640/23035/19 Про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення особи з Офісу Генерального прокурора, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 12.07.2022 Прийняття

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України або на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення до дня ухвалення рішення суду;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі: 75 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 15 жовтня 2019 року він направив засобами поштового зв`язку заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

Генеральна прокуратура України листом №1441-2498вих.19 від 6 листопада 2019 року повідомила, що заява подана позивачем за невстановленою формою та змістом. До того ж, Генеральним прокурором України прийнято рішення про відхилення заяви та звільнення позивача с посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцевих і перехідні положення" цього Закону.

Отже, позивач вважав це рішення протиправним з огляду на те, що його звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", який встановлює порядок звільнення прокурора в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Позивач в обґрунтування протиправності дій відповідача також зазначав, що на дату прийняття оскаржуваного наказу він знаходився на лікарняному, а отже його звільненням відповідач порушив частину третю статті 40 Кодексу законів про працю (далі - " КЗпП України (322-08) ").

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його оскарження і відновлення своїх порушених трудових прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 23 січня 2020 року вирішено враховувати надалі обставини щодо зміни найменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора із зазначенням у процесуальних документах нового найменування відповідача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року, позов задоволено частково:

- визнано протиправним і скасовано наказ Генеральної прокуратури України №1194ц від 24 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури;

- поновлено з 26 жовтня 2019 року ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 00034051) на посаді заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора, з 26 жовтня 2019 року, поклавши обов`язок виконання рішення суду в цій частині та поновлення на посаді на Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 00034051);

- стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДР 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді у розмірі: 497 218,50 грн (чотириста дев`яносто сім тисяч двісті вісімнадцять грн 50 коп.) з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавець виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а саме: у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду та у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Судами попередніх інстанцій не було встановлено факт ліквідації, реорганізації або скорочення чисельності прокурорів Генеральної прокуратури України, що свідчить про ненастання події, з якою пов`язана можливість застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", як підстави звільнення працівника.

Також суди попередніх інстанцій встановили, що позивач на адресу Генерального прокурора направив заяву від 15 жовтня 2019 року про переведення на рівнозначну посаду до Офісу Генерального прокурора відповідно до вимог чинного законодавства, а Генеральна прокуратура України її отримала 16 жовтня 2019 року о 09 год 42 хв, і того ж дня вона була зареєстрована. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про виконання позивачем вимог законодавства щодо подання відповідної заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

До того ж, розгляд цієї заяви Генеральною прокуратурою України відбувся лише 6 листопада 2019 року (лист №1441-2498вих-19 від 6 листопада 2019 року). Тобто, суди дійшли висновку, що розгляд заяви відбувся вже після прийняття 24 жовтня 2019 року оскаржуваного наказу про звільнення позивача, а отже встановлено відсутність правових та взаємопов`язаних з ними фактичних підстав для прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У квітні 2021 року Офіс Генерального прокурора подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги Офіс Генерального прокурора зазначив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пунктів 10, 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" та пункту 9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221.

Скаржник наполягає, що пункти 10, 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" пов`язують звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" не з рішенням про ліквідацію чи реорганізацію прокуратури або про скорочення кількості прокурорів, а з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, передбаченого Законом України "Про прокуратуру".

Вказаним Законом прямо передбачено підставу для звільнення, зокрема у випадку неподання заяви про намір пройти атестацію, саме на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Одночасно, наведені норми є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами.

Скаржник також наполягає, що заява, яка мала бути подана позивачем для переведення до Офісу Генерального прокурора повинна була містити інформацію про намір позивача бути переведеним, про намір пройти атестацію, про згоду на обробку персональних даних, а також на застосування процедур та умов проведення атестації. Подана ж позивачем заява не містить згоди на обробку персональних даних, а також на застосування процедур та умов проведення атестації, що свідчить про невідповідність його заяви за формою і змістом вимогам, визначеним Порядком №221, а також про незгоду позивача із процедурою атестації і переведення до Офісу Генерального прокурора в цілому.

Відсутність заяви прокурора за встановленою формою свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, обласної чи окружної прокуратури.

