ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2006 № 46/448
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії
суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Малетича М.М.
Студенця В.I.
при секретарі: Солонець К.В.
За участю представників:
від позивача -Ткаченко Г.Є., довіреність № 02-07/1-1 від
10.01.2006р.,
від відповідача - Берладин В.В., довіреність № 2/6670 від
05.12.2006р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державний комітет України з державного матеріального резерву
на рішення Господарського суду м.Києва від 01.11.2006
у справі № 46/448 (Смілянець В.В.)
за позовом Відкрите акціонерне товариство "Луганськмлин"
до Державний комітет України з державного матеріального
резерву
третя особа відповідача
третя особа позивача
про визнання договору недійсним
Суть рішення і скарги:
Відкрите акціонерне товариство "Луганськмлин" (надалі - ВАТ
"Луганськмлин", Позивач) звернулося в господарський суд міста
Києва з позовом до Державного комітету України з державного
матеріального резерву (надалі - Держкомрезерв, Відповідач) про
визнання договору недійсним через відсутність його істотних умов.
Під час розгляду справи Позивач змінив підставу позову -
просив визнати Договір недійсним, як такий, що був укладений
внаслідок помилки.
Рішенням господарського суду м. Києва від 01.11.2006р. у
справі № 46/448 даний позов було задоволено повністю, а саме:
визнано договір № юр - 2/75-98 від 18.05.1998р., який було
укладено між Орендним підприємством "Луганський комбінат
хлібопродуктів" та Державним комітетом України з державного
матеріального резерву, недійсним, а також стягнуто з Відповідача
на користь Позивача витрати по сплаті державного мита в розмірі 85
грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу в розмірі 118 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Відповідача
подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення
господарського суду міста Києва від 01.11.2006р. у справі № 46/448
і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ВАТ
"Луганськмлин" відмовити повністю.
В обгрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що
рішення місцевого господарського суду по даній справі не
відповідає фактичним обставнинам справи та грубо порушує норми
матеріального і процесуального права, зокрема: ст.ст. 7, 71, 76,
80, 128, 161 та 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
і ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, а також не застосував норми закону, які необхідно
було застосовувати, що є підставою для скасування такого судового
рішення.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, проте його
представник в судовому засіданні заперечував в її задоволенні та
вважав, що рішення господарського суду міста Києва у даній справі
є законним, об"єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам
справи, а тому просив залишити це рішення без змін, а апеляційну
скаргу Відповідача - без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін в судовому
засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський
апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вказувалось вище, ВАТ "Луганськмлин" звернулося в
господарський суд міста Києва з позовом до Державного комітету
України з державного матеріального резерву про визнання договору
недійсним через відсутність його істотних умов.
Під час розгляду справи Позивач змінив підставу позову -
просив визнати Договір недійсним, як такий, що був укладений
внаслідок помилки і рішенням суду м. Києва від 01.11.2006р. даний
позов було задоволено повністю, а саме: визнано договір № юр -
2/75-98 від 18.05.1998р., який було укладено між Орендним
підприємством "Луганський комбінат хлібопродуктів" та Державним
комітетом України з державного матеріального резерву, недійсним і
стягнуто з Відповідача на користь Позивача всі судові витрати.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції, зокрема,
виходив з того, що Позивачем по справі було доведено належними
засобами доказування ту обставину, що укладаючи спірну угоду -
договір № юр-2/75-98 від 18.05.1998р. (надалі - Договір), Позивач
неправильно сприймав істотні умови цього Договору і, зокрема -
щодо своїх прав та обов"язків, яке є підставою для задоволення
його вимог щодо визнання такої угоди недійсною.
Разом з тим, колегія суддів Київського апеляційного
господарського суду не погоджується з вказаним висновком місцевого
господарського суду про обгрунтованість доводів Позивача, з огляду
на наступне.
Згідно матеріалів справи, відповідно до Розпорядження
Кабінету Міністрів України від 24.04.1998р. за № 262-р
( 262-98-р ) (262-98-р)
"Про дозвіл Держкомрезерву на видачу з державного
резерву у позичку сільгосптоваровиробникам Луганської області
продовольчого зерна", між Держкомрезервом та Орендним
підприємством "Луганський комбінат хлібопродуктів" (надалі - ОП
"Луганський комбінат хлібопродуктів"), правонаступниками якого є
Позивач, 18.05.1998р. було укладено договір № юр-2/75-98 про
позичання, на підставі якого Відповідач відпустив Позивачу з
державного матеріального резерву, в порядку позичання, 40 тисяч
тонн зерна.
