Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гуля В.С., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрайм" (далі – Товариство) до Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції (далі – ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення за заявою ОДПІ,

У січні 2007 року Товариство звернулося до суду з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28 вересня 2006 року № 000115/1600/0-18563, від 9 жовтня 2006 року № 000115/1600/1-18948, від 27 жовтня 2006 року № 000115/1600/2, від 9 січня 2007 року № 0001151600/3, якими Товариству було відмовлено у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі – ПДВ) в розмірі 239 440 грн.

Підставою для прийняття повідомлення-рішення ОДПІ від 28 вересня 2006 року та наступних в часі повідомлень-рішень у порядку адміністративного оскарження були висновки на основі акту від 18 серпня 2006 року про результати проведення невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з ПДВ Товариства, у якому було зазначено про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ за червень-липень 2006 року з огляду на дату реєстрації Товариства як платника ПДВ на підставі підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон).

Господарський суд Одеської області постановою від 2 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2007 року, позов задовольнив. При цьому суд виходив з того, що рішення відповідача про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 239 440 грн суперечить чинному законодавству.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 серпня 2010 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОДПІ просить всі постановлені у справі рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

При цьому заявник, як на приклад неоднакового застосування норми матеріального права – підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону, послався лише на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2008 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан Україна" до Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області, Дрогобицького управління Державного казначейства у Львівській області про стягнення суми бюджетної заборгованості.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд касаційної інстанції в справі, рішення в якій приведено за приклад неоднакового застосування норми права, дійсно послався на норми Закону (168/97-ВР) , проте скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий апеляційний розгляд з інших підстав (обрання неправильного способу захисту порушеного права на бюджетне відшкодування та порушення норм процесуального права), і своєї правової позиції щодо застосування підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону не формував.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України мотивом перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд України відмічає, що зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.