17/364-06-12817 Про переведення права користування земельною ділянкою та зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки - Текст документа

У листопаді 2006 року приватне підприємство "Біологічна станція" (далі - підприємство) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "Нерум" (далі - товариство) та Одеської міської ради про переведення з товариства на підприємство права користування земельною ділянкою загальною площею 1666.7 кв. м., у тому числі ділянкою, на якій розташовані будівлі Одеського міського дельфінарію за адресою: м. Одеса, пляж "Ланжерон", 25-А, що належать підприємству, а також ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель та зобов'язання Одеської міської ради укласти з підприємством договір оренди зазначеної земельної ділянки загальною площею 1666.7 кв. м.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 31.10.2005 року у справі № 25/257-05-8427 та ухвали цього ж суду від 20.02.2006 року у справі № 22/36-06-674 про затвердження мирової угоди за позивачем визнано право власності на приміщення Одеського міського дельфінарію загальною площею 528.4 кв. м., а товариству на праві власності належать приміщення дельфінарію загальною площею 1627.60 кв. м. Право на користування земельною ділянкою під нерухомим майном дельфінарію, власником якого є підприємство, належить товариству на підставі договору оренди землі від 09.12.2003 року укладеного з Одеською міською радою, що є порушенням ч. 2 ст. 377 ЦК України (435-15) та ч. 1 ст. 120 ЗК України (2768-14) , згідно з яким при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно -правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Таким чином, позивач має право на отримання в оренду земельної ділянки пропорційно площі належних на праві власності будівель, а саме: площею 1666.7 кв. м. Проте, бездіяльність товариства щодо надання підприємству необхідних для цього документів перешкоджає позивачу укласти з Одеською міською радою відповідний договір оренди земельної ділянки. А тому на підставі ч. 2 ст. 377 ЦК України (435-15) та ч. 1 ст. 120 ЗК України позивач просив про задоволення позову.

Товариство позов не визнало вказуючи на відсутність такого способу захисту цивільних прав і інтересів, як переведення права користування земельною ділянкою, а також на відсутність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі позивачеві в оренду спірної земельної ділянки, що є підставою для укладення договору оренди землі і набуття права на оренду земельної ділянки. Крім того, позивачем не надано суду документів про визначення меж земельної ділянки в натурі та відповідної технічної документації на спірну земельну ділянку, наявність яких є обов'язковою для укладення договору оренди землі.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.02.2007 року у справі (суддя - Зуєва Л.Є.) у задоволенні позову відмовлено з мотивів безпідставності та необгрунтованості позовних вимог.

Підприємство у поданій до Одеського апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що господарський суду першої інстанції припустився порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного й необгрунтованого рішення. Крім того, в даному рішенні містяться висновки, які не відповідають обставинам справи та порушують права і законні інтереси позивача.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони були повідомлені заздалегідь належним чином, проте позивач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду. Нез'явлення у судове засідання представника позивача, належним чином повідомленого про день, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи за наявними матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України (1798-12) .

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на підставі рішення Одеської міської ради № 1845-ХХIV від 26.09.2003 року між цією ж радою (орендодавець) та ТОВ "Нерум" (орендар) 09.12.2003 року було укладено та нотаріально посвідчено договір оренди земельної ділянки загальною площею 5000 кв. м., що знаходиться в м. Одесі, нижня тераса пляжу "Ланжерон", згідно з планом земельної ділянки, терміном на 50 років для будівництва та подальшої експлуатації будівлі і споруд дельфінарію.

05.03.2004 року між ТОВ "Нерум" та ПП "Біологічна станція" було укладено договір, предметом якого є часткова участь підприємства у будівництві Одеського міського дельфінарію розташованого в м. Одесі на нижній терасі пляжу "Ланжерон" та відносини сторін у зв'язку з подальшою експлуатацією дельфінарію. Умовами п. п. 2.6 та 6.2 даного договору сторони встановили, що вони приймають участь у будівництві дельфінарію у слідуючих частинах: частка товариства складає 66.7% від загальної суми будівництва, а частка підприємства складає 33.3 % від загальної суми будівництва; після закінчення будівництва і введення Одеського міського дельфінарію в експлуатацію частина площі об'єкта у розмірі 66.7% переходить у власність товариства, а друга частина у розмірі 33.3% переходить у власність підприємства.

27.05.2005 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано ТОВ "Нерум" свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю дельфінарію загальною площею 2156 кв. м., яке 09.06.2005 року було зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Одеської області від 31.10.2005 року у справі № 25/257-05-8427 визнано за ПП "Біологічна станція" 33.3 % спільної часткової власності на Одеський міський дельфінарій.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.02.2006 року у справі № 22/36-06-674 за позовом ТОВ "Нерум" до ПП "Біологічна станція" про виділення в натурі часток сторін на приміщення дельфінарію та визнання права власності було затверджено укладену сторонами мирову угоду та припинено провадження у справі. Проте, умови цієї мирової угоди в судовій ухвалі відсутні.

10.07.2006 року підприємство звернулося до Одеської міської ради з заявою № 10/07/СП про надання земельної ділянки площею 1666.7 кв. м., на якій розташовані будівлі дельфінарію, що належать на праві власності, та укладення договору оренди зазначеної земельної ділянки.

Листом від 09.08.2006 року № 02-05/1091-08 Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради повідомило позивача, що для розгляду даного клопотання щодо оформлення правовстановлюючих документів на зазначену земельну ділянку необхідно подати необхідні для цього документи та матеріали, і зокрема, добровільну відмову землекористувача -ТОВ "Нерум" від права користування відповідною земельною ділянкою, документи, що посвідчують право власності на будівлю, виконаний БТI технічний паспорт на будівлю та відкориговану світлокопію топозйомки, узгоджену геослужбою управління архітектури та містобудування.

