Р I Ш Е Н Н Я
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     № 3/242
     12.06.07
 
     За позовом Дніпровської транспортної прокуратури міста  Києва
в інтересах
 
     держави в особі  Регіонального  відділення  Фонду  державного
майна
 
     України по місту Києву
 
     До Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім футів"
 
     Про застосування наслідків недійсності правочину до  договору
оренди та
 
     звільнення майна
 
     Суддя Сівакова В.В.
 
     Представники:
 
     від прокуратури Ясь А.О. - помічник прокурора
 
     від позивача Сіпунова С.С. -по дов. № 69 від 10.07.2006
 
     від відповідача Нікітін А.С. -по дов. № б/н від 25.05.2007
 
     У засіданні брали участь
 
     Відповідно до ст. 77  Господарського  процесуального  кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
         в судовому засіданні 05.06.2007  оголошувалась
перерва.
 
     СУТЬ СПОРУ:
 
     На розгляд Господарського суду міста  Києва  передані  вимоги
Дніпровської транспортної  прокуратури  міста  Києва  в  інтересах
держави в особі Регіонального відділення  Фонду  державного  майна
України по місту  Києву  про  застосування  наслідків  недійсності
правочину до договору оренди  нерухомого  майна,  що  належить  до
державної власності № 342 від 09.10.2001 та зобов'язати Товариство
з  обмеженою  відповідальністю   "Сім   футів"звільнити   державне
нерухоме майно, площею 331,20 кв.  м.,  розміщене  за  адресою  м.
Київ, частина пасажирської набережної протяжністю 46 м.  в  районі
пасажирського  причалу  №  6  Київського  річкового  вокзалу,   що
знаходиться на балансі ВАТ "Київський річковий порт".
 
     Позовні вимоги мотивовані тим,  що  оскільки  договір  оренди
нерухомого майна, що належить до державної  власності  №  342  від
09.10.2001 нотаріально не посвідчений і його  державну  реєстрацію
не здійснено, він є нікчемним на підставі норм Цивільного  кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
         і визнання його судом недійсним не вимагається,
а тому на підставі ст. 216 Цивільного кодексу  України  ( 435-15 ) (435-15)
        
просить застосувати наслідки недійсності правочину.
 
     Позивач позовні вимоги не підтримує, у  письмових  поясненнях
вважає неправомірною можливість застосування до спірного  договору
наслідків    недійсності    правочину    з    підстав    порушення
цивільно-правових  актів,  яких  на  момент  його   укладення   не
існувало.
 
     Відповідач у письмовому відзиві  на  позовну  заяву  зазначає
наступне. Відповідно д ст. 58 Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        
закони та інші нормативно-правові акти не мають  зворотної  дії  у
часі. Посилання  позивача  в  обгрунтування  позовних  вимог  щодо
недійсності спірного договору оренди на норми  Цивільного  кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
        , які  набрали  чинності  з  01.01.2004,  вважає
неправомірними, оскільки  зміни  до  зазначеного  Кодексу  внесені
після підписання договору оренди. Зазначає,  що  сторони  договору
оренди не визнають його недійсним, більш  того  сторони  виконують
його умови у встановлений строк та у повному обсязі. З  огляду  на
ст. 48 ЦК УРСР  ( 1540-06 ) (1540-06)
          та  ст.  215  ЦК  України  ( 435-15 ) (435-15)
        
договір може бути визнаний недійсним, якщо його  було  укладено  з
порушенням вимог законодавства, тобто, якщо при укладенні договору
було порушено законодавство, яке діяло на момент  укладення.  Тому
розглядаючи питання застосування наслідків  недійсності  правочину
вважає, що слід  брати  до  уваги  саме  вимоги  актів  цивільного
законодавства, які діяли на момент укладення такого договору.
 
     Розглянувши  матеріали   справи   та   заслухавши   пояснення
представників сторін, Господарський суд міста Києва
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
     09.10.2001  між  Регіональним  відділенням  Фонду  державного
майна України по місту (орендодавець) та Товариством  з  обмеженою
відповідальністю "Сім Футів"(орендар) було укладено договір оренди
№ 342 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі -
договір).
 
     Відповідно до п. 1.1. орендодавець передає, а орендар приймає
в строкове платне користування державне  нерухоме  майно  (далі  -
майно), площею 331,20  кв.  м.,  розміщене  за  адресою  м.  Київ,
частина  пасажирської  набережної  протяжністю  46  м.  в   районі
пасажирського  причалу  №  6  Київського  річкового  вокзалу,   що
знаходиться на балансі ВАТ  "Київський  річковий  порт",  вартість
якого становить за  експертною  оцінкою  станом  на  31.08.2001  -
332260,0 грн.
 
     Факт  передачі  орендодавцем  та  отримання  орендарем  майна
підтверджується актом приймання-передачі від 09.10.2001.
 
     Відповідно до п. 10.1. договору сторонами встановлено  термін
його дії з 09.10.2001 до 09.10.2004.
 
     23.12.2003  сторонами  укладено  додаткову  угоду  №  1   від
23.12.2003 про  внесення  змін  і  доповнень  до  договору  оренди
нерухомого майна, що належить до державної  власності  №  342  від
09.10.2001, якою внесено зміни до п. 10.1.  та  продовжено  термін
дії договору до 09.10.2014.
 
