810/4390/18 Про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску - 14.07.2022 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року (головуючий суддя - Єгорова Н.М., судді: Коротких А.Ю., Сорочко Є.О.) у справі № 810/4390/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін" №112" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112" (далі - Товариство, платник єдиного внеску, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 13 лютого 2018 року №0005815202 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, з мотивів безпідставності їх прийняття.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність рішення податкового органу про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску з підстав відсутності в нього заборгованості, недотримання відповідачем порядку прийняття рішення про стягнення недоїмки та відсутність розрахунку штрафних санкцій.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року, у задоволені позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що за період з 23 липня 2013 року по 9 лютого 2018 року за позивачем обліковується несвоєчасна сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) та позивач не заперечує сплату ним ЄСВ з порушенням строків. Суди також врахували, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року N 2464-VI (2464-17) (далі - Закон N2464-VI) строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується, а тому контролюючий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства. Твердження Товариства про те, що він не отримував розрахунку штрафних санкцій спростовано судами тим, що позивач безпосередньо надав вказаний розрахунок як додаток до позовної заяви. Суди попередніх інстанцій визнали, що розрахунок пені та штрафних санкцій податковим органом здійснено з додержанням вимог Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (z0508-15) (далі - Інструкція №449), що підтверджено наявними у справі доказами.

Постановою Верховного Суду від 10 березня 2020 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, оскільки всі фактичні обставини, викладені в описових частинах судових рішень, встановлені судами попередніх інстанцій без дослідження інтегрованої картки платника єдиного внеску, повністю збігаються за змістом із службовою запискою Головного управління ДФС у Київській області та додатковими поясненнями відповідача, які самі по собі не є належними доказами фактів несвоєчасної сплати єдиного внеску, а можуть враховуватись судом лише як обґрунтування позиції суб`єкта владних повноважень. Верховний Суд дійшов висновку, що визначальним для вирішення справи є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати позивачем ЄСВ на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме: дослідження інтегрованої картки платника ЄСВ, а також первинних документів щодо нарахування (звіти, розрахунки) та сплати (платіжні доручення) відповідних сум, але суди встановили обставини за відсутності належних доказів у справі.

За наслідками нового розгляду справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про підтвердження факту несплати (несвоєчасної сплати) ЄСВ, що є головною умовою для нарахування санкцій та зазначив, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства та при застосуванні штрафів у даному випадку приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів і кількості випадків сплати за вказані періоди.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю та визнано протиправним та скасовано рішення Броварського відділення Головного управління ДФС у Київській області від 13 лютого 2018 року №0005815202.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у відповідача правових підстав для застосування до підприємства штрафних санкцій та нарахування останньому пені за несвоєчасну сплату, водночас дійшов до висновку про неможливість повторно стягнути штраф та пеню з огляду на те, що на момент прийняття спірного рішення позивачем вже було сплачено штраф та пеню за несвоєчасну сплату ЄСВ.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 201.10 статті 201 ПК України, пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 2 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі №804/1290/16; порушення норм процесуального права, зокрема, положень статей 73, 74, 78, 90 та 242 КАС України.

Скаржник наполягає на тому, що позивачем не було сплачено штраф та пеню, нараховані за несвоєчасну сплату ЄСВ, а податковим органом їх виключено із інтегрованої картки платника податку у зв`язку із його оскарженням у судовому порядку.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін. Товариство зазначає, що, відповідач безпідставно нараховував штрафні санкції у розмірі 20% своєчасно несплачених сум, оскільки до 1 січня 2015 року розмір штрафу складав 10%. Позивач вважає, що стягнення неустойки, пені і штрафу можливе лише за 12 останніх місяців перед зверненням до суду. Заявник касаційної скарги посилається на рішення Броварського відділення Головного управління ДФС у Київській області від 19 липня 2018 року №0032895202 про застосування до Товариства штрафних санкцій та пені за період з 1 травня 2014 року по 11 липня 2018 року, а тому вважає, що повторне стягнення на підставі рішення від 13 лютого 2018 року №0005815202 є безпідставним. Позивач вказує на те, що в акті перевірки зафіксовано, що з 1 січня 2015 року по 31 липня 2018 року нараховані суми єдиного внеску своєчасно сплачені у повному обсязі, а також, що оскаржуване рішення не містило розрахунків сум його складових.

Верховний Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що в жовтні 2013 року при постановці на облік як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Пенсійний фонд України передав інформацію що сальдо позивача складається з заборгованості в розмірі 1 303 445,27 грн, з них недоїмка - 1130031,47 грн та пеня - 173 413,80 грн.

За період з 15 жовтня 2013 року по 31 грудня 2013 року платником самостійно задекларовано 233940,59 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а сплачено 393982,83 грн. В результаті на кінець року заборгованість склала 1143403,03 грн.

У подальшому за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року платником самостійно задекларовано до сплати 657176,65 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а сплачено - 142293,55 грн. Броварською ОДПI винесено та узгоджено податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій та пені на суму 340799,02 грн. В результаті на кінець року заборгованість склала 1999085,15 грн.

За період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року платником самостійно задекларовано 527122,97 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а сплачено - 234814 грн. Броварською ОДПI винесено та узгоджено податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій та пені на суму 180008,56 грн. В результаті на кінець року заборгованість склала 2471402,58 грн.