19.09.2006 року підприємство знову звернулося до Одеського міського управління земельних ресурсів з заявою та доповненням до неї від 05.10.2006 року про прийняття рішення щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 1666.7 кв. м., на якій розташована будівля дельфінарію, що належить підприємству на праві власності.

Листом від 31.10.2006 року № 02.05/109/1-08 Одеське міське управління земельних ресурсів повідомило позивача, що підприємством було подано лише частину запитуваних документів. Але відповідно до рішення Одеської міської ради № 436-IV від 15.10.2002 року "Про затвердження Положення про порядок надання земельних ділянок у користування під існуючими об'єктами нерухомого майна та оформлення права користування на земельні ділянки" порушене заявником питання може бути розглянуто тільки за умови надання всіх необхідних документів.

Звернувшись до господарського суду з цим позовом позивач на підставі ч. 2 ст. 377 ЦК України (435-15) та ч. 1 ст. 120 ЗК України (2768-14) просить перевести з товариства на нього право користування спірною земельною ділянкою загальною площею 1666.7 кв. м., у тому числі ділянкою, на якій розташовані будівлі міського дельфінарію, що належить підприємству, а також ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель та зобов'язати Одеську міську раду укласти з підприємством договір оренди зазначеної земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 377 ЦК України (435-15) , якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України (2768-14) , при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Як встановлено судом, позивач набув право спільної часткової власності на 33.3% будівель міського дельфінарію на підставі рішення господарського суду Одеської області від 31.10.2005 року, яке набрало законної сили. Проте, набуття такого права позивачем автоматично не тягне за собою припинення договору оренди земельної ділянки від 09.12.2003 року укладеного між Одеською міською радою та товариством в частині земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, що належить підприємству.

Статтею 141 ЗК України (2768-14) встановлено вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а саме: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Серед наведених встановлених законом підстав припинення права користування земельною ділянкою відсутня така підстава, як перехід права власності на нерухоме майно, що розташоване на цій земельній ділянці.

Безумовно, що припинення права товариства на користування частиною земельної ділянки, наданої у користування на підставі договору оренди від 09.12.2003 року, потягне за собою і припинення даного договору оренди на відповідну частину землі.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" (161-14) передбачено вичерпний перелік підстав припинення договору оренди землі повністю або частково, а саме: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Серед наведених підстав припинення договору оренди землі відсутня така підстава, як перехід права власності на нерухоме майно, що розташоване на цій землі.

Належні докази, які б свідчили про те, що сторони за договором оренди земельної ділянки від 09.12.2003 року здійснювали будь - які передбачені законом або договором дії спрямовані на реалізацію свого права щодо дострокового припинення даного договору оренди земельної ділянки повністю або частково, у справі відсутні.

В даному випадку до суду з такою вимогою звернулася особа, яка не є стороною договору оренди земельної ділянки. Між тим, при укладенні договору про часткову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію від 05.03.2004 року та досягненні згоди з усіх його істотних умов сторони не узгоджували питання щодо подальшого користування землею, на якій розташована будівля дельфінарію.

Частиною 5 ст. 116 ЗК України (2768-14) передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У судовому порядку спір між позивачем та товариством щодо надання згоди останнього на вилучення земельної ділянки з метою передачі її в оренду позивачу не вирішувався, що свідчить про відсутність передбачених законом підстав для переведення з товариства на позивача права користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" (161-14) , орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України (2768-14) , передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Тобто законодавцем чітко встановлено необхідність прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки в оренду як обов'язкової підстави для укладення договору оренди з орендарем.

Зазначена норма закону кореспондується з вимогами ч. 3 ст. 116 Закону України "Про оренду землі" (161-14) , яким необхідною передумовою укладення договору оренди землі визначено згоду орендодавця (у даному випадку -Одеської міської ради) передати земельну ділянку в оренду. Цілком очевидно, що отримання такої згоди орендарем має оформлюватися рішенням орендодавця (відповідної ради) про надання земельної ділянки в оренду.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) вирішення питань у сфері регулювання земельних відносин є винятковою компетенцією Одеської міської ради, а саме: розпорядження землями територіальної громади м. Одеси, надання в користування земель, що відносяться до комунальної власності, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності.

Адже Одеська міська рада, як орган місцевого самоврядування, в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень і працює колегіально у сесійному порядку, а рішення приймаються після обговорення шляхом голосування більшістю голосів. (ст. 59 Закону).

Отже, неможливо передбачити заздалегідь майбутню згоду міської ради на передачу спірної земельної ділянки в оренду позивачеві, навіть за умови надання згоди товариства на вилучення у нього цієї ділянки на користь підприємства.

Таким чином, оскільки відповідного рішення щодо передачі позивачеві в оренду спірної земельної ділянки Одеською міською радою не приймалося, право користування цією ділянкою товариством та договір оренди на неї від 09.12.2003 року у встановленому Законом порядку не припинялися, то правові підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання Одеської міської ради укласти з позивачем договір оренди спірної земельної ділянки відсутні.

Отже, господарський суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позовні вимоги не грунтуються на законодавстві та підставно відмовив у задоволенні позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків місцевого господарського суду та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених господарським судом, не впливають на правильність вирішення цього спору.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а мотиви позивача, з яких подано апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.