8/384 Про стягнення збитків за невиконання грошового зобов'язання - 07.11.2006 Прийняття

Рішення мотивоване тим, що на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2005 у справі № 38/441 стягнуто з відповідача на користь позивача 105 373,00 грн. заборгованості за договором підряду № 117.02.Р від 01.04.2002; постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2005 у справі № 38/441 касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 у справі № 38/441 залишено без змін; ухвалою Верховного суду України від 22.12.2005 у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 06.10.2005 у справі 38/441 відмовлено; матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог, оскільки на даний час рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2005 у справі № 38/441 відповідачем не виконано, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 21 639,10 грн. збитків від інфляції та 6 796,32 грн. річних підлягають задоволенню відповідно до ст.ст. 527, 625 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2006 у справі № 8/384 повністю з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку заявника, з прийняттям Господарським судом міста Києва рішення від 14.09.2006 у справі № 8/384 зобов’язання позивача як кредитора по договору підряду № 117.02.Р від 01.04.2002 припиняють свою дію, оскільки є тільки виконання зобов’язання боржником, цивільні права кредитора по відношенню до боржника припиняють дію.

Заявник вважає, що після прийняття судового рішення у відповідача є обов’язок виконати рішення, а позивач має право вимагати від уповноваженого органу здійснити дії з примусового його виконання, тобто, наявність зобов’язань лише у відповідача в процесі виконання судового рішення свідчить про припинення договірних відносин сторін, що робить неможливим застосування норм ст.ст. 526, 527, 625 Цивільного кодексу України.

Також, заявник посилається на те, що 19.12.2005 постановою державного виконавця Державної виконавчої служби у Шевченківському районі м. Києва виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду м. Києва зупинено, у зв’язку із внесенням відповідача до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу у відповідності до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) , прийнятого з метою покращення фінансового стану вищевказаних підприємств, а отже, відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій після прийняття судового рішення та його виконання у примусовому порядку.

Крім того, господарський суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не прийняв до уваги заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись на те, що чинне законодавство не передбачає обов’язок кредитора стягувати з боржника три відсотка річних та інфляційні в одному судовому провадженні разом зі стягненням основного боргу, а також не позбавляє боржника обов’язку сплатити зазначені штрафні санкції навіть після погашення основного боргу; позивач посилається на роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/223 (v_223800-99) від 12.05.1999 "Про деякі питання, пов’язані з застосуванням індексу інфляції", відповідно до якого, якщо після прийняття господарським судом рішення про відшкодування збитків, їх розмір збільшився в результаті росту цін на майно або роботи, кредитор не позбавлений права подати новий позов до винної особи; позивач не погоджується з доводами відповідача про відсутність його вини з приводу невиконання рішення господарського суду першої інстанції у зв’язку із внесенням відповідача до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу у відповідності до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) , оскільки даний закон не передбачає списання заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, а лише містить механізм погашення заборгованості цих підприємств, а отже, невиконання рішення по справі № 38/441 про стягнення основного боргу відбувається повністю з вини відповідача; крім того, позивач стверджує, що строки позовної давності, передбачені ст. 257 ЦКУ, позивачем дотримані, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін та враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

01.04.2002 між позивачем та відповідачем був укладений договір підряду № 117.02.Р, відповідно до якого відповідач здає, а позивач приймає на себе виконання спеціальних видів робіт по антикорозійному захисту металоконструкцій та обладнанню трьох кранів козлових площадки БПУ Охтирського УБР орієнтованою вартістю 105 373,00 грн.

У вересні 2004 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача 105 373 грн. заборгованості за виконані роботи відповідно до умов договору підряду № 117.02.Р від 01.04.2002.

25.01.2005 відповідач подав зустрічний позов про визнання недійсним вищевказаного договору, посилаючись на те, що виконання робіт, обумовлених договором № 117.02.Р, потребує наявності відповідного дозволу Держнаглядохоронпраці, проте зазначеного дозволу, на момент укладання та виконання спірного договору у позивача не було.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2005 у справі № 38/441 первісний позов позивача задоволено повністю, за рішенням підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 105 373 грн. основного боргу, 1 053,73 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволені зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 у справі № 38/441, рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2005 у справі № 38/441 залишено без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2005 у справі № 38/441, касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2005 у справі № 38/441 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 у справі № 38/441 без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 22.12.2005 у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду від 06.10.2005 у справі № 38/441 відмовлено.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача, із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, 21 639,10 грн. збитків від інфляції та 6 796,32 грн. річних за неналежне виконання договору підряду № 117.02.Р від 01.04.2002, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що на даний час рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2005 у справі № 38/441 відповідачем не виконано.