Підставою для укладання даного договору, крім згаданого вище
Розпорядження Кабінету Міністрів України № 262-р від 24.04.1998р
( 262-98-р ) (262-98-р)
. (надалі - Розпорядження), було також і звернення
Луганської обласної державної адміністрації, в якому остання
просила визначити отримувачем позиченого зерна ОП "Луганський
комбінат хлібопродуктів".
Оскільки отримане зерно ОП "Луганський комбінат
хлібопродуктів" потім передав іншим сільськогосподарським
підприємствам області, місцевий господарський суд зробив висновок
про неправильне сприйняття Позивачем істотних умов договору і,
зокрема, щодо набувача права власності на позичене зерно.
Проте, таке рішення суду не відповідає дійсним обставинам і
спростовується представленими доказами по справі.
Насамперед, суд в оскаржуваному рішенні посилається на те, що
позичка згідно Розпорядження № 262-р надавалася саме
сільгосптоваровиробникам, а ВАТ "Луганськмлин", як правонаступник
ОП "Луганський комбінат хлібопродуктів", таким не являється.
Дане твердження суду не відповідає дійсності, оскільки повний
текст абз. 1 вказаного Розпорядження має такий зміст: "Для подання
допомоги у забезпеченні сільськогосподарських товаровиробників
матеріальними ресурсами дозволити Держкомрезерву видати з
державного резерву у позичку господарствам Луганської області 40
тис. тонн продовольчого зерна". Тобто, Відповідачу було дозволено
здійснити відпуск зерна саме господарствам області для надання
допомоги сільгосптоваровиробникам.
На момент прийняття Розпорядження діяв Цивільний кодекс УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(надалі - ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
), згідно якого термін
"господарство" був рівнозначний терміну "господарська
організація", "господарське товариство", так як він вживався поряд
з термінами "колгоспи", "радгоспи", для визначення інших юридичних
осіб, що займаються виробничою та підприємницькою діяльністю.
Отже, твердження суду про те, що відповідно до Розпорядження
набувачем права власності на позичене зерно є тільки
сільгосптоваровиробники, є невірним. Тому, Позивач, в момент
укладання спірного Договору повинен був знати та знав про те, що
право власності на позичене майно державного резерву набуває саме
він, як сторона по цьому Договору, оскільки ОП "Луганський
комбінат хлібопродуктів" саме і являвся господарством.
Крім того, господарський суд м. Києва прийшов до висновку про
те, що в момент укладення Договору Позивач не усвідомлював про
набуття права власності на зерно, а зрозумів про те, що він
помилявся щодо своїх прав та обов"язків, тільки з моменту
винесення постанови Донецьким апеляційним господарським судом у
справі № 17/77 (18/305) від 06.09.2004р.
Разом з тим, в статті 374 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
визначено
поняття договору позики та його наслідки і, зокрема те, що речі,
визначені родовими ознаками, передаються позичальнику у власність.
Таким чином, відсутність у договорі позики посилання про передачу
позиченого майна у власність, не є підставою вважати, що
позикодавець передає майно не у власність позичальника, оскільки
така передача у власність визначена безпосередньо Законом, а тому
не повинна в обов"язковому порядку включатись до договору.
При цьому, відповідно до ст. 128 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
право
власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі
речі, якщо інше не передбачено законом або договором. До передачі
речей, згідно цієї ж норми Закону, прирівнюється передача
розпорядчого документу на речі.
В даному випадку, Відповідачем були видані Позивачу наряди на
отримання товарно-матеріальних цінностей державного резерву на
виконання умов оскаржуваного Договору. Тому, у відповідності до
вимог ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, Позивач набув зазначену у Договорі
кількість зерна державного резерву у власність, про що він не міг
не знати на момент укладення даної угоди.