Отже, позивачем при написанні заяви не виконано в повному обсязі вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) , оскільки в ній зазначено лише окремі елементи її змісту. Законодавцем чітко передбачена неможливість подання прокурором заяви у довільній формі, оскільки це призведе до її невідповідності вимогам пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) та затвердженої пунктом 9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації типовій формі.

Судами не було враховано що згода відповідачів з таким формулюванням заяви позивача та допуск його до атестації означали б порушення посадовими особами Генеральної прокуратури України вимог статей 6, 19, 24, 38, 43 Конституції України, поставило б його у привілейоване становище у порівнянні з іншими прокурорами.

Також, скаржник уважає безпідставними висновки судів про необхідність поновлення позивача саме в Офісі Генерального прокурора, адже позивач проходив службу в Генеральній прокуратурі України. Також, звертає увагу, що поновлення позивача на рівнозначній посаді саме у Офісі Генерального прокурора оминає процедуру, передбачену Законом №113-ІХ (113-20) .

Верховний Суд ухвалою від 19 травня 2021 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України з 9 липня 2007 року до 25 жовтня 2019 року на посадах старшого помічника прокурора, помічника прокурора, прокурора відділу, старшого прокурора, заступника начальника управління, начальника відділу, заступника начальника департаменту, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Наказом Генерального прокурора України №561ц від 16 липня 2019 року позивача призначено на посаду заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора №1194ц від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 25 жовтня 2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. направлена заява про переведення на рівнозначну посаду до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію від 15 жовтня 2019 року відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується накладною Укрпошти №0101042080790 та фіскальним чеком від 15 жовтня 2019 року.

Вказану заяву отримано Генеральною Прокуратурою України 16 жовтня 2019 року о 09 год 42 хв, що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення за трек номером 0101042080790 із сайту Укрпошти.

Генеральною прокуратурою України зареєстровано цю заяву 16 жовтня 2019 року №215460-19.

Листом Генеральної прокуратури України №1441-2498вих-19 від 6 листопада 2019 року повідомлено позивача, що його заяву від 15 жовтня 2019 року (зареєстровану 16 жовтня 2019 року № 215460-19) про переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, подану за невстановленими Порядком проходження прокурорами атестації формою та змістом, розглянуто. Зазначено, що відповідно до абзацу першого пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури" (113-20) (далі - Закон) прокурори Генеральної прокуратури України можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Згідно з положеннями пункту 10 розділу II Закону прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Вказано, що форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. На виконання вказаних положень Закону наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації. Пунктом 9 цього Порядку передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми письмових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора №21-400зп від 27 лютого 2020 року сума середньоденної заробітної плати позивача складає: 2209,86 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - " КАС України (2747-15) ") визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом статей 2, 5-1 КЗпП України право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) (далі - "Закон").

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону України "Про прокуратуру" були внесені зміни.

Статтею 14 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку із внесенням до неї змін Законом №113-ІХ (113-20) передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.

Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України "Про прокуратуру" кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону №113-ІХ (113-20) .

За текстом Закону України "Про прокуратуру" слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".

Згідно з пунктами 6, 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Відповідно до пунктів 7-17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) , з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - "Порядок №221").

Пунктом 9 Порядку №221 встановлено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

У додатку 2 до Порядку встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Текст письмової заяви встановлено такий:

"На підставі пункту 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.

З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора (далі - Порядок), ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся.

Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону, мене буде звільнено з посади прокурора.

Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.

Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності".

Відповідно до пункту 10 Порядку заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховним Судом ухвалою від 19 травня 2021 року було відкрито касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу правомірності/неправомірності звільнення позивача з посади та з органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію за формою, що не відповідає вимогам додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації.

Щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, як підстави для звільнення за пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX (113-20) .

Зі змісту пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX (113-20) висновується, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї з таких підстав:

Синтаксичний розбір абзацу першого цього пункту вказує на таке: "'…' прокурори '…' звільняються '…' Генеральним прокурором '…' на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї з таких підстав '…'.

