20/269пд Про визнання договору щодо надання послуг з транспортування природного газу недійсним - Текст документа

До господарського суду Донецької області звернулася Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", із позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" м.Маріуполь про визнання договору про надання послуг по транспортуванню природного газу № 06/07-211 від 01.02.2007 року недійсним.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на договір № 06/07-211 від 01.02.2007р. про надання послуг по транспортуванню природного газу із протоколом розбіжностей, протоколом узгодження розбіжностей від 15.03.2007р., додатком.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, про що надав суду відзив на позовну заяву від 06.08.2007р., посилаючись на необгрунтованість позовних вимог.

У судовому засіданні оголошувалася перерва з 09.08.2007р. до 30.08.2007р.

Дослідивши матеріали справи, та вислухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

30.12.2005р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ (Замовник), та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", м.Маріуполь (Виконавець), був укладений договір № 06/07-211 про надання послуг по транспортуванню природного газу у 2007 році (далі - договір). Договір було підписано з протоколом узгодження розбіжностей, які врегульовані протоколом від 15.03.2007р.

Строк дії вказаного договору до 31 грудня 2007 року.

Договір містить такі істотні умови як предмет договору (п. 1.1), ціна (п. 4.1), строк дії (п. 10.1 Договору).

Під час розгляду справи від сторін не надходило заяв про те, що вони вважають Договір неукладеним.

Вищенаведене свідчить про те, що Договір є укладеним сторонами у встановленому порядку.

Згідно із п. 1.1 Договору, Замовник зобов'язується передати в 2007 році в систему газопроводів, що знаходяться на балансі Виконавця, природний газ, а Виконавець зобов'язується здійснити його транспортування для підприємств комунальної теплоенергетики, теплових електростанцій, електроцентралей та котелень промислових підприємств, зокрема блочних (модульних) котелень, які виробляють теплову енергію для потреб населення, бюджетних установ та організацій.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що оплата послуг Виконавця по транспортуванню газу здійснюється Замовником на підставі акту виконання послуг з транспортування до 30 числа місяця, наступного за звітним.

Позивач просить суд визнати договір про надання послуг з транспортування природного газу № 06/07-211 від 01.02.2007р. недійсним в цілому у зв'язку з тим, що зміст п. 5.2. договору, на його думку, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Позивач вважає, що п. 5.2. договору, яким передбачено, що оплата послуг по транспортуванню газу здійснюється замовником до 30 числа місяця наступного за звітним, суперечить спільній Постанові Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13.11.1998 р. № 1785 (1785-98-п) "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ", Порядку розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовими та газотранспортними підприємствами Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" НАК "Нафтогаз України", затверджений наказом Національної акціонерної компанії Нафтогаз України № 80 (z0765-98) від 19.11.1998 р., Алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз Україна" за поставлений природний газ ", затвердженому Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 759 (v0759227-00) від 12.07.2000 р.

Позивач також посилається на те, що з боку відповідача договір підписано не уповноваженою особою, а тому він є недійсним з моменту укладання, в обгрунтування зазначеного посилається на ст. 11, 202, 205, 207, 215 Цивільного кодексу України (435-15) , лист Міністерства юстиції України від 10.10.2005р. № 19-14-587 (v-587323-05) "Щодо підписання уповноваженою особою письмового правочину та обов'язковості скріплення його печаткою", роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 (v_111800-99) від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".

Відповідач позову не визнав у зв'язку із безпідставністю позовних вимог.

Згідно із ст. 4-2) Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 4-3) зазначеного кодексу, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України та Національного Банку України від 13.11.1998 № 1785 (1785-98-п) , з метою вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ постановлено відкрити в уповноважених банках розподільні рахунки газозбутовим і газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та консолідований розподільний рахунок дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" для зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, та здійснення розрахунків.

Розподіл коштів здійснюється у відповідності до п. 5, 7, 8 Алгоритму у відсотковому співвідношенні до отриманих коштів на підставі Довідки про норматив розподілу коштів, що надішли на розподільний рахунок газозбутового підприємства, затвердженої НАК "Нафтогаз України".

У позовній заяві позивач зазначає, що зазначений порядок розподілу коштів та проведення розрахунків, свідчить про те, що позивач не є розпорядником коштів і він, як і відповідач, позбавлений права визначати інший порядок і розмір оплати вартості газу, ніж це відбувається у відповідності до імперативних норм права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2000 р. № 1800 (1800-2000-п) передбачено, що потреба в природному газі установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів задовольняється за рахунок його придбання з ресурсів НАК "Нафтогаз України".

Позивач посилається у своєму позові на те, що відповідач, як ліцензована газопостачальна організація, відповідно до Постанови Національної комісії регулювальння електроенергетики України від 12.08.99 р. № 1043 (z0610-99) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.09.99 р. за № 610/3903, наділений виключним правом постачання природного газу для потреб бюджетних установ та організацій і тільки йому належить право отримувати плату від споживачів за природний газ. Ліцензіат не має право передоручити будь-кому обов'язок збору коштів від споживачів.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України та Національного Банку України від 13.11.1998 р. № 1785 (1785-98-п) "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ", в уповноважених банках відкриваються розподільні рахунки газозбутовим і газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та консолідований розподільний рахунок Дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" для зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, та здійснення розрахунків за поставку та транспортування природного газу. Кошти, що надійшли протягом операційного дня від споживачів природного газу, установи банків зараховують на розподільні рахунки газозбутових підприємств. Ці кошти установи банків розподіляють згідно з Алгоритмом розподілу коштів з розподільних рахунків газозбутових і газотранспортних підприємств та перераховують на консолідований розподільний рахунок ДК "Торговий дім "Газ України".