Щодо твердження Позивача, з чим погодився і місцевий
господарський суд, про те, що про порушення свого права він
дізнався тільки у вересні 2004р., то таке не відповідає дійсності,
оскільки про набуття права власності на зерно, виділене з
державного резерву в порядку позичання на виконання Розпорядження
№ 262-р, Позивач дізнався щонайменше у серпні 2000 року, яке
підтверджується тим фактом, що 27.09.2000р. на адресу Позивача
надійшло свідоцтво від Луганської торгово-промислової палати за №
88 про настання форс-мажорних обставин, видане на виконання запиту
ОП "Луганський комбінат хлібопродуктів" від 27.09.2000р. № 924, з
якого вбачається, що Позивач вже тоді ставив питання про
неможливість виконання ним зобов'язань за спірним Договором.
Крім того слід зазначити, що як видно з матеріалів справи,
06.12.2000р. Держкомрезервом України було подано позовну заяву про
стягнення з ВАТ "Луганськмлин" заборгованості в розмірі 32 963
148,57 грн., яка виникла внаслідок невиконання прийнятих на себе
останнім зобов'язань, відповідно до спірного Договору. При цьому,
ВАТ "Луганськмлин" проти позову заперечувало, на підставі ст. 172
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, посилаючись на те, що відповідно до умов
Договору він взяв на себе зобов'язання по поверненню продукції у
натуральному вигляді, а при неможливості повернення - сплатити її
вартість. Більш того, 20.12.2000р. Позивач своїм листом за № 1317
надіслав Відповідачу проект мирової угоди щодо відстрочки
повернення позички, отриманої відповідно до Договору № юр-2/75-98,
що фактично свідчить про визнання Позивачем свого обов'язку щодо
повернення позичених матеріальних цінностей державного резерву.
Таким чином, на думку апеляційної інстанції, Позивачем, в
порушення вимог ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не було доведено
обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог та
заперечень, що є підставою для відмови йому в позові.
Також звертає на себе увагу і той факт, що Позивач вже
звертався до суду у травні 2003 року про визнання Договору № юр -
2/75-98 від 18.05.1998р. недійсним, однак з інших підстав
(визнання договору позичання недійсним як удавану угоду), при чому
в задоволенні позовних вимог йому було відмовлено.
Разом з тим, відповідно до ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, який
був чинним на момент укладення оскаржуваної угоди, загальний строк
позовної давності становив три роки. В статті 76 цього Кодексу
також зазначено, що перебіг строку позовної давності починається з
дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли
особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого
права.
Згідно частини 1 статті 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
закінчення
строку позовної давності до пред"явлення позову є підставою для
відмови в позові.
В даному випадку, як встановлено судом апеляційної інстанції,
право на позов ВАТ "Луганськмлин" виникло ще у травні 1998 року,
тобто - в момент укладення спірного Договору.
Тому, при вирішенні даного спору, судом безпідставно не було
застосовано строк позовної давності, який в даному випадку
Позивачем було пропущено без поважних причин.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове
рішення" від 29.12.1976р ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
. № 11 зазначено, що
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх
відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини,
або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими у судовому засіданні.
Проте, таким вимогам оскаржуване рішення суду першої
інстанції, не відповідає.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський
суд вважає, що висновки суду першої інстанції грунтуються на
недоведених обставинах, що мали значення для справи, які місцевий
господарський суд визнав встановленими і не відповідають в повній
мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним
застосуванням норм матеріального та процесуального права (ч. 1
п.п. 2, 3 та 4 ст. 104 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), що є підставою
для скасування оскаржуваного рішення.
У зв'язку з цим, апеляційна скарга Державного комітету
України з державного матеріального резерву підлягає задоволенню, а
оскаржуване рішення господарського суду міста Києва - повному
скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні
позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 91,
92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2006р. у
справі № 46/448 за позовом Відкритого акціонерного товариства
"Луганськмлин" до Державного комітету України з державного
матеріального резерву про визнання договору недійсним, скасувати
повністю. Прийняти нове рішення у справі № 46/448, яким у
задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства
"Луганськмлин", відмовити.
3. Справу № 46/448 повернути до господарського суду міста
Києва.
Головуючий суддя Андрієнко В.В.
Судді Малетич М.М.
Студенець В.I.
18.12.06 (відправлено)