Такий розбір і аналіз цієї норми дає змогу зробити висновок про те, що: по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема, й неподання у встановлений строк заяви про переведення в Офіс Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема, такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.

Отже, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1- 4 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-IX (113-20) , а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

До того ж, загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України "Про прокуратуру". Пункт 9 частини першої цієї статті встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Безпосередні умови звільнення прокурора з посади передбачені статтями 52-60 цього Закону, норми яких кореспондуються з нормами щодо загальних умов звільнення, що встановлені частиною першою статті 51 цього Закону. Зокрема, щодо приписів пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, то їм корелюють положення статті 60 цього Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Водночас, дію статті 60 зупинено до 1 вересня 2021 року (абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону №113-IX (113-20) ), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.

За такого правового регулювання спірні правовідносини, які пов`язані з проходженням прокурором публічної служби та звільнення з підстави, що оспорюється у цьому позові, врегульовані спеціальними законодавчими актами.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 жовтня 2021 року у справах №640/25298/19, №280/3705/20, №420/4196/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №540/1782/20, від 27 жовтня 2021 року у справі №280/3703/20, від 4 листопада 2021 року у справі № 120/4051/19-а, від 26 травня 2022 року у справі № 420/6641/19 і Суд не вбачає підстав для відступу від неї.

Одночасно, необхідно зауважити, що Закони України "Про прокуратуру" та Закон №113-ІХ (113-20) , які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон України "Про прокуратуру", який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон №113-ІХ (113-20) , положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон №113-ІХ (113-20) , який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказали про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час його звільнення з посади, а тому дійшли висновку про ненастання події, яка має передувати звільненню.

Беручи до уваги наведене нормативне регулювання та враховуючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" на виконання пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX (113-20) , судова колегія уважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності наказу відповідача про звільнення з огляду на відсутність настання обставин, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (ліквідації, реорганізації органу чи скорочення чисельності прокурорів), оскільки звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є нормативною підставою, а фактологічною - неподання прокурором заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та намір у зв`язку з цим пройти атестацію.

Тобто в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру"), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно неподання прокурором заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та намір у зв`язку з цим пройти атестацію.

Отже, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови відсутності ліквідації, реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів як самостійної підстави для такого висновку і погоджується з доводами скаржника в цій частині.

Пунктами 9, 10 розділу І Порядку №221 визначено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви, зокрема, прокурора Генеральної прокуратури України про переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Така заява подається у строк до 15 жовтня 2019 року (включно) та підписується прокурором особисто. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

У зв`язку з тим, що заява позивача від 15 жовтня 2019 року подана у довільній формі, тобто, не відповідає формі заяви, встановленій у додатку 2 до Порядку №221, відповідач зробив висновок про неможливість участі позивача у проходженні атестації.

Скаржник обґрунтовано зауважує, що відповідно до пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) подана позивачем заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити у собі такі відомості: про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Відповідно до пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) Порядком проходження прокурорами атестації визначається строк подачі заяви, її форма та порядок подачі.

За загальновідомим правилом відомчі підзаконні нормативні акти, приписи яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства, що приймаються уповноваженими нормотворчими суб`єктами на основі і на виконання законів, не повинні суперечити їм.

Судова практика Верховного Суду у справах про оскарження прокурорами звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у поєднанні з пунктом 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) у зв`язку з невідповідністю поданої ними заяви про проходження атестації установленій Порядком № 221 формі свідчить, що підставою для задоволення позовних вимог слугувало те, що Закон №113-ІХ (113-20) пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини статті 51 Закону України "Про прокуратуру" саме із фактом неподання у встановлений строк заяви про переведення та намір пройти атестацію, а не з невідповідністю такої заяви встановленій формі. У цих випадках заяви прокурорів лише не відповідали типовій формі, затвердженій Порядком №221, однак містили згоду прокурора пройти атестацію для переведення на посаду прокурора.

Так, у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а суд касаційної інстанції зазначив, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Судом касаційної інстанції також зазначено, що Закон України "Про прокуратуру", Закон №113-ІХ (113-20) та Порядок №221 не передбачають ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви формі, встановленій додатком 2 до Порядку №221, неподанню такої заяви взагалі.

