними товарів не відповідає номенклатурі товарів, що були предметом постачання на адресу позивача згідно з первинними документами.

Вимоги для підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - так само).

Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV (996-14) ).

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За змістом цієї норми обов`язковими для первинного документу є такі ознаки: він має містити відомості про господарську операцію; він підтверджує (фіксує) факт операції.

У свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 цього ж Закону).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у цій нормі.

Згідно з положеннями пункту 138.1 статті 138 ПК (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі так само) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 ПК).

Відповідно до абзацу першого підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з положеннями пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 статті 198 ПК).

Отже, господарські операції як підстава для декларування сум податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена, крім того, податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг).

Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку.

При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, так само, як помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо інші дані засвідчують зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю, тобто є фактичний рух активів.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, але не виключно, в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 826/7704/16, від 17.04.2018 у справі №820/475/17.

Також наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом України та підтриманої Верховним Судом норм статті 198 ПК у подібних правовідносинах, зокрема в постановах від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі №826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 17.09.2019 у справі №500/2733/18, від 22.03.2021 у справі №440/545/19, від 19.06.2018 у справі №826/7704/16, від 17.04.2018 у справі №820/475/17, але не виключно.

За умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 ПК, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженим (правомірними), якщо контролюючий орган не доведе протилежне.

В силу частини другої статті 72 КАС (в редакції, чинній на час розгляду та апеляційного перегляду справи) обов`язок доказування правомірності оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень лежить на відповідачу. Таке ж правило встановлено частиною другою статті 77 КАС в чинній редакції цього Кодексу.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу ''Інтерсплав проти України'', вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків, відсутність за місцезнаходження не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Такий висновок відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 12.06.2018 у справі №826/11879/13-а, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі № 2а-1484/12/1370, від 23.05.2018 у справі № 2а-102/09/0770, від 08.05.2018 у справі № 815/3526/17, від 10.09.2018 у справі №826/8016/13-а, від 10.09.2018 у справі №826/25442/15, від 11.09.2018 у справі №810/2677/17, від 04.02.2020 у справі №826/3729/15, але не виключно.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутсорсингу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 30.01.2018 у справі №2а/1770/3360/12, від 19.06.2018 у справах №826/7704/16, ід 08.05.2018 у справі №815/3526/17, від 08.05.2018 у справі №814/937/15, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а.

Як узагальнення наведених правових позицій, відсутність у контрагента-постачальника матеріально-технічних, достатньої кількості трудових ресурсів, відсутність товарів по ланцюгу постачання, відсутність окремих документів чи дефекти в них - саме по собі не є безумовною підставою для висновку, що господарської операції не було. Первинні документи, на підставі яких сформовано дані податкового обліку, підлягають оцінці з урахуванням всіх обставин, в тому числі, й обставин щодо характеру діяльності постачальника. Лише сукупність обставин може свідчити на користь або проти висновку щодо фактичного проведення господарських операцій.

Така теза неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 20.02.2018 у справі №809/117/13-а, від 29.07.2020 у справі №200/5834/19-а, від 11.09.2019 у справі №814/1932/17, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18.

Отже, визначальним щодо податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є сукупність обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні відсутність/ недоліки певних документів при оформленні операцій з постачання товару (послуг) тощо самі по собі не є самостійно достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

У судовому процесі суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт придбання ПРАТ "БМЗ" у ПП ''Неоліт'', ПП ''Херсонагроресурс'', ТОВ ''Дніпро ТМ'', ТОВ ''Меганом Транс'', ТОВ ''Твінінг Тайм'', ПП ''Електрогруп'', ПП ''Полімермаш'' товарів та послуг на підставі оцінки доказів у справі, а саме: договорів поставки, видаткових та податкових накладних, документів про перевезення товару (ТТН, вантажні декларації "Нічний експрес", експрес - накладні "Нова пошта", акти про надання робіт / послуг транспортного експедирування), прибуткових ордерів, платіжних доручень, вимог на відпуск матеріалів у виробництво, постійної довіреності від 11.04.2014 №357/04 зі строком дії до 31.12.2014 на право отримання ТМЦ від ПП ''Неоліт'' працівниками Товариства ОСОБА_1, ОСОБА_2, сертифікатів якості на товар, направлень на проведення лабораторних досліджень сировини (а.с. 144 - 248 т. І, т. ІІ, т. ІІІ, а.с. 1- 124 т. ІУ). Крім того, реальність господарських операцій позивача із ТОВ "Дніпро ТМ", ТОВ "Меганом Транс", ТОВ "Твінінг Тайм", ПП "Електрогруп", ПП "Полімермаш" за 2014 рік є встановленою в судовому процесі у справах №821/873/15-а та №821/4975/14. Зазначені судові рішення набрали законної сили 25.06.2015 та 30.07.2015 і є чинними. У цих справах суди підтвердили правомірність формування ПРАТ "БМЗ" податкового кредиту за наслідками операцій із вказаним контрагентами у 2014 році. Обставини, встановлені в судових рішеннях у справах №821/873/15-а та №821/4975/14 правильно визнані судами такими, що відповідно до частини першої статті 72 КАС мають преюдиційне значення для цієї адміністративної справи, а нових доказів, що спростовують достовірність даних податкового обліку позивача за наслідками операцій з названими контрагентами у 2014 році відповідач не надав суду під час розгляду цієї справи. Також суди врахували, що на час здійснення господарських операцій контрагенти позивача мали господарську та податкову правосуб`єктність. Придбання товару (сировини (сплави, феромолібден, олово, мідь, цинк, свинець чушковий тощо), запасні частини, підшипники, цвяхи, гайки, болти, рукава, техпластини тощо) та послуг з перевезення товару здійснено у межах господарської діяльності Товариства (основним видом діяльності Товариства згідно з КВЕД є: 29.11.1 - виробництво двигунів та турбін; 51.90.0 - інші види оптової торгівлі; 28.62.0 - виробництво інструментів; 37.10.0 - оброблення металевих відходів та брухту).

Суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) (в редакції, чинній на час розгляду та апеляційного перегляду справи) дали правильну оцінку вище переліченим доказам та зробили обґрунтований висновок, що ОДПІ не спростовано викладену в цих документах інформацію щодо господарських операцій позивача із вказаними контрагентами.

Доводи контролюючого органу про безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами обґрунтовано визнані судами попередніх інстанцій недоведеними з огляду на перелічені вище докази, які, згідно з оцінкою судів, в сукупності підтверджують придбання позивачем таких товарів (послуг).

Ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам частин першої - третьої статті 159 КАС (в редакції, чинній на час розгляду та апеляційного перегляду справи) щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Доводи відповідача в касаційній скарзі обґрунтовані посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів. Водночас, згідно з частиною другою статті 341 КАС вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додаткова перевірка доказів знаходяться поза межами касаційного перегляду справи.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 350 КАС (в редакції, чинній до внесення змін в цю статтю згідно із Законом від 15.01.2020 №460-ІХ (460-20) , яка набрала чинності 08.02.2020 та підлягає застосуванню при касаційному перегляді цієї справи відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.