805/4574/16-а Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання із земельного податку підприємств - 12.07.2022 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року у складі судді Троянової О.В. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" до Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових вимог та зобов`язання внести зміни до інтегрованих карток,

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Донецькобленерго" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом (з врахуванням уточнень) до Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - Інспекція, податковий орган, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові вимоги від 23 березня 2016 року №84-17, №90-17, від 29 березня 2016 року №130-05, від 26 травня 2016 року №565-17 та зобов`язати відповідача внести зміни до інтегрованих карток з земельного податку та орендної плати юридичних осіб шляхом виключення з них відомостей про наявність податкового боргу (недоїмки) на загальну суму 5 228,66 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з відсутності у податкового органу підстав для формування спірних податкових вимог відповідно до положень Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ), оскільки з огляду на положення Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року №1669-VII (1669-18) (далі - Закон №1669-VII (1669-18) ) платники земельного податку та орендної плати з юридичних осіб, які здійснювали діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від свого обов`язку щодо сплати таких платежів; водночас судами враховано й право платника податків подавати уточнюючі декларації/розрахунки.

Не погодившись із прийнятими судами рішеннями, відповідач подав до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами вимог матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, в тексті касаційної скарги податковим органом наводяться мотиви та цитуються норми законодавства, пов`язані зі сплатою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тоді як спірні у даній справі правовідносини стосуються правомірності визначення Товариству грошового зобов`язання з земельного податку та орендної плати з юридичних осіб.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18 та 22 лютого 2016 року Товариством подано податкові декларації з земельного податку та орендної плати з юридичних осіб із визначенням зобов`язань на 2016 рік.

23 березня 2016 року податковим органом сформовано податкові вимоги форми "Ю" №84-17, якою зобов`язано позивача сплатити суму податкового боргу з земельного податку та орендної плати з юридичних осіб, що виник станом на 22 березня 2016 року, у розмірі 3 268,83 грн. та №90-17 щодо сплати податкового боргу з земельного податку, що виник станом на 22 березня 2016 року, у розмірі 4 214,04 грн.

29 березня 2016 року Інспекцією сформовано податкову вимогу форми "Ю" №130-17 про сплату податкового боргу з земельного податку, що виник станом на 28 березня 2016 року, у розмірі 18 586,53 грн., а 26 травня 2016 року - податкову вимогу форми "Ю" №565-17, якою Товариство зобов`язано сплатити суму податкового боргу з земельного податку, що виник станом на 25 травня 2016 року, у розмірі 6 321,06 грн.

Всі перелічені податкові вимоги сформовано з визначенням податкових зобов`язань за період до червня 2016 року.

За результатами адміністративного оскарження Головним управління Державної фіскальної служби у Донецькій області та Державною фіскальною службою України скарги Товариства залишені без задоволення, а податкові вимоги - без змін.

В подальшому, у період з 28 грудня 2016 року по 30 грудня 2016 року Товариство реалізувало право на подання уточнюючих розрахунків відповідно до положень статті 50 ПК України, надавши до податкового органу уточнюючі податкові декларації з земельного податку та орендної плати з юридичних осіб, в яких у рядку 6-12 нараховані до зменшення податкові зобов`язання за січень, лютий, березень, квітень, травень та частина червня 2016 року.

Вказані уточнюючі податкові декларації за 2016 рік прийняті відповідачем, що підтверджується квитанцією №2 та не спростовано останнім під час судового розгляду.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного суду виходить з наступного.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відповідно до підпунктів 14.1.72 та 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За змістом підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (статті 270 ПК України).

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (пункт 285.1 статті 285 ПК України).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).

За змістом же пунктів 288.2 та 288.3 статті 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Згідно із пунктом 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (пункт 286.2 статті 286 ПК України).

Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пункт 287.3 статті 287 ПК України).

Порядок обчислення орендної плати, строк та порядок сплати плати за землю не є спірним в межах розгляду даної справи. Проблемним питанням цієї справи є наявність/відсутність підстав для звільнення суб`єкта господарювання від сплати земельного податку та орендної плати у спірний період, якщо він здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції. Указом Президента України №405/2014 від 14 квітня 2014 року (405/2014) введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон №1669-VII (1669-18) , який набрав чинності 15 жовтня 2014 року та визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

За змістом статті 1 вказаного Закону період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014.

Відповідно до статті 6 Закону №1669-VII (в редакції, чинній до 08 червня 2016 року) під час проведення антитерористичної операції суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

На виконання Закону №1669-VII (1669-18) Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1053-р від 30 жовтня 2014 року та від 02 грудня 2015 року №1275-р, якими затверджено переліки населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, та згідно з додатками до цих розпоряджень до таких населених пунктів належить, зокрема, м.Добропілля, у якому розташовані земельні ділянки, що перебувають у користуванні Товариства.

08 червня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування" від 17 травня 2016 року №1365-VІІІ, пунктом 2 якого текст статті 6 викладено в такій редакції: "Звільнити суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону".

Статтю ж 4 Закону №1669-VII (1669-18) доповнено частиною четвертою такого змісту: "Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію". Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р (1085-2014-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, до якого м.Добропілля не віднесено.

Відтак, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що платники земельного податку, які здійснювали діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від своїх обов`язків, зокрема, щодо сплати земельного податку та орендної плати за землю з 14 квітня 2014 року до 08 червня 2016 року.

В той же час, як вже зазначалось, позивачеві податковим органом податкові зобов`язання визначено за період до червня 2016 року.

При цьому, Закон №1669-VII (1669-18) є спеціальним законом у спірних правовідносинах, а тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до ПК України (2755-17) .

Згідно з пунктом 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Разом з цим, відсутність обов`язку сплати податкового зобов`язання виключає можливість утворення податкового боргу та, як наслідок цього, формування контролюючим органом податкових вимог.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 05 червня 2018 року у справі №805/4569/16-а, від 23 вересня 2021 року у справі №805/4572/16-а.

Водночас, у постановах від 30 листопада 2018 року у справі №805/3518/15-а, від 17 червня 2021 року у справі №826/11385/17, від 30 листопада 2020 року у справі №812/1016/17 Верховний Суд наголошував, що відповідно до положень Закону №1669-VII (1669-18) достатньою підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності конкретних суб`єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції з 14 квітня 2014 року. При цьому стаття 6 Закону №1669-VII мала пряму дію та не вимагала додаткового вчинення будь-яких дій (отримання сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин тощо) для звільнення від сплати орендної плати за такі земельні ділянки.

Також у постановах від 16 липня 2019 року у справі №805/1684/16-а, від 19 лютого 2019 року у справі №812/678/16 Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення платника податків від плати за землю на підставі приписів Закону №1669-VII (1669-18) , навіть за умови неподання таким платником уточнюючої декларації з обнулінням попередньо задекларованих показників.

Враховуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не впливають на правильність прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року - без змін.