43/393 Про визнання недійсним договору оренди, стягнення збитків та трьох відсотків річних - Текст документа

У листопаді 2005 р. до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дабл ю Джей Донбас", м.Волноваха, із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "Данко", м.Волноваха, про стягнення 23962,78 грн., з яких 23330,00 грн. - сума основного боргу, 632,78 грн. штрафу за договором № б/н оренди техніки від 13.05.04 р. (надалі-Договір).

Під час розгляду справи позивач заявою від 06.12.05 р. № 278 просив суд визнати Договір недійсним у зв'язку з тим, що він укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а також стягнути з відповідача 28170,00 грн. збитків та 1303,53 грн. - суму 3% річних.

Рішенням суду від 30.01.06 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.06 р. зазначене рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суддів.

Під час нового розгляду справи позивач своїми "Уточненнями позовних вимог" № 77 від 03.07.06 р. просив суд визнати Договір недійсним, посилаючись на ст.232 Цивільного кодексу України (435-15) , та стягнути з відповідача 37250,00 грн. збитків.

Рішенням господарського суду від 07.08.06 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду від 29.11.06 р. зазначене рішення скасовано, Договір визнано недійсним на підставі ст.232 Цивільного кодексу України (435-15) , в частині стягнення збитків справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

У постанові Вищого господарського суду України від 29.11.06 р. зазначено, що суд має з'ясувати розмір збитків повно, об'єктивно та всебічно і в залежності від встановленого постановити основане на законі рішення.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.12.06 р. справу прийнято до провадження, позивача зобов'язано уточнити правові підстави та склад вимог з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 29.11.06 р.

Ухвалою суду від 11.01.07 р. провадження у справі зупинено до розгляду Верховним судом України касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "Данко", м.Волноваха, та повернення матеріалів справи до господарського суду Донецької області.

Ухвалою Верховного суду України від 08.02.07 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 29.11.06 р. у справі № 43/393 (v_393600-06) .

Ухвалою суду від 27.03.07 р. провадження у справі поновлено, позивача зобов'язано уточнити правові підстави та склад позовних вимог з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 29.11.06 р.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 03.04.07 р. розгляд справи призначено колегіальним складом суду, який змінювався розпорядженням від 30.05.07 р.

03 квітня 2007 р. до господарського суду надійшло "Додаткове уточнення позовних вимог" від 30.03.07 р., у якому позивач просив суд стягнути з відповідача 49130,00 грн. збитків, посилаючись на ст.22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та ст.22 Цивільного кодексу України (435-15) .

Ухвалою суду від 10.05.07 р. позивача зобов'язано уточнити правові підстави та правову природу стягуваної суми.

30 травня 2007 р. до господарського суду надійшло "Додаткове роз'яснення позовних вимог", у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 49130,00 грн. збитків, посилаючись на ст.ст.22, 232, 236 Цивільного кодексу України (435-15) .

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що він зазнав збитків від протиправної угоди - Договору (який постановою Вищого господарського суду України від 29.11.06 р. визнано недійсним), оскільки даним Договором встановлено розмір орендної плати, який не відповідає "дійсній" орендній платі, що визначена позивачем на підставі листів автотранспортних та інших підприємств Донецької області.

Відповідач проти позову, уточнень та роз'яснень до нього заперечив, посилаючись на необгрунтованість вимог позивача.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 30.05.07 р. до 21.06.07 р.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

13 травня 2004 року позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) укладено договір оренди техніки, відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне володіння і користування автомобілі ГАЗ-3110, ГАЗ-33023, УАЗ-31514 (п. 1.1 договору).

Згідно із п. 3.1 Договору, орендна плата встановлюється у розмірі 4550 грн. за весь період оренди та сплачується Орендарем єдиним платежем до 31.12.04 р.

Відповідно до п. 7.1 Договору, він діє з 13.05.04 р. по 31.12.04р.

Згідно із актом прийому-передачі техніки від 13.05.04 р. об'єкти оренди Орендодавцем передано Орендареві.

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 23 962, 78 грн., з яких 23 330, 00 грн. - сума боргу, 632, 78 грн. - сума штрафу за Договором.

Під час розгляду справи позивач уточнював позовні вимоги, просив суд визнати договір недійсним, стягнути з відповідача збитки та 3% річних.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.06 р.

Договір визнано недійсним, справу № 43/393 (v_393600-06) в частини стягнення збитків передано на новий розгляд до господарського суду Донцької області.

Під час нового розгляду позивач просив суд стягнути з відповідача збитки в сумі 49 130, 00 грн. за період з 13.05.04 р. по 28.01.05 р., посилаючись на те, що їх завдано протиправною угодою від 13.05.04 р., обгрунтовуючи свої вимоги посиланням на листи автотранспортних та інших підприємств в Донецькій області щодо розміру орендної плати, який вони застосовують, а також на приписи ст.ст.22, 232, 236 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідач позову не визнав, посилаючись на необгрунтованість позовних вимог.

Згідно із ст.4-2) Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст.4-3) зазначеного кодексу, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею ст.33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 22 зазначеного кодексу позивачеві надано право, зокрема, до прийняття рішення по справі змінити предмет або підстави позову.

Згідно із ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Під час нового розгляду справи суд неодноразово зобов'язував позивача уточнити правову природу стягуваних ним сум та правові підстави позовних вимог з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 29.11.06 р.

Позивач не скористався наданим йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) правом змінити предмет або підставу позову.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , господарські суди обмежені у своєму праві виходити за межі позовних вимог.

Клопотання про такий вихід до господарського суду від позивача не надходило.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України (435-15) , на яку посилається позивач, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Отже, зазначена стаття є нормою загального характеру, яка передбачає право особи, якій завдано збитків, на їх відшкодування, склад цих збитків, способи їх відшкодування.

Відповідно до ст. 232 Цивільного кодексу України (435-15) , на яку посилається позивач, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Дану статтю було застосовано Вищим господарським судом України у якості правової підстави визнання Договору недійсним.

Правових наслідків недійсності правочину за зазначеними у ст. 232 Цивільного кодексу України (435-15) підставами ця стаття не містить.

Згідно із ст. 236 Цивільного кодексу України (435-15) , на яку також посилається позивач, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, цією нормою визначено лише момент недійсності правочину.

Таким чином, вищезазначені норми Цивільного кодексу України (435-15) , які позивач обрав у якості правових підстав свого позову, позовних вимог про стягнення збитків у зв'язку із визнанням правочину недійсним не обгрунтовують.

Разом з тим, правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 Цивільного кодексу України (435-15) .

Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Зазначено статтею також передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Однак, у застосуванні даного права суд обмежений процесуальним законом, а саме п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . До того ж, визнаний постановою Вищого господарського суду України від 29.11.06 р. Договір не може вважатися нікчемним правочином в розумінні ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України (435-15) .

Крім того, позивач наполягав на задоволенні позовних вимог - стягненні з відповідача збитків, саме на підставі ст.ст.22, 232, 236 Цивільного кодексу України (435-15) .

За даних обставин суд дійшов висновку про неможливість задоволення позову у зв'язку із його правовою безпідставністю.

Отже, у задоволенні позовних вимог слід відмовити, судові витрати - покласти на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4-2), 4-3), 22, 33, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

В И Р I Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дабл ю Джей Донбас", м.Волноваха, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне підприємство "Данко", м.Волноваха, про стягнення збитків в сумі 49130,00 грн. - відмовити.