ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2022 року
м. Київ
справа №0440/5101/18
адміністративне провадження № К/9901/10101/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 (суддя - Бондар М.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 (головуючий суддя - Коршун А.О., судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) у справі №0440/5101/18.
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області) від 12.04.2018 №0598440-1316-0410.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.04.2018 №0598440-1316-0410 в частині визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно в сумі 71710,87 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено повністю.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в позові обґрунтовані тим, що застосування положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов, зокрема, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Належні платнику на праві власності об`єкти нерухомості не підпадають під дію підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки не є такими, що перебувають у власності промислових підприємств.
При цьому, задовольняючи позов в частині нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно в сумі 71710,87 грн. згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право власності на цех з виробництва меблів та складську будівлю з адміністративними приміщеннями загальною площею - 12.10.2017, тоді як згідно з розрахунком до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки за весь 2017 рік.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 в частині відмови в позові, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 повністю та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в частині визначення, чи відносяться належні йому будівлі до будівель промислових підприємств.
У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДФС у Дніпропетровській області зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 21.07.2005, є платником єдиного податку другої групи та як платник податку перебуває на обліку у Західно-Донбаській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, одними з видів діяльності позивача є, зокрема, за КВЕД - 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі, та 31.09 Виробництво інших меблів.
Позивачу на підставі договору дарування від 12.10.2017 на праві приватної власності належить цех з виробництва меблів та складська будівля з адміністративними приміщеннями загальною площею 5975,9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з, яке знаходиться на земельній ділянці площею 0,3600 га.
12.04.2018 ГУ ДФС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення №0598440-1316-0410, згідно з яким позивачу нараховано суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 95614,4 грн.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.
З 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII (71-19) , яким запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Визначальним критерієм для висновків суду апеляційної інстанції щодо незастосування до спірних правовідносин норми підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України було те, що суб`єктами цієї пільги за даною нормою є виключно промислові підприємства.
Верховний Суд зазначає про помилковість таких висновків суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.
Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, самостійно, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.
Отже, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.
У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Таким чином, нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 95614,4 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 12.04.2018 №0598440-1316-0410 є протиправним.
Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За вказаних обставин постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 у справі №0440/5101/18 скасувати.
Ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 12.04.2018 №0598440-1316-0410.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3585 (три тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять гривень) 52 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева,
Р.Ф. Ханова
Судді Верховного Суду