Пунктом 2 Порядку розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", затвердженого наказом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" № 80 (z0765-98) від 19.11.1998 р. визначено обов'язок газозбутових і газотранспортних підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" відкрити розподільні рахунки в уповноважених банках для зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, з якими газозбутові та газотранспортні підприємства перебувають у договірних відносинах на поставку газу, та перерахування їх на консолідований розподільний рахунок дочірньої компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Відповідно до п.8 вказаного порядку, базою розподілу коштів є рівень сплати грошима за газ, використаний усіма категоріями споживачів, за попередній місяць. Рівень сплати визначається шляхом співставлення належних до сплати сум та фактично отриманих грошей. Розподіл коштів, призначених для оплати постачальникам, здійснюється пропорційно до вартості поставленого газу із урахуванням рівня сплати.

Пунктами 2 та 3 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ", затвердженому постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 759 (v0759227-00) від 12.07.2000 р. передбачено, що газозбутові підприємства відкривають розподільні рахунки в уповноважених банках для обов'язкового зарахування коштів, що надходять за поставлений споживачам природний газ, з якими ці підприємства мають договори на постачання газу, та перерахування цих коштів на консолідований розподільний рахунок.

Позивач стверджує, що зазначені правові акти містять норми, які імперативно регулюють як порядок зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, та і порядок здійснення розрахунків за транспортировку природного газу.

Метою вказаного регулювання, як зазначає позивач у своїй позовній заяві, є встановлення такого порядку розрахунків за спожитий газ, за якого, по-перше, Покупця усунуто від самостійного розпорядження коштами, що надходять від споживачів природного газу, а по-друге, нормативно обмежено обсяг виконання Покупцем зобов'язань перед Постачальником лише тими коштами, які надходять на розподільчий рахунок від споживачів. Отже, на думку позивача, умова п. 5.2 договору № 06/07-211 від 01.02.2007р. про здійснення розрахунку за транспортований газ не може бути встановлена за власним волевиявленням сторін, оскільки суперечить вказаним вище нормативним актам.

Позивач також стверджує, що вартість газу, одержана в складі плати за газ від споживачів, зараховувалась на розподільний рахунок Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та позивач не мав права розпоряджатися цими коштами на власний розсуд та остаточно перераховувати їх Виконавцю до 30 числа місяця, наступного за звітними, як то передбачено спірним пунктом Договору.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про неможливість задоволення позову з наступних причин.

У відповідності до п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України (435-15) , якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Позовні вимоги полягають у визнанні недійсним договору про надання послуг по транспортуванню природного газу у 2007 році № 06/07-211 від 01.02.2007р. з моменту укладання, у зв'язку з тим, що, на думку позивача, п. 5.2 договору суперечить нормативним актам, що зазначені вище, та з боку відповідача договір підписано не уповноваженою особою.

Зазначене ствердження позивача є помилковим, оскільки пунктом 5.2 Договору встановлено, що оплата послуг Виконавця по транспортуванню газу здійснюється замовником на підставі акту приймання-передачі послуг з транспортування до 30 числа місяця, наступного за звітним.

Отже вказаний пункт Договору встановлює підстави для оплати послуг з транспортування природного газу та строки здійснення цієї оплати.

Перелічені позивачем нормативні акти встановлюють внутрішній порядок розподілу коштів, які надходять на розподільні рахунки газозбутових та газотранспортних підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", а не взаємовідносини цих підприємств з контрагентами щодо оплати послуг. Зазначені позивачем нормативні акти не регулюють питання підстав та строків оплати підприємствами Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" послуг, наданих контрагентами за договорами, встановлюють загальний внутрішній порядок розподілу коштів, які надійшли на розподільні рахунки таких підприємств, що не одне й те саме.

Таким чином, п. 5.2 Договору не суперечить вимогам діючого законодавства, нормативно-правовими актами, на які посилається позивач, не встановлено певні строки для проведення підприємствами Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" оплати послуг, наданими контрагентами, та не передбачено, що договорами про надання послуг с транспортування природного газу або іншими договорами, стороною в яких є підприємства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", не повинні встановлюватися остаточні строки розрахунків за надані послуги.

Згідно із ст. 42 Господарського кодексу України (436-15) , підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

Статтею 179 Господарського кодексу України (436-15) передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України (435-15) , сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Під час розгляду справи відповідач надав суду довіреність № 03-5/3 від 01.11.2006р., яка видана першому заступнику голови правління ВАТ по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" - Курашу Миколаю Андрійовичу в тому, що йому надається право підпису договорів на поставку та транспортування природного газу від імені Підприємства, довіреність дійсна до 31.12.2007р.

Зважаючи на вищезазначене суд вважає необгрунтованими посилання позивача на недійсність спірного договору з підстав його підписання не уповноваженою особою.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач не довів суду, що вказаний договір від 01.02.2007р. № 06/07-211 або окремі його пункти є такими, що суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, та що з боку відповідача договір підписано не уповноваженою особою.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати - покласти на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49 , 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ст. ст. 42, 43, 179 Господарського кодексу України (436-15) , ст. ст. 6, 203, 215, 627 Цивільного кодексу України (435-15) , суд

У задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ, до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", м.Маріуполь, про визнання недійсним договору про надання послуг по транспортуванню природного газу у 2007 році № 06/07-211 від 01.02.2007р., - відмовити.