     Відповідно  до  п.  4  Прикінцевих  та  перехідних   положень
Цивільного кодексу України  ( 435-15 ) (435-15)
          Цивільний  кодекс  України
( 435-15 ) (435-15)
         застосовується до цивільних відносин, що виникли  після
набрання ним чинності. Щодо цивільних  відносин,  які  виникли  до
набрання  чинності  Цивільним  кодексом   України   ( 435-15 ) (435-15)
           ,
положення цього кодексу застосовуються до тих прав  і  обов'язків,
що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
 
     Згідно пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
          до  договорів,  що  були  укладені  до
01.01.2004 і продовжують діяти після набрання  чинності  Цивільним
кодексом  України,  застосовуються  правила  цього  Кодексу   щодо
підстав,  порядку  і  наслідків  зміни  або  розірвання  договорів
окремих видів незалежно від дати їх укладення.
 
     Статтею   215   Цивільного   кодексу    України    ( 435-15 ) (435-15)
        
встановлено, що підставою недійсності правочину є  недодержання  в
момент  вчинення  правочину  стороною   (сторонами)   вимог,   які
встановлені частиною 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу  України
( 435-15 ) (435-15)
        .
 
     Відповідно  до  ч.  4  ст.  203  Цивільного  кодексу  України
( 435-15 ) (435-15)
         правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
 
     Статтями 45, 47 Цивільного  кодексу  УРСР  ( 1540-06 ) (1540-06)
          ,  що
діяли на момент укладення спірного правочину було передбачено,  що
недодержання форми угоди,  якої  вимагає  закон,  тягне  за  собою
недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено
в  законі.  Нотаріальне  посвідчення  угод  обов'язкове   лише   у
випадках,  зазначених  у  законі.  Недодержання  в  цих   випадках
нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з  наслідками,
передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
 
     З огляду на ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
         та ст.
215  Цивільного  кодексу  України  ( 435-15 ) (435-15)
          договір  може  бути
визнаний недійсним, якщо його було  укладено  з  порушенням  вимог
законодавства, тобто, якщо при укладенні  договору  було  порушено
законодавство, яке діяло на момент укладення.
 
     Отже, розглядаючи питання застосування наслідків  недійсності
правочину, слід  брати  до  уваги  саме  вимоги  актів  цивільного
законодавства, які діяли на момент укладення такого договору.
 
     Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу  України  ( 435-15 ) (435-15)
        
зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й
договір, що змінюється або розривається, якщо інше не  встановлено
договором або законом чи не впливає із звичаїв ділового обороту.
 
     Оскільки нотаріального посвідчення договору оренди на  момент
його укладення законодавством не встановлювалась, то  і  зміни  до
такого договору вносились без нотаріального посвідчення.
 
     Частиною  1  ст.  58   Конституції   України   ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        
встановлено, що закони і інші  нормативно-правові  акти  не  мають
зворотної дії в часі, крім випадків,  коли  вони  пом'якшують  або
скасовують відповідальність особи.
 
     Згідно з висновком Конституційного Суду України, що міститься
у  рішенні  від  09.02.1999  року  у  справі   за   конституційним
зверненням Національного банку України щодо офіційного  тлумачення
положення   частини   першої   статті   58   Конституції   України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        , закони та інші  нормативно-правові  акти  стосовно
юридичних осіб не мають зворотної дії в часі, крім випадків,  коли
це  передбачено  шляхом  прямої  вказівки  в  законі  або   іншому
нормативно-правовому акті.
 
     Дніпровська транспортна прокуратура міста  Києва  в  позовній
заяві не зазначає жодного закону, вимоги якого  були  порушені  на
момент укладення спірного договору, зокрема в частині необхідності
його нотаріального посвідчення.
 
     Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33
Господарського   процесуального   кодексу   України    ( 1798-12 ) (1798-12)
        
розподіляється між сторонами виходячи з того, хто  посилається  на
певні  юридичні  факти,   які   обгрунтовують   його   вимоги   та
заперечення. Це стосується прокуратуру, яка мала довести наявність
тих обставин, на підставі яких він заявив позовні вимоги.
 
     Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного  та
комунального майна"орендою ( 2269-12 ) (2269-12)
         є  засноване  на  договорі,
строкове, платне користування майном,  необхідним  орендареві  для
здійснення підприємницької та іншої діяльності.
 
     Враховуючи те, що орендою є засноване  на  договорі  строкове
платне  користування  майном,  вимога  позивача  про  зобов'язання
орендаря звільнити державне нерухоме майно, площею 331,20 кв.  м.,
розміщене за адресою  м.  Київ,  частина  пасажирської  набережної
протяжністю 46 м. в районі пасажирського причалу  №  6  Київського
річкового  вокзалу,  що  знаходиться  на  балансі  ВАТ  "Київський
річковий порт", яким останній користується на підставі договору  №
342 від 09.10.2001 задоволенню не підлягає.
 
     Таким  чином  позовні  вимоги  не  грунтуються   на   діючому
законодавстві та не підлягають задоволенню повністю.
 
     Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,- ( 1798-12 ) (1798-12)
        
 
                          В И Р I Ш И В:
 
     В позові відмовити повністю.
 
 
 
     Суддя
 
 
 
     В.В. Сівакова