Колегія суддів уважає за необхідне врахувати вказаний висновок, викладений у постанові від 26 листопада 2020 року при касаційному перегляді цієї справи і не вбачає підстав для відступу від такої правової позиції.

Відповідно до фактичних обставин цієї справи, позивачем було подано у встановлений строк заяву та висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.

З суті поданої позивачем заяви висновується, що він, зокрема, просив перевести його до Офісу Генерального прокурора, а також не заперечував щодо проходження атестації.

Щодо невідповідності поданої позивачем заяви формі, встановленій Порядком № 221, а саме: ненадання позивачем згоди на обробку персональних даних, суд зазначає наступне.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) . Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 (v002p710-12) надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У постанові від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Згідно частини першої статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону України "Про захист персональних даних").

Частинами п`ятою та шостою статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" визначено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що неврегульованість на нормативному рівні питання, яким саме чином мав би діяти відповідач при отриманні заяви позивача, яка не відповідає формі, визначеної Порядком № 221, не може тягнути за собою негативні наслідки для позивача у виді звільнення з посади.

Такий правовий висновок сформований Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2022 року у справі №200/4456/20-а у релевантних правовідносинах, а тому враховується Верховним Судом при вирішення цієї справи.

Ураховуючи, що позивачем було подано у встановлений строк заяву та висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора доводи відповідача про відсутність його волевиявлення щодо призначення до Офісу Генерального прокурора є не обґрунтованими, оскільки подана позивачем заява у достатній мірі дає розуміння волі позивача щодо погодження на проходження процедур атестації.

Отже, з огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про передчасність та необґрунтованість рішення відповідача про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку з неподанням відповідної заяви.

Стосовно доводів скаржника про неправомірність поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора.

Положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України "Про прокуратуру", не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення.

Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення суд повинен застосувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України (322-08) .

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Одночасно, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, суть якої у правозастосуванні частини першої статті 235 КЗпП України зводиться до того, що працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.

Суди попередніх інстанцій, поновлюючи позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора, мотивував своє рішення в цій частині тим, що установа, з якої його звільнили, змінила своє найменування і поновлення позивача на посаді у Генеральній прокуратурі України, яка уже перейменована, тобто якої фактично не існує, не відповідатиме принципу верховенства права і призведе до ілюзорного захисту прав позивача без їх реального і фактичного відновлення.

Втім, Верховний Суд вважає такі судження судів попередніх інстанцій помилковими, оскільки умовою для переведення на посаду у прокуратуру згідно із пунктом 18 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ (113-20) є успішне проходження прокурором атестації.

Отже, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що поновлення позивача в Офісі Генерального прокурора не відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування положень статті 235 КЗпП України у вимірі правовідносин, які виникають у зв`язку з неправомірним звільненням.

Водночас, варто наголосити, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку по суті цього спору.

Оцінюючи інші доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1, проте мотиви задоволення позову належить змінити з урахуванням висновків, наведених Судом у цій постанові, а також змінити належить резолютивну частину рішення окружного суду в частині поновлення ОСОБА_1 "в Офісі Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 00034051) на посаді заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора, з 26 жовтня 2019 року, поклавши обов`язок виконання рішення суду в цій частині та поновлення на посаді на Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 00034051)", виклавши це рішення (в цій частині) у такій редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України, з 26 жовтня 2019 року, поклавши обов`язок виконання рішення суду в цій частині та поновлення на посаді на Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 00034051)".

За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою і четвертою статті 351 КАС України підставою для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора належить частково задовольнити, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій належить змінити у мотивувальній частині щодо мотивів часткового задоволення позову в цій справі, а рішення суду першої інстанції змінити у резолютивній частині щодо поновлення позивача.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року в справі №640/23035/19 змінити щодо мотивів часткового задоволення позовних вимог, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Змінити резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року в справі №640/23035/19 і викласти її абзац третій в такій редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - начальника Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України, з 26 жовтня 2019 року, поклавши обов`язок виконання рішення суду в цій частині та поновлення на посаді на Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 00034051)".