За період із 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року платником самостійно задекларовано до сплати 473522,72 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а сплачено - 1023616,56 грн. Броварською ОДПI винесено та узгоджено податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій та пені на суму 365948,70 грн. В результаті на кінець року заборгованість склала 2287257,44 грн.

За період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року платником самостійно задекларовано до сплати 2026009,03 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а сплачено 2575354,26 грн. В результаті на кінець року заборгованість склала 1737912,21 грн.

За період з 1 січня 2018 року по 17 жовтня 2018 року платником самостійно задекларовано до сплати 3682685,27 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

13 лютого 2018 року відповідачем прийнято рішення №0005815202 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску - штраф у розмірі 394667,21 грн за період з 23 липня 2013 року по 9 лютого 2018 року та нараховано пеню у розмірі 2021969,62 грн.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI (2464-17) (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон №2464). Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За приписами пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 цієї статті).

Органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи (пункт 3-1 частини першої статті 1 цього Закону).

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10 частини першої цієї статті).

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 цього Закону).

За змістом частини четвертої статті 8 Закону №2464 порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України (2755-17) , та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються: фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина одинадцята цієї статті).

Згідно з частиною десятою статті 25 Закону №2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (пункт 11 цієї статті в редакції Закону з 01.01.2015).

Відповідно до редакції цього Закону, який діяв до 01.01.2015 р., підпункт другий пункту 11 був викладений в такій редакції: орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (пункт 16 статті 25 Закону №2464).

Міністерством фінансів України наказом від 7 квітня 2016 року №422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за № 751/28881 (z0751-16) ).

Пунктом 2 Розділу І цього Порядку визначено, що інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення (пункт 1 підрозділ 1 Розділ ІІ Порядку).

Визначальним для вирішення справи є встановлення фактів нарахування, сплати, несплати, несвоєчасної сплати позивачем єдиного соціального внеску на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме: зворотного боку облікової картки платника єдиного соціального внеску, а також первинних документів щодо нарахування (звітність, розрахунки) та сплати (платіжні доручення) відповідних сум.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначав, що важливим для вирішення справи є дослідження та встановлення нарахування та сплати (або несплати, несвоєчасної сплати) єдиного внеску на підставі звітності, платіжних доручень, даних інтегрованої картки платника податку (ІКПП), тощо.

Товариство не заперечує факт несвоєчасної сплати єдиного внеску, починаючи з 23 липня 2013 року, що досліджено судом апеляційної інстанції.

Суд визнає, що належними, допустимими, достатніми доказами несвоєчасної сплати Товариством сум єдиного внеску у спірний період є дані інтегрованої картки платника, які внесені до неї контролюючим органом в результаті подання платником звітних документів та сплати єдиного внеску (за фактом надходження інформації органів Державної казначейської служби України про надходження сум єдиного внеску).

Крім того, в матеріалах справи містяться звіти платника єдиного внеску та інтегрована картка платника, яка охоплює спірний період, документи які підтверджують факт сплати єдиного внеску, довідки податкового органу про відсутність заборгованості у позивача та наявність передплати з єдиного соціального внеску, відсутність заборгованості з єдиного соціального внеску, нарахованих штрафів та пені за несвоєчасність сплати цього внеску на дату прийняття спірного рішення, які досліджено судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів приймає до уваги встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо несвоєчасної сплати позивачем єдиного соціального внеску, нарахування штрафів та пені за несвоєчасну сплату податку та погашення всієї заборгованості (єдиного соціального внеску, штрафів та пені) на дату прийняття податковим органом спірного рішення.

Як вже зазначалось, розмір штрафу до 01.01.2015 встановлювався в розмірі 10 % своєчасно не сплачених сум, з 01.01.2015 - відповідно 20%. Розмір пені повинен розраховуватись 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Тобто, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, повинен був надати суду розрахунок:

- сум, які своєчасно не сплачено (суму, яку необхідно було сплатити, граничний строк її сплати, фактичну дату сплати);

- суми штрафних санкцій до 01.01.2015 (10%), після 01.01.2015 (20%);

- кількість днів прострочення платежу.

Суду надано позивачем виписки з рахунків сплати єдиного внеску за період з 2013 р. по 2018 р., та відповідачем не спростовано доводи Товариства, що в ІКПП станом на 07.12.2017 відсутня інформація про наявність пені та недоїмки, а станом на 28.02.2018 рахується переплата в розмірі 226209,74 грн.

Відповідач доводами касаційної скарги та у судовому засіданні не спростував висновки суду апеляційної інстанції про відсутність такої заборгованості на дату прийняття рішення про застосування штрафних санкцій, нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску.

Доводи касаційної скарги зводяться лише до незгоди податкового органу з позицією суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів, наданих сторонами.

Касаційна скарга не спростовує висновку суду апеляційної інстанції, доводи відповідача є ідентичними тим, які висловлені податковим органом під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, і яким судом апеляційної інстанції вже надана правова оцінка з урахуванням встановлених обставин на підставі повно і всебічно досліджених доказів.

Враховуючи межі касаційного перегляду, встановлені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі №804/1290/16, оскільки за результатами касаційного перегляду справи, на яку посилається позивач у відповідній частині встановлені інші обставини у справі. Відповідні висновки сформовані за різних фактичних обставин, з урахуванням повноти, належності, достатності доказів, наданих учасниками справи та зібраних судами у справі в підтвердження складу податкових правопорушень.

При цьому колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду мають враховуватись, виходячи з конкретних обставин справ, які встановлені судами за результатами оцінки відповідних доказів у цих справах.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).