Оскаржуваним рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2006 стягнуто з відповідача на користь позивача 21 639,10 грн. збитків від інфляції та 6 796,32 річних.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду із врахуванням наступних обставин.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.01.2005 у справі № 38/441, яке набрало законної сили, встановлено, що згідно із п. 8.2 договору, на підставі складених сторонами довідок форми № КВ-3 відповідач з позивачем за виконані останнім роботи не розрахувався, відповідно до ст. 165 Цивільного кодексу Української РСР, ст. 530 Цивільного кодексу України позивач звернувся до відповідача з претензією № 25 від 23.03.2004, яку останній залишив без задоволення, на час вирішення спору у справі № 38/441 сума основного боргу відповідача перед позивачем за виконані останнім роботи по договору від 01.04.2002 № 117.02.Р становила 105373 грн., в зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позову про стягнення 105373 грн.

Відповідно до частини 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких брали участь ті самі сторони.

Отже, встановлення рішенням Господарського суду м. Києва від 26.01.2005 у справі № 38/441 факту звернення позивача до відповідача з претензією № 25 від 23.03.2004 та наявності на час прийняття рішення у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 105373 грн. має преюдиціальне значення у вирішенні даного спору і не потребує доказування.

Як вбачається із матеріалів справи і проти чого не заперечує відповідач, останній на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2005 у справі № 38/441 27.10.2005 сплатив позивачу кошти у розмірі 7666 грн. 42 коп. та 21.12.2005 сплатив позивачу - 46000 грн.(див виписки з особового рахунку позивача від 27.10.2005 та від 21.12.2005, арк. с. 18), решту суми боргу у розмірі 51 706 грн. 88 коп. позивачу не сплатив.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині застосування.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов’язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено, що: зобов'язання відповідача по оплаті виконаних робіт виникло на підставі укладеного між позивачем і відповідачем договору підряду № 117.02.Р, відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, а саме не сплатив вартість виконаних робіт у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги позивачем (претензії від 23.03.2004 № 25), відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір нарахованих позивачем інфляційних у розмірі 21639 грн. 10 коп. та річних у розмірі 6796 грн. 32 коп., зазначених позивачем в розрахунку (див. уточнений розрахунок, арк. с. 25), то колегія суддів вважає, господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача інфляційні та три проценти річних за період з 01.04.2004 по 01.07.2006 на суму заборгованості з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Колегія суддів не може погодитися із доводами скаржника, викладеними в апеляційній скарзі, стосовно того, що з прийняттям Господарським судом міста Києва рішення від 14.09.2006 у справі № 8/384 зобов’язання позивача як кредитора по договору підряду № 117.02.Р від 01.04.2002 припинили свою дію, оскільки припинення зобов'язання врегульоване главою 22 Господарського кодексу України (436-15) та главою 50 Цивільного кодексу України (435-15) , нормами, яких не передбачено припинення зобов'язання внаслідок прийняття судом рішення про стягнення заборгованості.

Посилання скаржника на те, що 19.12.2005 постановою державного виконавця Державної виконавчої служби у Шевченківському районі м. Києва виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду м. Києва зупинено, у зв’язку із внесенням відповідача до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу у відповідності до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) , прийнятого з метою покращення фінансового стану вищевказаних підприємств, а отже, відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій після прийняття судового рішення та його виконання у примусовому порядку, не може бути прийняте колегією суддів до уваги, враховуючи наступне.

Із тексту Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) не вбачається списання заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, вказаним Законом передбачено механізм погашення заборгованості цих підприємств, для чого формується Реєстр підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості.

Крім того, у даній справі позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача інфляційних та трьох відсотків річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, які за правовою природою не є штрафними санкціями та відповідно до частини 1 ст. 625 Цивільного кодексу України підлягають сплаті незалежно від неможливості виконання грошового зобов'язання боржником.

Апеляційний господарський суд також не може прийняти до уваги посилання відповідача стосовно того, що суд першої інстанції безпідставно не застосував строк позовної давності, виходячи з наступного.

Умовами договору підряду від 01.04.2002 № 117.02.Р строки оплати вартості виконаних робіт не визначені.

Відповідно до ст. 165 Цивільного кодексу Української РСР та ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 26.01.2005 у справі № 38/441 позивач звернувся до відповідача з претензією № 25 від 23.03.2004, яку останній залишив без задоволення,

Отже, строк виконання відповідачем зобов’язання щодо оплати вартості виконаних робіт настав 31.03.2004, а перебіг строку позовної давності відповідно до ст.ст. 253, 260 Цивільного кодексу України почався з 01.04.2004, тому на час пред’явлення позову – 18.07.2006 строк загальної позовної давності, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України, не закінчився.

Таким чином, твердження відповідача стосовно порушення позивачем строків позовної давності є безпідставним та таким, що спростовується матеріалами справи.

Враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Господарський суд міста Києва вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.